Рибосомна РНК

Транспортна РНК (тРНК) — маленький ланцюжок РНК (73-93 нуклеотидів), що служить для постачання специфічних амінокислот, необхідних для синтезу нового поліпептидного ланцюжка, до місця трансляції.

Транспортна РНК має 3 термінальні сайти для прикріплення амінокислоти. Ковалентний зв'язок між амінокислотою та РНК каталізує фермент аміноацил-тРНК-синтетаза. Також тРНК у містить ділянку з трьох нуклеотидних основ, відому як антикодон, що може прикріплятися до трьох комплементарних основ (кодон) у послідовності мРНК. Кожен вид молекули тРНК може прикріплятися тільки до одного виду амінокислоти, але через те, що генетичний код містить кілька кодонів, що кодують ту ж саму амінокислоту, молекули тРНК, що несуть різні антикодони, можуть нести ту ж саму амінокислоту.

Рибосомна РНК (рРНК) — вид РНК, що є центральним компонентом рибосоми, комплексу, що збирає білки у клітині. рРНК синтезується в ядерці. рРНК разом з 70-80 рибосомними білками потім збираються в дві складні субодиниці (велика і маленька субодиниці).

Функція рРНК — забезпечити механізм для розшифровки мРНК в амінокислоти (у центрі маленької рибосомної субодиниці) і взаємодіяти з тРНК протягом трансляції, забезпечуючи діяльність пептидил-трансферази (великої субодиниці). Точність трансляції забезпечують обидві субодиниці.

Знання характеристик рРНК важливі для медицини і вивчення еволюції.

рРНК — ціль деякої кількості клінічний антибіотиків: хлорамфенікол, еритроміцин, казуагаміцин, місрококін, пароміцин, ріцин, сарцин, спектроміцин, стрептоміцин і тіострептон.

рРНК — найменш піддаваний до змін ген у всіх клітинах. Тому гени, які кодують рРНК (рДНК) — секвентують для таксономічної ідентифікації груп організмів і оцінки норм розбіжності видів. Див. 16S рРНК.

У бактерій, архей, мітохондрій і хлоропластів маленька рибосомна субодиниця містить 16S рРНК, де S в 16S означає одиниці Сведберга; велика рибосомна субодиниця містить два види рРНК (5S і 23S рРНК). Бактеріальні гени 16S, 23S і 5S рРНК зазвичай організовані разом у одниму опероні. У геномі може бути більше одної копії оперону, наприклад, Escherichia coli має сім. Археї можуть містити як містять або єдиний оперон рРНК, так і багато його копій.

На відміну від них, еукаріоти звичайно мають багато копій генів рРНК організуваних в тандемних повтореннях; у людини приблизно 300—400 повторень рДНК, присутні в п'яти кластерах (на хромосомах 13, 14, 15, 21 і 22). У маленькій субодиниці еукаріот міститься 18S рРНК, а у великій — три види рРНК (5S, 5.8S і 25S/28S рРНК).

У деяких організмах, особливо рослинах, коли два ядра комбінуються в єдиномій клітині протягом гібридизації, новий організм може вибрати один набір генів рРНК для транскрипції. Гени рРНК іншого батька подавляються і звичайно не трансрибіруються, хоча бувають виключення. Ця добірна перевага транскрипції генів рРНК відома як ядерцева домінантність.

Рі́вні організа́ції живо́ї мате́рії — ієрархічно супідрядні рівні організації біосистем, що відображають рівні їх ускладнення. Найчастіше виділяють шість основних структурних рівнів життя: молекулярний, клітинний, організменний, популяційно-видовий, биогеоценотичний та біосферний. У типовому випадку кожен з цих рівнів є системою з підсистем нижчого рівня і підсистемою системи вищого рівня.

