Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблема антропосоціогенезу. Природа і сутність людини. Філософська проблема людини




Читайте также:
  1. I. Проблема истины в философии.
  2. Sf 22. Реальность объективная и субъективная. Проблема идеального.
  3. Sf 25. Природа живая и неживая. Жизнь и разум в контексте
  4. Sf 31. Человек как индивид, индивидуальность и личность. Проблема
  5. VIII. Методы исследования системы обучения и развития, как научная и конструктивная проблема
  6. Агропромисловий комплекс: сутність, структура та функції
  7. Адреса информационных ресурсов в сети Интернет по проблемам государственного и муниципального управления
  8. Адсорбция газов. Природа поверхностных явлений в технике(см.31)
  9. Актуальность проблематики с точки зрения изменения роли ИТ в бизнесе и обществе
  10. Актуальнысть курсу БЖД. Проблема безпеки людини у сучасних умовах.
  11. Акты Президента, их конституционно-правовая природа.
  12. Алкоголизм и наркомания как медико-социальная проблема

Індивідуальна свідомість та суспільна свідомість. Самосвідомість.

Індив. Свідомість, з одного боку, є формою об'єктивного іідображення, формою пізнання дійсності як незалежної від людських Прагнень та інтересів. Результатом і метою свідомості як пізнавальної діяльності є отримання знань, об'єктивної істини. З другого боку, Свідомість містить в собі прояв суб'єктивного відношення людини до дійсності як до світу свого життя, його оцінку, усвідомлення свого акання і себе.

Суспі́льна свідо́мість — сукупність ідей, теорій, поглядів, уявлень, почуттів, вірувань, емоцій людей, настроїв, у яких відбивається природа, матеріальне життя суспільства і вся система суспільних відносин.

Самосвідомість – це усвідомлення людиною свого особистого «Я» як протистоїть іншої дійсності; дій, інтересів, вчинків, почуттів, думок, а також поведінки та ідеалів: усвідомлення людиною свого відношення до інших людей, інших людей до самого себе, аналіз людиною самої себе. Серцевиною самосвідомості є знання.. Самосвідомість окреслюється сутність людини, що його цілісність. Тоді як самопізнання – якість людської природи, її ісовершенствующееся в кожного у процесі всебічної практичної діяльності, у процесі спілкування коїться з іншими людьми. Воно пов'язане ось щодо здатності індивіда подивитись себе, немов стороннім поглядом, критично оцінити свою поведінку. Свідчення того є практика і весь історія. Завдяки самосвідомості зберігається наступність існування й розвитку особистості, накопичується життєвий досвід, зберігається відносна стійкість людини у рішенні виникаючих проблем, у подоланні труднощів. У самосвідомості відбувається хіба що монолог свідомості із собою, з отриманим досвідом та знаннями.

Однією із найсуттєвіших складових свідомості є самосвідомість – концентрований, узагальнений вираз свідомості. Але, крім свідомості, людині притаманна підсвідомість. Підсвідомість – те, що лежить за порогом свідомості, безпосередньо не входить в свідоме, але впливає на неї. Підсвідомість – сукупність психологічних процесів, дій, станів, що внутрішньо притаманні людини, безпосередньо не представлена у свідомості, але впливає на неї та осмислює ці підсвідомі дії, стани, почуття.

Антропосоціогенез – встановлення людини як соціальної істоти в ході еволюції: набуття людиною соціальних рис і законів.

Антропосоціогенез включає в себе 4 фактори:

1)Праця, трудова діяльність, 2)Мова і спілкування, 3)Регуляція внутрішньо родових статевих відносин, заборона інцести, 4)Формування моралі.

 

В процесі еволюції людина стала виготовляти знаряддя праці, вдосконалювати їх, люди вдосконалювали самих себе – здобували знання, уміння та навички, що закріплювалися в пам’яті і свідомості. А мовою і спілкуванням людина передає ці знання наступним поколінням. Мова – вираз думки, знання. Мовою передаються знання та вміння.



Інцеста – кровозмішування. Допускалося вигнання та знищення немічних та дітей. В ході еволюції на певному етапі розвитку первісного ладу інцеста була заборонена, і введена підтримка членів свого роду. Це суспільні заборони і підтримки, адже є соціальні фактори, що регулюють відносини у суспільстві.

На основі праці, мови та спілкування формуються закони, принципи моралі, що регулюють відносини між людьми. Природне регулюється, контролюється соціальним. Людина живе за соціальними законами.

 

Основними факторами антропосоціогенезу є:

1)Праця, трудова діяльність, 2)Мова і спілкування, 3)Регуляція внутрішньо родових статевих відносин, заборона інцести, 4)Формування моралі.

 

Сутність людини, сенс її життя.

