Основные направления воспитательного процесса

Успех воспитательного процесса как единства цели и средств ее достижения проявляется как повышение степени индивидуальной активности воспитанника. Направление воспитания определяется единством целей и содержания. По этому признаку выделяют умственное, идейно-политическое, нравственное, трудовое, эстетическое и другие направления воспитания.

6) Под общественным воспитанием понимается воспитание, осуществляемое в системе «человек – человек», т.е. через непосредственные человеческие отношения, а также специально учрежденными для этой цели общественными институтами – благотворительными фондами, организациями, обществами, ассоциациями и т.п.

Иногда понятие «общественное воспитание» сужается до отдельного направления воспитательной деятельности, например в семье, в других случаях оно охватывает всю общественную воспитательную систему, подчиняя себе даже школьное воспитание.

Мета громадянського виховання – сформувати свідомого громадянина-патріота, тобто людину, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, спосіб мислення, вчинки та поведінка, спрямовані на розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні.

Мета громадянського виховання конкретизується через систему завдань:

– визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

– усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

– формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;

– утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

– формування соціальної активності особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність; здатність розв’язувати конфлікти у відповідності з демократичними принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей;

– формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії;

– формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка забезпечує знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;

– розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків;

– уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватись з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним зі способами соціального захисту;

– формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

– вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей.

6). ЗМІСТ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ

Виховання громадянина має бути спрямованим передусім на розвиток патріотизму – любові до свого народу, до України. Важливою якістю українського патріотизму має бути турбота про благо народу, сприяння становленню і утвердженню України як правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти незалежність Батьківщини.

З патріотизмом органічно поєднується національна самосвідомість громадян, яка базується на національній ідентифікації: вбирає в себе віру в духовні сили своєї нації, її майбутнє; волю до праці на користь народу; вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією.

Одним з головних показників громадянської зрілості є збереження української мови, ґрунтовне володіння нею.

Важливе місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків. Культура міжетнічних відносин – це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності.

Культура міжетнічних стосунків має економічну, політичну, правову, духовну основи. Деформація цих основ призводить до конфліктних міжетнічних стосунків, проявів шовінізму та інших небезпечних для громадянського миру і злагоди ситуацій.

Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі.

Громадянське виховання має стимулювати також розвиток планетарної свідомості. Вона включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей; розуміння світу як єдності і різноманітності, системи держав, які мусять мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засадах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини націй і народів, постійної уваги до світових проблем.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість — усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості.

Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. В той же час держава мусить гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини абсолютні, інтереси держави і суспільства відносні. Правова держава дотримується верховенства Закону, якому рівною мірою підкоряються всі його органи, а також громадські організації і окремі особи.

Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, але й сприймати їх як свої обов’язки. В цьому діалектика взаємовідносин прав і обов’язків, головна суть виховання правосвідомості.

Правова демократична держава, якою прагне стати Україна, передбачає, що її громадяни не лише добровільно дотримуватимуться чинних законів, але й конституційними методами боротимуться за нові, кращі закони.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток політичної культури. Вона включає належну політичну компетентність, знання про типи держав, політичне влаштування суспільства, політичні організації та інституції, принципи, процедури й регламенти суспільної взаємодії, виборчу систему. Політична культура виявляється також у лояльному і водночас критично вимогливому ставленні людей до держави, її установ, органів влади, у здатності громадян брати участь у прийнятті рішень, які мають впливати на владу.

Громадянська зрілість підростаючого покоління включає бережливе ставлення до природи, що є справою як внутрішньодер-жавною, так і міжнародною. Це ставлення проявляється в особистій причетності й відповідальності за збереження і примноження природних багатств, вироблення уміння співіснувати з природою, нетерпимості і безкомпромісній боротьбі проти губителів природи, усвідомленні особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища.

Найважливішою складовою громадянської свідомості є моральність особистості. Вона включає гуманістичні риси, що являють собою єдність національних і загальнолюдських цінностей: доброту, увагу, чуйність, милосердя, толерантність, совість, чесність, повагу, правдивість, працелюбність, справедливість, гідність, терпимість до людей, повагу і любов до своїх батьків, роду. Названі якості визначають культуру поведінки особистості.