Слід підкреслити, що побудова універсального списку рівнів біосистем неможлива. Виділяти окремий рівень організації доцільно в тому випадку, якщо на ньому виникають нові властивості, відсутні у систем нижчого рівня. Наприклад, феномен життя виникає на клітинному рівні, а потенційне безсмертя — на популяційному[1]. При дослідженні різних об'єктів або різних аспектів їх функціонування можуть виділятися різні набори рівнів організації. Наприклад, у одноклітинних організмів клітинний і організменний рівень збігаються. При вивченні проліферації (розмноження) клітин багатоклітинного рівня може бути необхідне виділення окремих тканинного і органного рівнів, так як для тканини і для органу можуть бути характерні специфічні механізми регуляції досліджуваного процесу.

Одним із висновків, що випливають із загальної теорії систем є те, що біосистеми різних рівнів можуть бути подібні у своїх істотних властивостях, наприклад, принципах регуляції важливих для їхнього існування параметрів.

Цитоло́гія (грец. κύτος — «вмістилище», тут: «клітка» і грец. λόγος — «вчення», «наука») — розділ біології, що вивчає живі клітини, їх органоїди, їх будова, функціонування, процеси клітинного розмноження, старіння і смерті.

ГенетикаГене́тика (грец. Γενητως — що походить від когось) — наука про закони і механізми спадковості та мінливості. Залежно від об'єкта дослідження класифікують генетику

Залежно від використовуваних методів — наука про генетику, екологічну генетику та інші. Ідеї та методи генетики грають важливу роль в медицині, сільському господарстві, мікробіологічної промисловості і, а також в генетичній інженерії.

Генетика як наука з'явилася не дуже давно. У 1865 році Грегор Мендель опублікував доповідь «Досліди над рослинними гібридами», з цього і прийнято вважати початок науки генетики, а Грегора Менделя за це прозвали «Батьком генетики».

Еколо́гія (грец. Οικος — будинок, житло, господарство, місцепроживання, батьківщина і грец. λόγος — поняття, вчення, наука) — наука про відносини живих організмів і їх спільнот між собою і з навколишнім середовищем. Термін вперше запропонував німецький біолог Ернст Геккель у 1866 році в книзі «Загальна морфологія організмів».

Взаємний симбіоз риби з роду Amphiprion, що живуть серед щупалець тропічних актиній. Територіальна риба захищає її від анемони, що харчуються актинією, і в свою чергу, уїдливі щупальця анемони захищають рибу-клоуна від хижаків.

Екологія як наука стала дуже популярна в наш час, у зв'язку з погіршенням навколишнього середовища.

Об'єкти дослідження екології — в основному, системи вище рівня окремих організмів: популяції, біоценози, екосистеми, а також вся біосфера. Предмет вивчення — організація і функціонування таких систем.

Головне завдання прикладної екології — розробка принципів раціонального використання природних ресурсів на основі сформульованих загальних закономірностей організації життя.

Методи досліджень в екології підрозділяються на

Польові методи представляють собою спостереження за функціонуванням організмів у їх природному середовищі існування.

Історичний метод допомагає на основі даних про сучасний органічний світ та його минуле, пізнати процеси розвитку живої природи.

Експериментальні методи включають в себе варіювання різних факторів, що впливають на організми, по виробленій програмі в стаціонарних лабораторних умовах.

Метод порівняння дає змогу виявити загальні закономірності в будові і життєдіяльності різних організмів.

Методи моделювання дозволяють прогнозувати розвиток різних процесів взаємодії живих систем між собою і з навколишнім їх середовищем.

Біологі́чна класифіка́ція — наукова дисципліна, в завдання якої входить розробка принципів класифікації живих організмів і практичне застосування цих принципів до побудови системи. Під класифікацією тут розуміється опис і розміщення в системі всіх існуючих і вимерлих організмів.