 

Людина є єдиним створінням у світі, яке усвідомлює свою кінечність (смертність), тому її життя для неї самої виступає як проблема. Проблема сенсу життя виникає як потреба певного виправдання власної присутності у світі, своєї долі та призначення. Саме завдяки такому виправданню стає можливим подолання кінечності індивідуального буття. Таємниця людського існування полягає не в тому, щоб тільки жити, а в тому, як і для чого (чи для кого) жити.

Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу.

Сенс життя людини полягає в реалізації потреб суспільства та власного покликання. Визначення сенсу життя пов’язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату. Сенс життя притаманний життю з самого початку. Сенс створюється самою людиною, залежить від розуміння життя, має індивідуальний хар-ер.

Сенс життя – світоглядне філос-ке поняття, яке містить сукупність уявлень про сутність людини, цілі існування, цінності.

 

Сенс життя є вічною проблемою.

Можна досить умовно і схематично окреслити певні варіанти вирішення проблеми сенсу життя в історії людської культури. З античних часів відома позиція філософа Епікура, так звана гедоністична (від грец. «насолода», «задоволення») позиція, яку можна розуміти як «життя заради життя». Жити потрібно так, вважав філософ, пюб насолоджуватися самим життям, отримувати задоволення від життєвих благ і не думати про час смерті. Цінність епікурейської позиції в тому, що вона застерігає нас від ситуації, при якій пошук сенсу життя усуває на другий план саме життя. Життя є самоцінністю, таємничим дарунком людині і треба ставитися з вдячністю і любов'ю до цього дарунку. Людині дана рідкісна можливість переживати неповторність власного існування зі всією гамою забарвлень його проявів — від радощів, злетів і перемог до падінь, тягарів і страждань. Разом з тим, саме епікурейське ставлення до життя, якщо воно позбавлено відповідальності за дарунок життя, вироджується в егоїстичну позицію «життя заради себе» і веде до втрати людиною відчуття повноцінності життя.

Інший шлях в здобутті сенсу життя можна назвати «життям заради інших людей», коли гарантією осмисленості життя для людини постають інтереси родини, нації, суспільства, прийдешніх поколінь. Для людини, як суспільної істоти, небайдуже, що вона залишає після себе. Недаремно прожити життя — це і продовжитися в своїх нащадках, і передати їм результати своєї матеріальної та духовної діяльності. Але на цьому шляху існує небезпека опинитися в ситуації, коли саме твоє неповторне життя перетворюється лише в засіб для чогось іншого. Таким «іншим» може виявитися і певна «ідея», чи ідеал., реалізації якого людина може присвятити своє життя .

Призначення та сенс життя індивіда в першу чергу самому здійнитися як Людина, або — мовою релігії — «піднятися до Бога» стати «образом та подобою Божою». Іншими словами, в своєму житті людина повинна стати єдністю універсально-людського і неповторно-індивідуального, в розвиток Свого «Я» включити весь світ — і природний, і суспільний.

 

Проблема людини в філософії

В Україні деформація середньовічних принципів філософування почалась у XVI ст., що було зумовлено переорієнтуванням філософської думки від богопізнання до пізнання людини, визнання її самоцінності.

Оскільки проблема людини посідає важливе місце у філософії будь-якої епохи, то прогрес в історії філософії визначається за ступенем осягнення сутності людини. Так, першочерговим завданням християнства вважалося дослідження таємниці «внутрішньої» людини — людини, пов'язаної із трансцендентним світом. В епоху Відродження, особливо раннього, важливого значення надавали осмисленню самопізнання людини і пізнання її становища у світі. Людиною, проблемою її самопізнання переймався Касіян Сакович, який вважав, що це дає змогу людині керувати «домом свого тіла» — відчуттями, розумом, волею, вчинками. Непристойно людині «не знати законів своєї природи, не знати властивостей і обов'язків членів, з яких складається її тіло, не відати того, що зберігає її природу в цілості і що веде до її руйнування». Людині дано знати про всі речі, — вважав він, — але для чого все це потрібне їй, якщо вона не пізнає себе саму, не знатиме, із чого, ким і для чого створена. Погляди Станіслава Оріховського на проблему співвідношення душі й тіла сформувались на основі синтезу елементів відповідних античних і пізньосхоластичних концепцій, що відображали гуманістичну тенденцію в розв'язанні цієї проблеми. Як і Тома Аквінський, він вважав душу результатом Божої діяльності: душею, створеною за своєю подобою, Бог наділив кожну людину, тому вона, на відміну від тіла, безсмертна. Про це свідчить його твердження, що здатністю до мислення душа наділена завдяки Найвищому Розумові, який освітлює людину так само, як сонце освітлює землю.





Дата добавления: 2015-04-24; Просмотров: 7060; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.002 сек.