Норми моралі полегшують сприймання норм правових, які, в свою чергу, сприяють глибшому усвідомленню моральних істин. Моральна свідомість дозволяє побачити і усвідомити ту межу моральної поведінки, за якою починаються аморальні і протиправні вчинки. Високоморальна свідомість стимулює соціальне ціннісну поведінку, застерігає від правопорушень.

Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціальне значущих якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого – засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток мотивації до праці, усвідомлення життєвої необхідності трудової активності, ініціативи, підприємництва, розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв’язання, готовності до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноздатності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Усвідомлення працьовитості як високої моральної цінності є одним з найсуттєвіших свідчень громадянської позиції людини, її суспільної значущості.

Процес громадянського виховання особистості значною мірою зумовлюється змістовими характеристиками освітніх предметів, які забезпечують оволодіння системою знань про людину та суспільство, їх сутність, походження, шляхи самовизначення та самоствердження, що є умовою формування світоглядних орієнтацій особистості, вироблення у неї власної філософії життєдіяльності у контексті спільноти, громадянського суспільства, з яким дана особистість себе ідентифікує. Крім того, оволодіння системою знань формує здатність усвідомлювати місце своєї спільноти серед інших спільнот світу, норми міжнародного спілкування та взаємодії.

Весь освітній процес у закладах освіти має бути насичений різними аспектами громадянського виховання, однак особлива роль тут належить предметам соціально-гуманітарного циклу, а саме: історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі, як українській, так і світовій. До них долучаються й предмети художньо-естетичного циклу та ті, що входять до шкільного компоненту освіти.

Ефективність громадянського виховання значною мірою зумовлюється спрямованістю власне виховного процесу, формами та методами його організації.

Серед методів та форм громадянського виховання пріоритетна роль належить активним методам, що базуються на демократичному стилі взаємодії й спрямовані на самостійний пошук істини, сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи й творчості.

До таких методів належать: ситуаційно-рольові ігри, соціодрама, метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні аукціони, «мозкові атаки», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-етичним характером, ігри-драматизації тощо.

Крім цих методів доцільно долучати також традиційні: бесіди, диспути, лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, з періодичною пресою, самостійне рецензування і т. ін.

Застосування наведених форм та методів громадянського виховання покликане формувати в особистості когнітивні, нормативні та поведінкові норми, що включають в себе вироблення умінь міркувати, аналізувати, ставити питання, шукати власні відповіді, критично розглядати проблему з усіх боків; робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати умінь та навичок адаптації до нових суспільних відносин адекватної орієнтації; захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо.

Громадянська освіта – це набування теоретичних знань і формування практичних умінь і навичок основ демократії, прав і обов’язків громадян плюралістичного суспільства, вирішення конфліктних ситуацій, розвиток толерантності для розуміння і сприйняття світу.

Громадянська освіта включає в себе навчання і виховання в їх нерозривній єдності і являє собою процес оволодіння правилами і нормами загальноприйнятних відносин між особою і суспільством, це не лише сума знань, це – особлива філософія, основа політико-правового мислення. Тому вона вимагає переорієнтації навчального процесу з уміння запам’ятовувати і, у кращому випадку, повторювати сказане вчителем чи написане у підручнику на створення умінь і навичок самостійно аналізувати ті процеси і явища, які відбуваються навколо людини, на основі отриманих знань.

Одним із важливих завдань, що має вирішити громадянська освіта, є навчити учнів діяти у різноманітних ситуаціях, адже людина повинна мати не стільки конкретні знання і уміння, скільки здатність не відступати перед незнанням і неумінням чого-небудь.

У цілому ж, на мій погляд, основними завданнями громадянської освіти є:

– дати учням знання про основні права, політичні і соціальні структури суспільства, основні його закони;

– дати можливість для самоствердження, самовизначення шляхом формування у школярів власної думки, активної життєвої позиції, збагачення форм і змісту спілкування з іншими людьми;

– формувати в учнів критичне ставлення до оточуючої дійсності, розвиток у них критичного і творчого мислення як важливої інтелектуальної риси громадянина;

– формувати свідомого громадянина, члена суспільства;

– формувати нонконформістську особу, незалежну від авторитету влади;

– формувати моральні пріоритети, які визнають:

• людину – найвищою цінністю цивілізації;

• свободи і права людини – загальнолюдськими цінностями;

• гуманізм і справедливість – універсальними принципами вселюдських стосунків;

• нетерпиме ставлення до порушень прав і свобод як окремих індивідів, так і цілих народів – необхідною умовою стабільного і міцного миру;

– формувати уміння застосовувати на практиці теоретичні знання, формувати навички особистої участі в суспільно-політичному житті, прийняття відповідальних рішень, здійснення свідомого вибору, модифікації своєї діяльності.

