Екзистенціальна філософія: Ясперс, Гайдеггер, Сартр, Камю

Екзистенціалізм виник на початку 20 ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Дійсність – це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

Основоположник німецького екзистенціалізму Мартін Хайдеггер був учнем Гуссерля. Спираючись на гуссерлевскій феноменологію Хайдеггер прагнув розкрити "сенс буття" через розгляд людського буття. Поява самої знаменитої книги Хайдеггера "Буття і час" ознаменувало виникнення нового напрямку.

Завдання полягає в тому, щоб розкрити зв'язок між буттям, часом і людиною. Стверджуючи єдність часу і буття, Хайдеггер доводить, що ніщо суще, крім людини, не знає про свою кінцівки, а значить тільки людині відома тимчасовість, а з нею і саме буття. Причому час нерозривно пов'язано не просто з буттям, а саме з людським буттям. Сутність часу можна розкрити лише в його відношенні до людини.

Час, який відносять до людини, Хайдеггер називає "первісним", а час, не пов'язане безпосередньо з людиною, - "похідним". Час пережите людиною Хайдеггер називає "тимчасовим".

Людина, по Хайдеггеру, сам виявляється творцем часу, бо сьогодення і майбутнє (а отже, і минуле) детерміновані його поведінкою і планами.

Людина вільна і самотній. Перед ним ряд шляхів. Вибір залежить тільки від людини. При цьому людське буття може бути "справжнім" або "несправжнім". У першому випадку для нього на передній план висувається майбутнє, спрямованість до смерті, у другому - справжнє, "приреченість речей", повсякденності.

Інший найбільший представник німецького екзистенціалізму - Карл Ясперс. Основні філософські твори Карла Ясперса: "Психологія світоглядів" (1919), "Духовна ситуація часу" (1931), "

Темою його творчості стають людина і історія. Причому історія розглядається як початкове вимір людського буття. Щоб зрозуміти історію треба усвідомити, що ж таке людина? А людське існування розкривається, у свою чергу, через час, через історичність.

"Екзистенція, - вважає Ясперс, - є те, що ніколи не стає об'єктом, є джерело мого мислення і дії, про який я кажу в такому ході думки, де нічого не пізнається; Екзистенція, на думку Ясперса, нерозривно пов'язана з трансценденції (або Божеством). Екзистенція і є свобода, так як тільки в свободі корениться буття особистості, я. А досягається свобода тільки через зіткнення з трансценденції, що виходить за межі чуттєвого світу.

Сенс філософії, за Ясперса, - у створенні шляхів загальнолюдської "комунікації" між країнами і століттями поверх всіх кордонів культурних кіл. Ясперс доводить, що людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку. Не відкидаючи значення економічних чинників, він все ж переконаний, що історія як людська реальність визначається найбільшою мірою чинниками духовними.

Згідно Ясперса, справжня зв'язок між народами - духовна, а не родова, чи не природна. Звідси й особлива роль філософії в сучасному суспільстві: вона сьогодні повинна зв'язати всіх людей за допомогою філософської віри, яка буде протиотрутою проти різного роду раціоналістичних утопій, що руйнують моральні та культурні традиції.

Сартр

Свобода. Одним із центральних понять для всієї філософії Сартра є поняття свободи.

Діалектика. В розумінні Сартра діалектика можлива в двох формах — «критичній» і «догматичній». Першою є «негативна» діалектика, що тлумачиться з точки зору філософії екзистенціалізму (філософії існування), друга — «консервативна», «догматична», «недостатньо революційна» марксистська діалектика.

Відчуження. З поняттям свободи в Сартра пов'язане понятття «відчуження».

Основні роботи: «Нудота». У своїх ранніх філософських працях Сартр зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості; ці ж проблеми він розглядає й у своєму першому романі «Нудота» («La Nausée», 1938) він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості, показує свою глибинну відразу до буржуазного суспільства. Життя володіє по-сартрівськи принциповою «відкритістю» і потребує певної завершеності.

Філософія Альбера Камю – франц. філософ, який придбав прізвисько «Совість Заходу». У 1957 році став лауреатом Нобелівської премії з літератури. Філософія Камю є актуальною для кожного, адже свої роботи він присвятив саме життя людини. Розглянув її у важкі часи абсурду. Заявив, що людина не в силах змінити світ, але в силах спробувати зробити це через бунт. Філософ писав, що розуміння недосконалості світу не може зробити людину щасливою, але робить його вільним.

Камю став писати, ще до досягнення 20 років. Основними філософськими проблемами виділив «абсурд» і «бунт». Камю приділяє у своїх роботах особливу увагу взаєминам світу і людини, підкреслюючи безглуздість і трагічність існування.

У своїй творчості Камю відповідає на питання: як жити людині у світі без вищого сенсу? Єдино вірним відповіддю на абсурдність людського життя, Камю вважає «відмова від примирення». Бунт проти брехні і насильства.

Головним проявом абсурду, за Камю, є спроби насильно поліпшити суспільство, нехтуючи людяністю і гуманністю, такі як фашизм. Філософ вважав, що боротьба з насильством і несправедливістю подібними методами, може тільки ще більше посилити несправедливість.

Філософія Альбера Камю викладена в романах і п'єсах. Ясність, очевидність, оригінальність мислення, інтуїтивна точність його міркувань - відмінні риси творчості Камю. У його творах сенс можна знайти виключно через бунт, який спрямований на знищення абсурдності світу.

Камю розмірковує про смерть, самогубство і абсурді, виявляючи взаємозв'язок цих понять, намагаючись пояснити одне через інше. Самогубство Камю знаходить абсурдом, але воно відбувається саме через абсурду в житті, на його думку. Альбер Камю писав, що саме абсурд робить головним питанням філософії тему самогубства.

У своїй творчості Камю відстоював ідеали скромності, закликав людини залишатися гідним, яка вміє жити в гармонії з собою і оточуючими людьми. Письменник вважав, що для того щоб бути щасливим, зовсім не обов'язково бути багатим. Він був проти досягнення індивідуального щастя шляхом принесення нещастя іншим. Люди не повинні переоцінювати себе і прирівнювати богам. Людина повинна жити і вмирати, відмовившись від того, щоб зробити себе Богом.

Дата добавления: 2015-04-24