Соціальна філософія про характер, джерела, рушійні сили розвитку історичного процесу. Роль особистості в історії

В 2-ій пол. ХХ ст. відбулася НТР, що змінила розвиток суспільства, виробництво, техніку, технологію, міжнародні зв’язки, культуру, мораль, мистецтво.

НТР виникла в розвинених країнах, але поширилась на весь світ, набула глобального (глобус - земля) характеру. НТР викликала зміни в розвитку всього суспільства, породила цілий ряд проблем світового значення. Ці проблеми називаються глобальними. Глобальні проблеми – проблеми, що стосуються всієї планети, всього людства. Вони мають специфічний характер, бо: 1)зачіпають інтереси всіх людей Землі, 2)взаємопов’язані, т.ч. вирішення однієї проблеми впливає на інші, 3)носять суперечливий характер, бо вирішення однієї з них може викликати ускладнення інших, 4)не всі народи та держави здатні вирішити ці проблеми, а також не всі держави зацікавлені в однаковій мірі в їх вирішенні.

До глобальних проблем відносяться:

1)Війни і миру – людство постійно веде війни, але в результаті НТР людство розробило і накопило надмірну кількість зброї, яка в разі виникнення 3-ої світової війни, може призвести до загибелі людства.

2)Економічна – пов’язана з нерівномірним розвитку світової економіки – є країни з надмірно високим, середнім і низьким рівнем економіки. В умовах НТР економіка всіх країн взаємопов’язана. Економіка одних країн впливає на економіку інших. Намагання вирівняти економіку країн світу неефективне, бо країни з високим рівнем економіки не зацікавлені в цьому.

3 )Демографічна – проблема народонаселення планети. Чисельність населення зростає на 80-85млн. на рік за рахунок збільшення народжуваності і зменшення смертності. Тому завданням в світі є не збільшення, а зменшення народності, щоб не допустити перенаселення. Але не всі країни дають приріст населення. Деякі країни Європи не мають приросту. Ці країні зацікавлені в зростанні народжуваності.

4 )Екологічна – чим вищий рівень виробництва, тим гірше природне середовище, гірша екологія, забруднення. 5)Продовольча пов’язана з недостатньою кількістю продуктів харчування світу населення. По даним ООН до 100 млн. чол.. вмирає від голоду.

6)Енергетична пов’язана з недостатньою енергозабезпеченістю виробництва, що може привести до зниження виробничого потенціалу країни.

7 )Природних ресурсів пов’язана з тим, що чим більше розвивається виробництво, тим менше лишається природних ресурсів для забезпечення потреб людей, що може привести до зменшення масштабів і темпів виробництва.

Історична особа – це така особа, що своїми діями ввійшла в історію, внесла суттєвий внесок в хід історичного процесу, або в окремій галузі людської діяльності. Серед історичних осіб виділяють видатних історичних осіб. Адже не всі історичні особи можуть бути видатними. Особа є видатною тоді, коли вона: 1)значною мірою вплинула на хід історичного процесу світу (Наполеон, О.Македонський), або окремої галузі людської діяльності (Ейнштейн, Гегель Ньютон), 2)Вирішує завдання, що поставлені ходом історії, але до неї ще ніким не вирішені, 3)її діяльність більше, ніж діяльність інших сприяє прогресивному розвитку (прогресу).

Роль історичних осіб полягає в тому, що вони дуже впливають на розвиток суспільства, бо можуть прискорити, уповільнити, або ввести в певну сторону хід розвитку суспільства, але не можуть повністю змінити загальний напрямок і хід історії, бо суспільство завжди розвивається за певними об’єктивними соціальними законами.

Кожна історична особа повинна мати авторитет. В суспільстві надмірне перебільшення авторитету історичної особи приводить до явища «культ особи» - перебільшення, абсолютизація ролі історичної особи в суспільстві, при якій все, що є позитивним вважається заслугою керівника, а все негативне перекладається на інших осіб, обставини. «Культ особи» мав місце завжди: культ богів, культ вождя, царя, імператора, але найбільшого розмаху культ особи зазнав в СРСР – «культ особи Сталіна» та в інших країнах соціалістичної системи (Китай, В’єтнам). Культ особи явище негативне, адже призводить до заборони або обмеження демократії, свободи, веде до тоталітарних режимів, репресій, геноциду власного народу.

14. Філософія стародавнього Китаю

Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї спостерігається вже у VII ст. до н.е. Про це свідчить зміст старокитайських трактатів: "І-цзін" ("Книга перемін"), "Ші-цзін" (Книга пісень"), "Шу-цзін" ("Книга історії") та ін.

У цих книгах проглядаються такі філософські проблеми: про єдність і різноманітність речей; про дію протилежних сил в єдиній субстанції; про природну закономірність; про природність людської душі і свідомості.

Щодо розгляду цих проблем особливе місце у китайській філософії посідає вчення Лао-цзи (VI ст. до н.е.).

Центральною проблемою філософії Лао-цзи є питання "дао". "Дао", за Лао-цзи, — це одночасно і всезагальний шлях, якого дотримуються всі явища і речі, і їхнє першоджерело, першооснова.

Поряд із категорією "дао" у вченні Лао-цзи чільне місце посідає категорія "де". Якщо "дао" — це всезагальний шлях, якому підкорені всі речі, то "де" — це конкретний шлях окремої речі або групи речей.

Розробляючи категорії "дао" і "де", Лао-цзи вперше в історії філософії висуває проблему єдності сутності і якості та їх відмінностей. Завдання пізнання Лао-цзи вбачає у зведенні різноманітності речей до їх загальної єдності, шо прихована в "дао".