7. «Умственное воспитание» — это целенаправленная деятельность учителя по развитию умственных сил, мышления учащихся и привития культуры умственного труда. Мировоззрение как цельное личностно-психологическое образование воспитывается у школьников в целостном педагогическом процессе, одновременно влияющем на развитие их сознания, чувств, воли и поведения. Цель мировоззренческого воспитания — в формировании устойчивого, надежного центрального звена структуры детской личности, определяющего понимание и отношение к природе, обществу и мышлению в единстве сознания, чувств, воли и поведения. В его задачи входит формирование научных взглядов и убеждений, объясняющих мир, критического отношения к антинаучным представлениям, обоснованных методологических подходов к познанию и деятельности. Его неотъемлемой частью являются интеллектуальные чувства, диалектическое мышление, умение объективно оценивать явления природы и общества, исходя из научных данных, способность твёрдого проявления воли, решительности при реализации своих убеждений. Эти задачи решаются в учебно-воспитательном процессе с помощью овладения наукой, а также в результате нравственного, культурологического, экономического и экологического воспитания.

Мировоззренческое воспитание как органическое единство сознания, мышления, чувств и воли, осуществляющееся в единстве учебно-воспитательного процесса и жизни, требует комплексного подхода ко всему делу воспитания. Мировоззрение может явиться только результатом целостной, комплексной организации учебно-воспитательного процесса: интеллектуально-эмоционального познания мира и его практического освоения.

8)Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Основними завданнями морального виховання є:

1) ознайомлення з правилами і нормами моральної поведінки;

2) формування почуттів;

3) формування переконань;

4) вироблення умінь і навичок моральної поведінки.

Можна виокремити шляхи розв'язання завдань морального виховання:

1. Життєдіяльність сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних якостей дитини. Для того щоб сім'я ефективно виконувала свої функції виховання моральності, потрібна достатня психолого-педагогічна культура батьків.

2. Педагогічна діяльність дошкільних виховних закладів.

3. Освітньо-виховна діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій, колегіумів).

4. Діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів).

5. Функціонування засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет, журналів, художньої літератури та ін.).

6. Діяльність мистецьких організацій (театрів, музеїв, клубів, будинків культури, кінотеатрів тощо).

7. Соціально-виробнича діяльність громадян на підприємствах, в організаціях, установах.

Головна проблема щодо використання названих шляхів для розв'язання завдань морального виховання — цілеспрямованість,

Зміст морального виховання в національній школі дається в концепціях національного виховання (1996 р.), позакласної виховної роботи (1994 р.), української національної школи-родини (1994 р.), безперервної системи національного виховання (1994 р.) та в інших нормативних документах. Він включає в себе формування національної свідомості, виховання любові до розбудови національної державності; патріотизм; участь молоді в практичних справах розбудови нашої держави; формування в учнів почуття гідності, гордості за свою Батьківщину, вірності Україні. У зміцненні патріотичних почуттів велику роль відіграє героїчне виховання — формування бойового морально-психологічного духу, виховання глибокого розуміння громадянського обов'язку, готовності захищати Батьківщину, оволодіння військовими знаннями, вивчення бойових традицій та героїчних сторінок історії українського народу, його збройних сил,

Педагоги повинні виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність, повагу до протилежної статі, особливо до жіночої. Ця робота особливо інтенсивно повинна проводитися в підлітковому віці, коли потрібно формувати такі почуття, як сором, совість, скромність, які особливо потрібні для правильних стосунків між хлопцями і дівчатами, стримування статевих бажань, очищення психіки від еротичних уявлень. Виробити почуття відповідальності у юнаків і дівчат за свої дії у сфері статевих стосунків — це означає домогтися усвідомлення ними того, що статеві зв'язки без справжнього почуття любові є вульгаризацією статевих бажань, яка зіштовхує людину зі шляху нормального розвитку.