Біоло́гія (грец. βίοσ (bios) - життя, λόγος (logos) - слово; наука) — сукупність наук про живу природу, про живих істот, що населяють Землю чи вже вимерли, їхні функції, розвиток особин і родів, спадковість, мінливість, взаємні стосунки, систематику, поширення на Землі; про зв'язки між живими істотами і живих істот з неживою природою. Біологія встановлює загальні закономірності, властиві життю у всіх його проявах. Анатомія — збірна група розділів біології, які вивчають структуру організмів або їх частин на рівні вище клітинного.

Альгологія — наука про водорості, розділ ботаніки.

Антропологія — біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток.

Бактеріологія — розділ мікробіології, що вивчає будову, життя і властивості бактерій.

Біогеографія — наука, що вивчає закономірності географічного поширення тварин і рослин та їхніх угруповувань, а також характер фауни і флори окремих територій.

Біогеоценологія — наукова дисципліна, яка досліджуються будову та функціонування комплексів живої і неживої природи в біогеоценозів.

Біоінженерія — галузь біології та медицини, що займається свідомим внесенням змін до живі організми для управління їх властивостями.

Біоінформатика — область обчислювальної біології, що застосовує машинні алгоритми і статистичні методи для аналізу великих наборів біологічних даних

Біологія океану — наука, розділ біології і океанології, що вивчає життя морських організмів (біоти) і їх екологічні взаємодії.

Біологія розвитку — розділ біології, що вивчає причинні механізми і рушійні сили індивідуального розвитку (онтогенезу) організмів тварин і рослин.

Біометрія — сукупність методів математичного опрацювання даних, одержаних при вимірюванні тіла або окремих органів організмів.

Біоніка — використання біологічних методів та структур для розробки інженерних рішень та технологічних методів.

Біосеміотика — наука, що досліджує властивості знаків та знакових систем (знакові процеси) в живих системах.

Біоспелеологія — розділ біології, що займається вивченням організмів, що мешкають у печерах.

Біофізика — галузь науки, яка вивчає фізичні та фізико-хімічні явища зародження, формування, життедіяльність, відтворення життя на всіх рівнях, починаючи з молекул, клітин, органів органів та тканин, закінчуючи організмами та біосфери в цілому.

Біохімія — наука про хімічний склад організмів та їхніх складових частин та про хімічні процеси, що протікають в організмах.

Біомеханіка — наука, котра вивчає на основі ідей та методів механіки властивості біологічних об'єктів

Біоценологія — розділ екології, що вивчає біоценози, їх виникнення, походження й розвиток, будову й розподіл в просторі й часі, взаємовідношення з навколишнім середовищем та між собою як самих біоценозів, так і окремих їх компонентів.

Ботаніка — розділ біології, що вивчає рослини, гриби і водорості.

Ботанічна географія — наука про закономірності географічного розповсюдження рослинного покрову в зв'язку з рельєфом, кліматом, ґрунтами та іншими складовими ландшафту.

Бріологія — наука, що вивчає мохоподібні (мохи та печіночники)

Валеологія(valeo-здоров'я, logos-наука)науково-навчальна дисципліна, що займається вивченням формування та збереження здоров'я.

Вірусологія — галузь науки, яка вивчає властивості вірусів людини, тварин, рослин, бактерій, грибів

Генетика — це наука про гени, спадковість та варіативність організмів.

Гідробіологія — комплексна біологічна наука, яка вивчає населення гідросфери.

Гістологія — розділ біології, що вивчає будову тканин живих організмів.

Дендрологія — розділ ботаніки, що вивчає деревні рослини (дерева, чагарники і чагарники).

Еволюційна біологія — галузь біології, що вивчає походження видів, їх зміни, розділення і виникнення біорізноманіття.

Екологія — один з розділів біології, який досліджує взаємовідносини між біотичними та соціальними цілісностями та їхнім середовищем.

Ембріологія — розділ біології розвитку (онтогенезу), що вивчає ембріональний період онтогенезу, тобто ембріони різних видів тварин, їх анатомію й фізіологію, закономірності їх росту, розвитку і дозрівання, патології та аномалії ембріонів.

