Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство

Економічна інтеграція становить собою об’єктивний процес об’єднання виробничих і науково-технічних можливостей різних кран з метою підвищення ефективності виробництва кожної з них та підвищення рівня життя населення. Найбільш повно економічну інтеграцію характеризують такі риси:

·
наявність міждержавного регулювання економічних процесів;

·
поступове формування на базі національних економік регіонального господарського комплексу із загальною структурою відтворення;

·
усунення адміністративних і економічних перешкод вільному рухові товарів, робочої сили і фінансових ресурсів у межах регіону;

·
зближення внутрішніх економічних умов у державах, які беруть участь в інтеграційних об’єднаннях.

Одним із важливих факторів економічного зростання, структурних зрушень та підвищення ефективності національного виробництва в сучасних умовах все більше стають світогосподарські зв’язки. На жаль, позиції України, як і інших постсоціалістичних країн, у міжнародному поділі праці істотно послабились в умовах переходу від планової економіки до ринкової.

Слабка включеність України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає її національним інтересам, а й суперечить їм, оскільки залишає вітчизняну економіку поза розвитком світових продуктивних сил і провідних напрямків сучасної науково-технічної революції, виштовхує її на узбіччя світового економічного прогресу.

Для прискорення процесу входження України у світогосподарські структури необхідно якнайшвидше відновити і зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та колишніх соціалістичних країн Східної Європи. Незважаючи на насильницький демонтаж інтеграційних зв’язків з цими країнами, повністю вони не порушені. Їх легше відновити, ніж встановити нові за межами колишньої соціалістичної співдружності. Саме цей регіон, особливо Росія, є величезним ринком збуту для українського виробництва і головним постачальником мінеральних, паливно-енергетичних, лісових та інших видів сировини. Передусім нафти і газу, оскільки Україна забезпечена власними ресурсами нафти на 8%, газу – на 22%. Відновлення регіональних інтеграційних зв’язків дасть можливість вивести національну економіку з глибокої кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу

Для широкого включення України не тільки в регіональний, а й міжнародний поділ праці існують об’єктивні передумови, серед яких найважливішими є:

·
наявність промислових, сировинних, водних та земельних ресурсів;

·
потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час в результаті активізації стимулювання праці;

·
вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Щоб забезпечити широкомасштабне включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво, необхідно сформувати ефективний механізм зовнішньоекономічних зв’язків. Механізм зовнішньоекономічних зв’язків становить собою сукупність конкретних форм зв’язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовим господарством з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її населення.

На жаль, в Україні такий механізм відсутній. По-перше, відсутня ефективна правова база. Закони “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про іноземні інвестиції”, “Про єдиний митний тариф”, “Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” та деякі інші є правовими актами загального характеру, а тому вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов та угод. Ці останні повинні, з одного боку, стимулювати і полегшувати ті ділові зв’язки українських підприємств із зарубіжними, які приносять найбільшу користь економіці України, а з іншого – створювати передумови формування економічного союзу країн СНД, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів та робочої сили, регулювання питань промислової та інтелектуальної власності, свобода транспорту і ринкових послуг, державні замовлення і уніфікація податків.

По-друге, вкрай недосконалою в Україні є валютна, податкова, кредитна й митно-тарифна політика. Вона не забезпечує стабільність національної грошової одиниці відносно провідних валют світу, не сприяє залученню іноземної валюти в країну і використанню її як засобу стабілізації національної економіки та створення державного валютного фонду, гальмує приплив інвестицій і, разом з тим, виштовхує вітчизняне виробництво на узбіччя світового господарства.

Хоча сучасний стан продуктивних сил України значно підірваний суспільно-політичною та економічною кризою, їх потенційні можливості досить великі. Україна успадкувала від СРСР найвищий у Європі показник кількості науково-технічних працівників у розрахунках на душу населення. В країні налічується 700 тисяч осіб, які займаються науково-технічною творчістю. З 22 млн. чоловік активного населення близько 3 млн. становлять спеціалісти з вищою освітою і 2 млн. – з середньою технічною.

Все це є одним із важливих факторів розвитку міжнародної науково-технічної кооперації України, основними формами якої могли б бути такі:

·
взаємодія у створенні, розширенні та забезпеченні діяльності

·
навчальних закладів, науково-дослідницьких та консультативних центрів;

·
співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємств й інших об’єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури;

·
обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами;

·
співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

Оскільки найтісніші зв’язки в галузі науки й освіти Україна мала з Росією, а також з деякими колишніми соціалістичними країнами Східної Європи, то розвиток міжнародної науково-технічної кооперації України повинен охоплювати в першу чергу ці країни.

Існуючий науково-технічний потенціал виступає важливим фактором розвитку міжнародної виробничої кооперації. Як відомо, основу економічної інтеграції колишніх республік СРСР становив поділ праці, тобто спеціалізація та кооперація республік на виробництві певних видів продукції, якими вони обмінювалися. При цьому каналами міжреспубліканського обороту реалізовувалося понад 20% валового продукту, в той час як в країнах ЄС цей показник становить 18%. І навіть сьогодні країни колишнього СРСР мають певною мірою єдиний економічний простір й інтегровану економіку. Більшість галузей машинобудування України на 50 і більше відсотків залежать від коопераційних поставок з країн СНД. Тому найперше завдання полягає в тому, щоб відновити й розвинути виробничо-технічну кооперацію України з країнами СНД.

Що стосується участі України в коопераційному співробітництві із західними кранами, то його масштаби незначні. Такий стан зумовлений недооцінкою в минулому цієї форми спілкування, невідпрацьованістю правових, організаційно-економічних та валютно-фінансових аспектів співробітництва, а також відсутністю глибокої зацікавленості західних підприємств щодо України.

Сьогодні істотний негативний вплив на загальний стан виробничо-технічної кооперації роблять такі фактори як скорочення фізичних обсягів виробництва, згортання інвестиційної діяльності, стійке падіння продуктивності праці, величезний дефіцит бюджету, значний зовнішній борг України, дискримінаційна політика деяких держав стосовно України, низький соціально-економічний ефект України від діяльності спільних підприємств та ін. В міру їх подолання виробничо-технічна кооперація й інтеграційний процес в цілому будуть поглиблюватися.

Дата добавления: 2015-04-23