У процесі морального виховання педагог користується принципами цілеспрямованості, зв'язку з життям, виховання через колектив і в колективі, поваги до особистості в поєднанні з вимогливістю, опори на позитивні якості особистості, індивідуалізації виховної роботи та врахування вікових особливостей.

Відбираючи методи для морального виховання дітей, потрібно виходити з мети (що ми хочемо виховати в дитини), залучати дітей до діяльності і самодіяльності, учити обдумувати й узагальнювати свій досвід життя і поведінки, застосовувати різні методи виховання. Педагогічна позиція вихователя повинна бути прихованою. Як відомо, існують тисячі методів, прийомів і засобів виховання, існує їх класифікація за Ю. К. Бабанським, М. І. Болдирєвим, специфіка різних методів виховання розглядається детально в лекції "Методи виховання".

9)Естети́чне вихова́ння — це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Основні завдання естетичного виховання такі:

1) виховання в особистості почуття прекрасного;

2) формування умінь і навичок творити красу в повсякденному житті;

3) формування уміння відрізняти прекрасне від потворного;

4) формування уміння жити за законами духовної краси,

Змістом естетичного виховання є естетичне сприйняття, естетичні судження, естетичні знання, естетична культура, естетичні ідеали, естетичні почуття, естетичні переживання, естетична насолода, естетичні смаки, естетична діяльність.

Розумове виховання — цілеспрямована діяльність педагогів з розвитку розумових сил і мислення учнів, прищеплення їм культури розумової праці.

В основе организации современной системы эстетического воспитания лежит ряд принципов. Всеобщность эстетического воспитания и художественного образования обусловлена тем, что взрослые и дети постоянно взаимодействуют с эстетическими явлениями в духовной жизни, повседневном труде, общении с искусством и природой, в быту и межличностном общении.

Организация системы эстетического воспитания основывается также на принципе комплексного подхода ко всему делу воспитания.

Система эстетического воспитания опирается на принцип органической связи всей художественно-эстетической деятельности детей с жизнью, практикой обновления общества, с процессом формирования мировоззрения и нравственности школьников.

Принципом системы эстетического воспитания является идея сочетания классных, внеклассных, внешкольных занятий, различных форм воздействия искусством через средства массовой информации.

Органическая взаимосвязь эстетического и общего становления личности ребенка обусловливает необходимость принципа единства художественного и общего психического развития детей.

Действенность эстетического воспитания прямо зависит от соблюдения принципа художественно-творческой деятельности и самодеятельности детей.

Принцип эстетики всей детской жизни требует организации отношений, деятельности, общения школьников по законам красоты, приносящей им радость.

Система эстетического воспитания учащихся общеобразовательной школы строится на основе принципа учета возрастных психолого-педагогических особенностей детей.

И так, рассмотрим подробнее эстетическое воспитание учащихся в современной школе.

10) Трудовое воспитание – это воспитание сознательного отношения к труду через формирования навыков активного трудового труда. Трудовое воспитание тесно связано с политехнической подготовкой учащихся. Политехническое образование обеспечивает знание основ современной техники, технологии и организации производства; вооружает учащихся общетрудовыми знаниями и навыками; развивает творческое отношение к труду; способствует правильному выбору профессии. Таким образом, политехническое образование является базой трудового воспитания. Экономическое воспитание предполагает решение таких задач, как развитие экономического мышления личности для правильного понимания действия законов и явлений экономической жизни; формирование современного понимания процессов общественного развития, понимания роли труда и своего места в трудовом процессе; воспитание бережного отношения к государственной собственности, особенно в условиях рынка; выработка умений, которые дадут возможность принимать активное участие в экономической деятельности на производстве.
Критериями оценки уровня экономического мышления служат глубина экономических знаний, умение проникать в суть происходящих процессов и событий, видеть, как возникают экономические проблемы и находить пути их решения. Современный стиль экономического мышления предполагает ориентацию на конечные результаты деятельности.
Формирование основ экономической культуры школьников. Под формированием экономической культуры понимается выработка ясного представления об экономических закономерностях развития общества и воспитание на этой основе таких качеств личности, которые необходимы ей в производственно-экономической деятельности. Формирование экономической культуры неразрывно связано с подготовкой выпускника к жизни, труду, она становится одним из необходимых условий становления гражданской позиции личности.