Ендокринологія — наука про будову та функції залоз внутрішньої секреції (ендокринних залоз); про речовини, що ними виробляються (гормони) та їх дію на організм людини (або тварини)

Ентомологія — наукова дисципліна, що вивчає комах. Інколи це означення набуває більш широкого змісту і включає в себе також вивчення інших наземних членистоногих, таких як павуки, скорпіони та кліщі.

Етологія — польова дисципліна зоології, що вивчає поведінку тварин.

Зоологія — це біологічна дисципліна, що вивчає тварин та їх взаємозв'язки з навколишнім середовищем.

Імунологія — галузь біомедичних наук, що покриває вивчення всіх аспектів імунної системи всіх організмів

Клітинна біологія — розділ біології, що вивчає структурно-функціональну організацію прокаріотичних та еукаріотичних клітин.

Космічна біологія — біологічна наука, або розділ біології, що вивчає можливість існування живих організмів у космосі та на інших планетах крім Землі.

Ксенобіологія — наука про форми життя позаземного походження.

Мікологія — наука, яка досліджує гриби як особливу групу організмів, що становлять самостійне царство живої природи.

Мікробіологія — розділ біології, що займається вивченням мікроорганізмів, головним чином вірусів, бактерій, грибків, одноклітинних водоростей і найпростіших.

Молекулярна біологія — галузь науки, яка вивчає біологічні процеси на рівні біополімерів — нуклеїнових кислот і білків та їх надмолекулярних структур.

Нейробіологія — наука, що вивчає пристрій, функціонування, розвиток, генетику, біохімію, фізіологію, і патологію нервової системи.

Орнітологія — наука про птахів, один з розділів зоології.

Палеонтологія — наука, яка вивчає вимерлі організми, намагається реконструювати по знайдених останках їх зовнішній вигляд.

Систематика — наука про різноманіття живих організмів, завданням якої є опис і упорядковування різноманітних існуючих і вимерлих видів, їх розподіл.

Системна біологія — Є міждисциплінарною наукою про життя.

Синтетична біологія — наука, метою якої є створення та вивчення біологічних систем, що не існували раніше.

Теріологія — наука про ссавців, один з розділів зоології

Математична та теоретична біологія — наука, що вивчає закономірності функціонування живого, намагається формально їх описати.

Токсикологія — наука, що вивчає отруйні, токсичні та шкідливі речовини, потенційну небезпеку для їхнього впливу на організми та екосистеми.

Фізіологія рослин — наука, що вивчає всі процеси діяльності та функції рослинного організму, їх взаємозв'язки та зв'язки з навколишнім оточенням.

Фізіологія тварин і людини — галузь науки, яка вивчає механізми і закономірності всіх проявів життєдіяльності організму, його органів, тканин, клітин та сублітинних утворень, використовуючи для вивчення й пояснення цих проявів методи й поняття фізики, хімії, математики й кібернетики.

Фізіологія грибів — наука, що вивчає процеси життєдіяльності грибів.

Замінні амінокислоти — частина амінокислот, яка може синтезуватися в організмі людини з продуктів обміну речовин. До замінних амінокислот належать, наприклад, аланін, цистеїн, тирозин.

Незамі́нні амінокисло́ти — частина амінокислот, яка, на відміну від замінних, не може синтезуватися в організмі, повинна обов'язково надходити з їжею. Їх синтезують рослини, гриби, бактерії.

