Філософія Нового часу. Емпіризм (Бекон, Гоббс, Локк, Берклі, Юм)

Передумови та основні риси філософії Нового часу.

Історичними передумовами формування філософії Нового часу є утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукова революція XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство.

В цей час складалися два неначе протилежні напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм.

Емпіризм проголошує, що наукове пізнання отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях немає нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пізнання.

Головне своє завдання філософія Нового часу вбачала в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології.

У Новий час матеріалізм виник спершу в Англії. Його представниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу — це матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу в його конкретності. Матеріалізм XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була ознака тогочасної філософії.

Емпірична філософія Ф.Бекона.

Френсіс Бекон – родоначальник нової форми англійського матеріалізму і всієї тогочасної експерементальної науки. Саме він сформував поняття матерії як вираз природи і нескінченної сукупності речей; матерія, за Беконом, перебуває у русі під яким він розумів активну внутрішню силу, “напругу” матерії, і назвав 19 видів руху. Рух і спокій Бекон вважав рівноправними властивостями матерії, що ставило його та ін. філософів перед важко вирішуваною проблемою: як, яким чином абсолютний спокій перетворюється на рух і навпаки.

Бекон обґрунтував в теорії пізнання принцип емпіризму. З цього принципу він виводить пріоритет індуктивного методу і фактично стає його фундатором. Він глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання: отримання загальних положень, загального значення про світ шляхом вивчення різноманітних індивідуальних речей та їх властивостей. Бекон визначив також систему “ідолів ”, тобто видимих і невидимих перешкод в процесі пізнання істини.

Бекон, будучи засновником методологічного рівня наукового пізнання, виступає проти схоластичної методології, вузького емпіризму. Свою позицію він пояснює за допомогою алегоричного зображення 3 можливих шляхів пізнання: *шлях павука, тобто спроба людського розуму виводити істини з самого себе; *шлях мурахи-однобічний емпіризм, який зводить до пізнання і нагромадження голих фактів; *шлях бджоли-справжній шлях науки, як бджола переробляє нектар у мед, так і справжній науковець перетворює емпіричні факти за допомогою раціональних методів у наукову істину.

Бекон не заперечував існування Бога. Він вважав, що Бог створив світ, але в подальший час перестав втручатися в його справи. Отже, він визнавав існування двох істин: божественної і світської.

У поясненні природи суспільства Бекон був ідеалістом і виступав прибічником абсолютної монархії, багато писав про розвиток торгово-промислових прошарків суспільства того часу.

Соціально – філософська концепція Т. Гоббса.

Томас Гоббс – представник матеріалізму й номіналізму. Він вважав, що реально існують тільки одиничні речі, а загальні поняття-це лише назви речей. Тому будь-яке знання має своїм джерелом досвід, він є двох типів: перший як результат сприйняття, другий як знання про назви речей. Джерелом дургого досвіду є розум. На перший план Гоббс висував механічне тлумачення реальності, жива чуттєвість перетворювалась в нього на абстрактну чуттєвість геометра, світ-це геометричне місце точок, площин і тіл. Людина – це машина з природними властивостями, держава – це „Левіафан” – міфічне біблійне чудовисько, яке керує людськими долями, підпорядковує собі людей, народ; свобода – це передусім відсутність опору, а не „сутісна сила”. Держава, на думку філософа, має земне (природне), а не божественне походження, її необхідність зумовлена природою людини, потребою жити суспільно за наявності різноспрямованих егоїстичним інтересів, потреб, пристрастей, властивостей та сил кожного окремого індивіда. Людина посідає проміжне місце між природою та суспільством. Усі люди від природи є рівними. Проте різниця у вихованні та «тілесній будові» породжує в них неоднакові прагнення. Це, у свою чергу, викликає суперництво, ворожість. Громадянську війну Гоббс розглядав як «хворобу держави», за якою слідують шаленство, розклад, занепад. Філософ звеличував цінність громадянського миру й засуджував революції та бунтівні заколоти як руйнівні чинники соціальності. Гоббс був переконаний, що вся влада в державі має належати правителю – і законодавча, і виконавча, і судова, і зовнішньополітична. Будь-який поділ влади, на думку філософа, неминуче призводить до непорозумінь, суперечок та громадянської війни.

Британське просвітництво (Дж. Локк).

Просвітництво – культурно-історичний термін, що відбиває певну епоху розвитку людства, сутність якої полягає в широкому використанні розуму для суспільного прогресу. Вважається, що Просвітництво було започатковано в Англії під впливом філософських ідей Д. Локка, який створив вчення про державу, владу і право.

Локк став першим філософом, котрий став на шлях ретельного аналізу і систематизації пізнавальних можливостей людини, його судження, висловлені з цього приводу, не втратили своєї актуальності і в наш час.

Локк спробував в противагу Декарту створити емпіричну (дослідну) методологію пізнання. Для нього не було проблеми стосовно того, звідки беруться знання, де їх джерело. Локк був засновником емпіричної філософії.

Локк доводив, що всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини. Дж.Локк відкинув вчення Декарта про природженість ідей. Якби ідеї у людей були б природженими, то тоді вони б мали однакові погляди на все, мали б однакові ідеї. Однак цього ми не спостерігаємо, зауважує філософ. Це тому, що такі ідеї просто не існують.