11) Профессиональная ориентация, рассматриваемая ныне как один из компонентов общечеловеческой культуры, реализуется в форме заботы общества о профессиональном становлении подрастающего поколения, поддержки и развития природных дарований, а также проведения комплекса специальных мер содействия человеку в профессиональном самоопределении и выборе оптимального вида занятости с учетом его потребностей и возможностей, социально-экономической ситуации на рынке труда.

Профессиональная ориентация, как направление практической деятельности, служит двум основным целям:

социальной и экономической защиты личности, т.к. человек, выбравший профессию в соответствии со своими интересами, склонностями и возможностями, успешнее ее осваивает и скорее достигает ощутимых результатов как в профессиональном, так и в материальном аспектах;

укреплению экономической мощи государства за счет более рационального распределения и использования трудового потенциала страны.

Конечный результат профориентационной работы, таким образом, социально-экономический, дающий реальную выгоду и отдельному человеку, и государству в целом.

Профессиональная ориентация - это работа, по итогам которой каждый из нас (желательно в молодом возрасте) должен выбрать направление профессиональной деятельности. При этом каждому выбирающему надо соблюсти, по меньшей мере, два условия.

Первое. Выбрать профессию самостоятельно.

Второе. Выбор должен быть обоснованным, т.е. базироваться на самооценке, самопознании и анализе соответствующей профориентационной информации.

Социальный педагог призван помочь подростку познать самого себя, свои силы и индивидуальность, формировании мотивации осознанного и целенаправленного выбора будущей профессии.

Цель профориентационной работы: актуализировать процесс профессионального самоопределения учащихся за счет специальной организации их деятельности, включающей получение знаний о себе и о мире труда и профессий, подготовить школьников к сознательному выбору профессии

Задачи профориентационной работы:

- сформировать у учащихся активной позиции по отношению к выбору будущей профессии;

- сформировать у учащихся знаний о мире труда и профессий, требованиях профессии к личности;

- научить соотносить требования, предъявляемые профессией, с индивидуальными качествами;

- научить анализировать свои возможности и способности формирование общественно значимых мотивов выбора профессии;

- подготовить к профессиональному самоопределению.

- Регулярная работа с родителями по профориентации учащихся не проводиться. Иногда по решению педсовета проводятся индивидуальные консультации с родителями и трудными подростками по дальнейшему самоопределению и профориентации.

- Профориентационные диагностика и консультации включает исследование мотивации выбора профессии и исследование профессиональных интересов, что также является недостаточным. Диагностический этап профориентационной работы также требуется исследование соответствия личностных качеств учащихся выбранной профессии и индивидуальные консультации психолога для учащихся, родителей.

12) Правовое воспитание – это процесс систематического и целенаправленного воздействия на сознание и поведение школьников. Однак реалізація правового виховання в школі зустрічає багато проблем.
По-перше, визначимо загальносуспільні фактори.
У сучасних умовах значною мірою похитнулися традиційні для українського суспільства норми моралі.Якщо раніше авторитет батьків, школи, держави в цілому вважався досить значним, то сьогодні все більшого впливу набувають засоби масової інформації, стихійні фактори. Недостатня соціальна захищеність більшості населення, несприятливі побутові умови, матеріальні труднощі спонукають молодь шукати способи вирішення соціальних проблем через асоціальну поведінку. Нестійкість суспільства в цілому, недосконалість законодавчої бази також обумовлюють ускладнення у формуванні правової культури.
По-друге, суттєвою перешкодою на шляху формування правової культури є те, що в суспільній свідомості на сьогодні часто з'являються хибні уявлення стосовно правових норм і законів. Превалює думка про загальну корумпованість правоохоронної системи, подвійну мораль на всіх ланках суспільного життя. Засоби масової інформації (ЗМІ) пропагують думку стосовно правової безвідповідальності можновладних осіб, можливість вирішення будь-яких проблем фінансовим шляхом. Начебто об'єктивно відображаючи дійсність, ЗМІ свідомо чи несвідомо фактично ідеалізують та романтизують злочинний світ, сприяють криміналізації суспільства. Все це знижує ефект правового виховання, відштовхує від пізнання правових законів.
По-третє, певною проблемою є склад педагогів, що здатні забезпечувати якісну правову підготовку в школі. Більшість кваліфікованих фахівців в галузі права віддають перевагу практичній консультативній роботі у сфері бізнесу, у той час як у школі спостерігається нестача відповідних фахівців.