Філософські погляди Лао-цзи містять у собі зразки наївної діалектики. Він завжди вказував на плинність, змінність речей і на їхню внутрішню суперечливість.

Іншу позицію займав видатний філософ Стародавнього Китаю Конфуцій, що також жив у VI ст. до н.е., точніше з 551 по 479 pp. до н.е.

Загальновідомим є те, що Конфуцій не звертав уваги на вивчення та розробку загальнотеоретичних проблем, він не створив філософської системи крайнього спрямування. Всю свою увагу він зосередив на питаннях етики, бо цього вимагали історичні умови того часу, соціальний інтерес. Свою етику він побудував на грунті релігійно-філософських уявлень про навколишню дійсність. Етика Конфуція — це раціоналізована старокитайська релігійна мораль. В основу цієї моралі покладені принципи: 1) людяність (жень); 2) справедливість і обов'язок (і); 3) ритуальність (лі); 4) знання (чжи); 5) довіра.

Центральним принципом моралі Конфуція є гуманність, яка й становить основу доброчесності. Бути "гуманнним" — означає любити не стільки себе, скільки інших, на несправедливість відповідати справедливістю, за добро платити добром. Бути гуманним — означає вміти вчасно пожертвувати своїми інтересами.

Таким чином, філософія Конфуція — це яскраве відбиття тенденції до стабілізації в людських відносинах. Ця стабілізація досягається за рахунок ієрархії в пануванні і підкоренні, що здійснюється із вічного плину законів неба.

Відстоюючи міцну державну владу, Конфуцій завжди говорив, що правитель має божественну сутність. Цар, монарх, імператор, на його думку, — це "син неба". А воля неба поширюється і на суспільне життя. Суспільство має дотримуватись не законів природності, як говорив Лао-цзи, а вічних законів неба, носієм яких і є "син неба". Принцип підкорення, слухняності, покірливості та примирення є одним із головних у соціальній філософії Конфуція (Чжун-пі).

Підсумовуючи розгляд філософії Стародавнього Китаю, зробимо висновок. У більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоч ця філософія була малосистемна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем, а по суті вирішення поставлених проблем - цінніснозначимою і гуманістичною.

***Філософські погляди давніх китайців зароджувались і розвивались у процесі критичного переосмислення міфологічної культури.

Пантеон богів давньокитайської міфології очолював Шан-ді. Він уособлював сили верховного божества – бога Неба, був творцем і керівником Всесвіту, а його представником на землі вважали імператора, який мав титул Сина Неба. Особливістю китайської міфології був культ предків, який ґрунтувався на вірі в можливість духів померлих впливати на життя й долі мешканців Піднебесся. Жителі Ст.Китаю опікувалися цими духами через жертвопринесення, або гарантували добро і уникали зло.

Характерним для китайської міфології було уявлення про навколишній світ як взаємодію двох суперечливих першопринципів – жіночого „інь” та чоловічого „ян”. Взаємодія цих принципів породжує всю багатоманітність існування предметів та явищ оточуючого світу і Всесвіту загалом.

Загальна особливість філософії Ст.Китаю – її спрямованість на вирішення етико-правових проблем.

Досягнення філософської істини – це найефективніший шлях до морального самовдосконалення. Головною проблемою філософії була практика управління країною та підлеглими.

Загальну ідею тогочасного світосприйняття описували формулою „гармонія неба, людини й землі”, яку розкривали вчення про існування п”яти першопричин усіх речей (води, вогню, дерева, повітря, землі); учення про поділ усіх предметів, явищ і процесів на інь та Ян тощо. Таким чином,китайська філософія через брак наукових знань пояснювала світ, використовуючи наївно-матеріалістичні ідеї, водночас нехтуючи ніби ненауковими загально філософськими проблемами.

+конфуціанство

+даосизм

Легізм (школа законників, або Фацзя). Головним предметом філософських роздумів легістів стало питання ефективного управління державою. Управляти державою не можна лише на основі доброчинності. Домінування доброчинності може спричинити до розвалу держави й виникнення анархії. Тому в управлінні треба поєднувати як принципи ненасильства на основі моральності, так і методи примусу (за допомогою армії). Армія та сила необхідні для того, щоб управляти „нерозумною” частиною жителів Піднебесся. Закони мали бути однакові для всіх, і покарання в разі їх порушень мали застосовуватись як до звичайних людей, так і до найвищих державних чиновників.

Моїзм. Моїсти критично ставилися до конфуціанства. Вважали, що марно сподіватися на долю. Праця, а не доля визначає зміст і сенс життя. Головним об”єктом клоніння вони вважали Небо. Небо для моїстів-бог. Небо хоче щоб всі любили один одного. Якщо одна людина любить іншу, то Небо зробить їх щасливими, а тих, хто не люблять інших, покарає. Небо створило все, що існує на землі, воно захищає жителів Піднебесся, не вимагаючи за це винагороди. Любить справедливість і не визнає війни.

Чань-буддизм. „чань”-медитація, споглядання. Особливість чань-буддизму – віра в можливість містичного споглядання на основі певної медитативної практики. Характерними особливостями були також недовіра до слова й тексту як каналу передачі знань і пізнання істини про життя, можливість отримання стану нірвани без довгострокових, виснажливих вправ та аскетичного способу життя, впевненість в тому що кожна людина має можливість поза розумового шляху отримання Великої істини. Людина-носій елементів Будди, що дає їй можливість отримати найвищі цінності життя в процесі самореалізації та самовдосконалення.

Дата добавления: 2015-04-24