Амінокислота з’єднується з антикодоном тРНК за рахунок енергії АТФ; утворюється комплекс аміноацил-тРНК, що зумовлюється ферментом аміноацил-РНК-синтетазою, що каталізує приєднання амінокислоти до тРНК) та їх перенесення на рибосому;

Псевдопо́дія (від псевдо… та грец. πούς, родовий відмінок ποδός − нога), нібиніжка псевдоніжка − тимчасові цитоплазматичні вирости у одноклітинних організмів (корененіжок, деяких джгутикових, споровиків, слизовиків), а також у деяких клітин багатоклітинних організмів (лейкоцитів, макрофагів, яєць губок, кишковопорожнинних, деяких війчастих червів). Слугують для так званого амебоїдного руху та захоплення їжі або сторонніх часточок. У псевдоподіях особливо багато мікротрубочок.

Псевдоподії виникають і втягуються у різноманітних місцях клітини, тому її форма при амебоїдному русі постійно змінюється. Формування псевдоподій пов'язане з локальними змінами поверхневого натягу клітини. При формуванні псевдоподії у амеби спочатку з'являється невеликий виступ ектоплазми (зовнішній прозорий щільний шар цитоплазми). Потім він збільшується та у нього наче вливається частина рідкої ендоплазми (зернистий напіврідкий внутрішній шар цитоплазми). Таким чином утворення псевдоподій − це процес перетворення ектоплазми у ендоплазму.

У амеб псевдоподії лопатеподібні або ниткоподібні; у форамініфер і радіолярій − розгалужені, тонкі, довгі, які зливаються між собою; у променяків псевдоподії містять щільну, пружну осьову нитку (аксоподію), внаслідок чого вони володіють пружністю та сталістю форми. У амебоїдних повзаючих клітин багатоклітинних організмів псевдоподії зазвичай пальцеподібні або лопатеподібні.

Мітоз (рідше: каріокінез або непрямий поділ) — поділ ядра еукаріотичної клітини із збереженням числа хромосом. На відміну від мейозу, мітотичний поділ протікає без ускладнень в клітинах будь-якої плоїдності, оскільки не включає як необхідний етап кон’югацію гомологічних хромосом протягом профази.

Мітоз — лише одна з частин клітинного циклу, але він достатньо складний, щоб в його складі, у свою чергу, було виділено чотири фази: профаза, метафаза, анафаза і телофаза. Подвоєння хромосом відбувається ще в ході інтерфази. В результаті цього, в мітоз хромосоми вступають вже подвоєними, такими, що нагадують букву X (ідентичні копії материнської хромосоми сполучені один з одним в області центромери).

У профазі відбувається конденсація хромосом, клітинний центр ділиться і продукти його поділу розходяться до полюсів ядра, руйнується ядерна оболонка, утворюється веретено поділу.

У метафазі хромосоми розташовуються на «екваторі» (на рівній відстані від «полюсів» ядра) в одній площині, утворюючи так звану метафазну пластинку. Важливо відзначити, що вони залишаються в такому положенні протягом досить тривалого часу. Зазвичай у зв'язку з цим метафаза — найбільш слушний час для підрахунку хромосомних чисел.

У анафазі, яка є найкоротшою фазою мітозу, хромосоми діляться (з'єднання в районі центромери руйнується) і розходяться до різних полюсів клітини.

У телофазі відбувається руйнування веретена поділу і утворення ядерної оболонки навколо дочірніх ядер.

31. Клітина – найменша структурна одиниця всього живого. Яка лежить в основі будови і розвитку рослинних і тваринних організмів. У ній відбуваються всі життєві процеси організму.

Розрізняють одноклітинні, колоніальні та багатоклітинні організми. Одноклітинний організм є водночас і самостійним цілісним організмом. Колоніальні організми складаються з багатьох клітин одного чи кількох типів. Кожна з цих клітин здебільшого функціонує незалежно від інших.

У багатоклітинних організмах клітини тісно взаємодіють між собою: вони відрізняються за будовою та функціями й утворюють тканини, органи чи системи органів.

32. Методи досліджень з використанням оптичного мікроскопу називають світловою мікроскопією.

Деякі органели малих розмірів, а також детальну будову плазматичних мембран відкрито і вивчено лише за допомогою електронного мікроскопу.