13) Методы воспитания – это способы профессионального взаимодействия педагога и учащихся с целью решения учебно-воспитательных задач. Методы представляют собой механизм, обеспечивающий взаимодействие и взаимоотношение воспитателя и воспитанников.

Метод воспитания частей является совокупностью составляющих его элементов (деталей), которые получили название методических приемов.

Приемы воспитания — это педагогически оформленные действия, посредством которых на поведение воспитуемого оказываются внешние побуждения, изменяющие его взгляды, мотивы и поведение.

Первая группа - коммуникативные приемы, то есть приемы общения педагога и учащихся.
«Ролевая маска». Учащемуся предлагается войти в некоторую роль и выступить от лица соответствующего персонажа.
«Непрерывная эстафета мнений». Учащиеся «по цепочке» высказываются на заданную тему: одни начинают, другие продолжают, дополняют, уточняют. От простых суждений (когда главное - само участие ученика в обсуждении) необходимо перейти к аналитическим, а затем и к проблемным высказываниям учащихся.
«Самостимулирование». Учащиеся, разделенные на группы, готовят друг другу определенное количество встречных вопросов. Поставленные вопросы и ответы на них подвергаются затем коллективному обсуждению.
«Импровизация на свободную тему». Учащиеся выбирают ту тему, в которой они наиболее сильны и которая вызывает у них определенный интерес, творчески развивают основные сюжетные линии, переносят события в новые условия, по-своему интерпретируют смысл происходящего и т.п.
«Импровизация на заданную тему». Учащиеся свободно импровизируют на обозначенную тему (моделируют, конструируют, инсценируют, делают зарисовки, комментируют, разрабатывают задания и т.п.). Учащиеся поставлены в творческие условия, причем учитель может постепенно поднимать «планку трудности».
«Обнажение противоречий». Это разграничение позиций учащихся по тому или иному вопросу в процессе выполнения задания с последующим столкновением противоречивых суждений. Прием предполагает четкое разграничение расхождений во мнениях, определение главных линий, по которым должно пройти обсуждение.
Вторая группа приемов связана с организаторской деятельностью учителя, направленной на существование ситуации вокруг ученика.
«Распределение ролей». Это четкое распределение функций и ролей учащихся в соответствии с уровнем владения теми знаниями, умениями и навыками, которые потребуются для выполнения задания.
«Инструктирование». На время выполнения того или иного творческого задания устанавливаются правила, регламентирующие общение и поведение учащихся: в каком порядке, с учетом каких требований можно вносить свои предложения, дополнять, критиковать, опровергать мнение своих товарищей. Такого рода предписания в значительной мере снимают негативные моменты общения, защищают «статус» всех его участников.
«Коррекция позиций». Это тактичное изменение мнений учащихся, принятых ролей, образов, снижающих продуктивность общения и препятствующих выполнению творческих заданий (напоминание аналогичных ситуаций, возврат к исходным мыслям и т.п.).
«Самоотстранение учителя». После того как определены цели и содержание задания, установлены правила и формы общения в ходе его выполнения, учитель как бы самоустраняется от прямого руководства или же берет на себя обязательства рядового участника.
«Распределение инициативы». Предполагает создание равных условий для проявления инициативы всеми учащимися. Он применим в ситуации «задавленной инициативы», когда позиционные выступления и атаки одних гасят инициативу и желание общаться у других. Главное здесь добиться сбалансированного распределения инициативы по всей программе выполнения задания, с вполне конкретным участием всех обучаемых на каждом этапе.
«Обмен функциями». Учащиеся обмениваются ролями (или функциями), которые они получили при выполнении заданий. Другой вариант этого приема предполагает полную или частичную передачу учителем своих функций группе учащихся или отдельному ученику.
«Мизансцена». Суть приема состоит в активизации общения и изменения его характера посредством распределения учащихся в классе в определенном сочетании друг с другом в те или иные моменты выполнения творческой работы.
Среди множества педагогических приемов большое место занимает юмор, личный пример учителя, изменение обстановки, обращение к независимым экспертам и т.п.