Єдиним джерелом усіх ідей Локк оголосив відчуття людини. Ідеї, набуті на основі відчуттів, лише матеріал для знання, котрий є первинним. Без нього ніяке знання, ніякі ідеї – неможливі.

Дж. Локк – автор сенсуалістичної теорії пізнання. Сенсуалізм – філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.

Важливою складовою теорії пізнання Дж. Локка є його вчення про первинні та вторинні якості речей. Первинні якості їх є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать (рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо). Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини. Це те, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття.

Дж. Локк є видатним теоретиком в галузі вчення про державу, державну владу і право.

Держава, на думку Дж. Локка природного, а не божественного походження, так само як і влада короля. Людство народжене вільним і наділено від природи свободою, а влада короля “була дана йому волею мас”. Державу створюють люди для того, щоб запобігти війні між ними. Це – “головна причина того, що люди утворюють суспільство (державу), відмовляючись від “природного стану” Держава виникає там, де вільні люди відмовляються від природного права на самозахист, від права особистого покарання насильників і надають це право суспільству в цілому. Причина переходу від природного стану людей до утворення держави – це ненадійність, негарантованість їх існування у природному стані.

Людина, на думку Локка, має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею. Приватна власність за Локком, це результат безпосередньої трудової діяльності людини.

Мета держави – збереження свободи і власності. Держава не повинна бути свавільною. Її завдання – видавати закони, карати порушників права, захищати громадян від зовнішніх посягань.

Дж. Локк вимагав чіткого розподілу законодавчої та виконавчої влади. Законодавча влада повинна приймати закони. Виконавча влада повинна організовувати їх виконання. Законодавча влада, прийнявши закони, немає потреби в подальших нарадах, зборах і т.п. Виконавча влада, навпаки, має потребу в постійно діючих органах, щоб виконувати ці закони.

Філософські та соціально-політичні ідеї Дж. Локка мали сильний вплив на подальший розвиток світової філософії, англійського просвітництва, спрямованого проти схоластики, на користь науки, емпіричного, дослідного знання – проти ідеології феодального суспільства.

Д. Берклі

Для розуміння філософії Берклі важливими є дві відправні точки: для нас безсумнівно лише наше власне існування як мислячого духовної істоти, наші власні ідеї. Все інше (речі, тіла, люди, матерія) проблематично, вдруге і ще потребує обгрунтуваннях і доказах.

Чуттєво сприймається нами світ, по Берклі, є єдино існуючим світом. Немає жодних чуттєво невоспрінімаемих об'єктів, які лежать в основі наших вражень і породжують сприймається нами світ. Єдине, що ми можемо знати, це те, що ми маємо різні чуттєві враження. Лаконічний підсумок гносеології Берклі такий: «Існувати - значить бути сприйнятим». Властивості речей виявляються тотожними нашими відчуттями цих властивостей. Різні відчуття, сприйняття, ідеї також не можуть існувати «інакше, як у дусі, який їх сприймає»; запах не можливий без нюху, звук - без слуху, колір - без зору. Так від побудови власної теорії пізнання Берклі переходить до наступної частини своїх міркувань, а саме до критики поняття «матеріальної субстанції». Визнання існування матеріальної субстанції Берклі вважає не тільки нечестивим, але, перш за все нелогічним і бездоказовим. Фундаментальна критика мислителем поняття «матерії» спирається на ряд різноманітних і сильних аргументів.

По-перше, філософ критикує «матерію» з позицій номіналізму як абстрактне поняття, за яким не стоїть нічого конкретного. Є лише окремі ідеї, сприйняття, «речі», але ніякі загальні поняття не мають реального існування, а представляють із себе порожній звук. По-друге, для Берклі «очевидно, що саме поняття про те, що називається матерією або тілесною субстанцією, містить в собі протиріччя».

Д. Юм

До числа головних філософських творів Девіда Юма відносяться: «Трактат про людську природу», «Досвід про людський розум», «Есе моральні та політичні», «Дослідження про афекту», «Дослідження про принципи моралі», «Природна історія релігії», «Політичні бесіди».

Агностицизм Юма - заперечення можливості досягнення істинного знання про світ і визнання можливості вивчення лише наших відчуттів і ідей, але не речей і субстанцій.

В основі теорії пізнання Юма лежить людський досвід, вже розташовує сприйняттями, невідомо як отриманими. Мислитель виділяє два види «душевних сприйнять» - враження та ідеї: «Ті сприйняття, які входять у свідомість з найбільшою силою і нестримністю, ми назвемо враженнями, причому я буду мати на увазі під цим ім'ям всі наші відчуття, афекти, і емоції при першому їх появі в душі. Під ідеями ж я буду мати на увазі слабкі образи цих вражень у мисленні і міркуванні». Досвід, по Юму, не пов'язує нас з колишнім світом, а відокремлює нас від нього, замуровує в самотній камері нашої свідомості.

Центральне місце у філософських побудовах Юма займає його вчення про причинності. Причинно-наслідкові зв'язки не існують об'єктивно, а утворюються суб'єктивно в пізнанні людей і приписуються ними навколишнього світу.

Дата добавления: 2015-04-24