Средства воспитания – это те конкретные мероприятия или формы воспитательной работы (беседы, собрания, вечера, экскурсии и т.д.), деятельности учащихся (учебные занятия, предметные кружки, конкурсы, олимпиады), а также наглядные пособия (кинодемонстрации, картины и т.д.), которые используются в процессе реализации того или иного метода.

В педагогике существует многообразная классификация методов воспитания. У Ю.К. Бабанского в основу классификации положена концепция деятельности:
Методы формирования сознания: рассказ, беседа, лекция, дискуссия, диспут, метод примера;
Методы организации деятельности и формирования опыта общественного поведения: упражнение, поручение, требование, приучение, создание воспитывающих ситуаций;
Методы стимулирования поведения: соревнование, игра, поощрение, наказание;
Методы контроля, самоконтроля и самооценки: наблюдение, анализ результатов деятельности, опросные методы.

Исходя из практической работы педагога, Н.Е. Щуркова предлагает следующие группы методов:
методы, с помощью которых оказывается влияние на сознание воспитанников, формируются их взгляды и представления, осуществляется оперативный обмен информацией – методы убеждения.
методы, с помощью которых оказывается влияние на поведение воспитанников, организуется их деятельность, стимулируются ее позитивные мотивы – методы упражнения.
методы, с помощью которых оказывается помощь в самоанализе и самооценке воспитанника – методы самооценки.
Если вспомнить, что предметом воспитания выступает социальный опыт детей, их деятельность и отношения к миру и с миром, к себе и с самим собой (деятельностно– отношенческая концепция воспитания), то множество методов воспитания можно сгруппировать и выстроить в систему.
Первая группа – методы формирования социального опыта детей, служат накоплению детьми социального опыта, который приобретается за счет социализации: педагогическое требование, упражнение, поручение, пример, ситуация свободного выбора (моделирует момент реальной жизни).
Вторая группа - Методы осмысления детьми своего социального опыта, мотивации деятельности и поведения. Общей особенностью этой группы методов является их вербальность: рассказ, беседа, лекция, дискуссия (диспут).
Третья группа – методы самоопределения личности ребенка, помогают ребенку стать субъектом деятельности, общения, жизнетворчества, формируют у ребенка способность к рефлексии: знанию о себе, своей внешности и характере, способностях и недостатках, о границах своих возможностей. К этой группе относятся методы самопознания (Что я знаю о себе?), методы самоизменения (Каким я хочу быть?), методы взаимопонимания (Что обо мне думают другие?).
Четвертая группа – методы стимулирования и коррекции действий и отношений детей в воспитательном процессе. В процессе накопления социального опыта, самоопределения своей личности ребенку нужна педагогическая поддержка воспитателя и родителей. Данные методы воспитания помогут детям совместно со взрослыми найти новые резервы своей деятельности, изменить линию поведения, поверить в свои силы и возможности, осознать ценность своей личности. Такими методами являются: соревнование, поощрение, наказание, создание ситуации успеха.

14) МЕТОДЫ СТИМУЛИРОВАНИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ПОВЕДЕНИЯ МЕТОДЫ СТИМУЛИРОВАНИЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ И ПОВЕДЕНИЯ - пути побуждения воспитанников к улучшению своего поведения, развития у них положительной мотивации поведения. «Взрыв» - метод воспитания, сущность к-рого заключается в том, что конфликт с воспитанником доводится до последнего предела, когда единственной возможностью разрядить ситуацию является к.-л. резкая и неожиданная мера, способная «взорвать», преодолеть ложную позицию воспитанника. Успешное применение этого способа, введенного А. С. Макаренко, возможно при безоговорочной поддержке коллектива, высоком мастерстве педагога и крайней осторожности, чтобы не причинить вреда воспитаннику. Метод естественных последствий - метод воспитания, заключающийся в том, что воспитаннику предлагается ликвидировать последствия проступка, причем предъявляемые требования для обеих сторон являются вполне очевидными и справедливыми (насорил - убери, сломал - почини и т. п.). Наказание - торможение негативных проявлений личности с помощью отрицательной оценки ее поступков, порождение чувства вины и раскаяния. Поощрение - стимулирование положительных проявлений личности с помощью высокой оценки ее поступков, порождение чувства удовольствия и радости от сознания признания усилий и стараний личности. Принуждение - пед. воздействие, основанное на активном проявлении воли воспитателя в отношении воспитанников, не обладающих достаточной сознательностью и игнорирующих нормы общественного поведения. К видам П. относятся: составление характеристики школьника, в к-рой преувеличиваются негативные черты учащегося и последствия его деятельности; запреты на желательные для воспитанника действия и поступки; побуждение к нежелаемому школьником поведению. Требование - пед. воздействие на сознание воспитанника с целью вызвать, стимулировать или затормозить отдельные виды его деятельности. Т. реализуются в личных отношениях педагогов и детей. Т. бывает непосредственным - прямым (приказ, запрет, указание) и косвенным (совет, просьба, намек, условие) - и опосредованным, выраженным через актив (инициативную группу) и общественное мнение.

Одним из условий действенности соревнования является умение вызвать у детей желание принимать в нем участие. Отдельные виды соревнований можно им и предложить. В этом случае надо умело настроить детей на участие в соревновании.
Важно далее, чтобы перед соревнующимися выдвигались все новые привлекательные цели, условия должны быть доступными, оформление соревнования — красочным.
Действенность соревнования повышается, если его итоги регулярно подводятся.

15) В отечественной педагогике организация деятельности детей является ведущим методом воспитания. Эта группа методов включает в себя приучение, педагогическое требование, упраж­нение, общественное мнение, воспитывающие ситуации.

Педагогическое требование понимается как предъявление к выполнению определенных норм поведения, правил, законов, тра­диций, принятых в обществе и в его группах. Требование может выражать как совокупность норм общественного поведения, как реальная задача, как конкретное указание о выполнении какого-либо действия. По форме требования бывают прямые и косвенные. Первые имеют вид приказания, указания, инструкции, отличаются решительным тоном, особенно на начальном этапе воспитания, Косвенные требования предъявляются в виде просьбы, совета, намека, они апеллируют к переживаниям, мотивам, интересам учеников. В развитом коллективе предпочтительны косвенные требования.

Общественное мнение — это выражение группового требова­ния. Оно используется в развитых коллективах при оценке поступков. Педагог должен формировать здоровое общественное мнение, стимулируя выступления учащихся с оценкой их дея­тельности.

Приучение и упражнение содействуют формированию устой­чивых способов поведения, привычек. Приучение — это органи­зация регулярного выполнения детьми действий с целью их превращения в привычные формы поведения. Привычки стано­вятся устойчивыми свойствами и отражают сознательные уста­новки личности, поэтому их так важно формировать. Приучение эффективно на ранних этапах развития. Методика требует объ­яснять учащимся, что, как и зачем нужно делать. Приучение предполагает и проверку выполнения действий.

Упражнение — многократное повторение и совершенствова­ние способов действий как устойчивой основы поведения. В широком смысле это такая организация жизни и деятельности детей, которая создает условия для поступков в соответствии с общественными нормами. Упражнение опирается на приучение, тесно с ним связано и реализуется через поручение, выполнение роли в общей деятельности. Участие в коллективных делах на всех стадиях (планирование, исполнение, оценка) развивает способности и формирует качества личности. Приучение и упражне­ние эффективны, если опираются на положительные мотивы деятельности и в свою очередь формируют их.

Воспитывающие ситуации — это обстоятельства затрудне­ния, выбора, толчка к действию, они могут быть специально организованы педагогом. Их функция — создать условия для сознательной активной деятельности, в которой проверяются сложившиеся и формируются новые нормы поведения, ценности. Это могут быть ситуации конфликта в группе, выбора правиль­ного решения и пр.

16) МЕТОДЫ ФОРМИРОВАНИЯ СОЗНАНИЯ - методы воспитания, направленные на формирование правильных понятий, оценок, суждений, мировоззрения. Использование методов формирования сознания в целостном педагогическом процессе осуществляется прежде всего с по мощью устного и печатного слова. Это объясняется тем, что слово является не только источником получения знаний, но и средством организации и управления учебно-познавательной деятельностью. Обратимся к характеристике основных методов данной группы. К ней относятся: а) словесные методы (разъяснение, беседа, лекция, диспут), б) метод примера, их еще называют методами убеждения, поскольку с их помощью не только развивают и доводят до сознании учащихся сущность норм поведения, но и преодолевают ложные взгляды и убеждения, негативные проявления поведения.

Дата добавления: 2015-04-23