Методом растрової електронної мікроскопії можливе вивчення структури поверхні клітин, окремих органел тощо.

Живі клітини досліджують методом прижиттєвого вивчення.

Щоб з’ясувати місця та перебіг тих чи інших біохімічних процесів у клітині, застосовують метод мічених атомів.

Для вивчення окремих клітинних структур застосовують метод центрифугування.

33, 34, 37. Прокаріоти – окреме надцарство організмів, до якого належать різні групи бактерій та ціанобактерій.

Ознаки	Прокаріоти	Еукаріоти
		Рослини	Тварини
Розмір клітини	Діаметр у середньому складає 0,5-5 мкм	Діаметр зазвичай складає до 40 мкм; об'єм клітини у 1000-10.000 більше, ніж у прокаріот
Форма	Одноклітинні	Одноклітинні і багатоклітинні
Генетичний матеріал	Кільцева ДНК знаходиться в цитоплазмі і нічим не захищена. Ядра немає, хромосом і ядерця також	Є оформлене ядро, в якому лінійні молекули ДНК зв'язані з білками і РНК і утворюють хромосоми. Всередині ядра знаходиться ядерце
Де відбувається синтез білка	В 70S-рибосомах. Ендоплазматичної сітки немає. (Синтез білка характеризується чутливістю до антибіотиків; наприклад, розвиток прокаріот гальмується стрептоміцином.)	У 80S-рибосомах (більш великих, порівняно з прокаріот, рибосомами). Рибосоми можуть бути прикріплені до ендоплазматичної сітки
Клітинні стінки	Жорсткі (містять полісахариди і амінокислоти). Основний компонент - муреїн. Деякі над клітинною стінкою мають слизову капсулу	Основний структурний полісахарид - целюлоза	Як такої клітинної стінки немає, але є поверхневий шар над плазматичною мембраною, який складається з білків, зв'язаних з вуглеводами і, частково, зі сполук ліпідів з вуглеводами і називається глікокалікс
Джгутики	Прості (мікротрубочки відсутні). Діаметр? 20 нм	Складні з розташуванням мікротрубочок. Діаметр?200 нм
Органели	Мало. Жодна з них не має оболонки (подвійної мембрани). Внутрішні мембрани зустрічаються рідко, але якщо вони є, то на них проходять процеси дихання і фотосинтезу	Органел багато. Деякі оточені подвійною мембраною (ядро, мітохондрії, хлоропласти у рослинних клітинах). Велика кількість органел оточена однією мембраною (апарат Гольджі, лізосоми, ендоплазматична сітка...)
Ендоплазматична сітка	Відсутня	Є	Є
Клітинний центр	Немає	Є (у більшості)	Є
Мітохондрії	Відсутні	Є	Є
Комплекс Гольджі	Немає	Є	Є
Лізосоми	Немає	Є	Є
Пластиди	Відсутні	Є	Немає
Вакуолі	Немає (за винятком газових вакуолей у мешканців водойм або капілярів грунту)	Є	Немає
Поділ клітин	Амітоз (прямий поділ)	Мітоз (непрямий)	Мітоз (непрямий)
Дихання	Якщо є аеробне дихання, то цей процес відбувається в дихальних (цитоплазматичних) мембранах, а спеціальної органели для даного процесу немає	Аеробне дихання відбувається в мітохондріях
Фотосинтез	Хлоропласти відсутні. А якщо даний процес є, то він відбувається на фосинтетичних мембранах	Процес фотосинтезу відбувається в хлоропластах, які містять спеціальні мембрани, які зазвичай укладені в ламели або грани	-
Фіксація азоту	Деякі прокаріоти здатні до фіксації азоту	Не здатні до фіксації азоту

35. Мембрани складаються з ліпідів, білків та вуглеводів. Ліпіди становлять у середньому 40% сухої маси мембран. Серед них переважають фосфоліпіди.

Основним функціональним компонентом біологічних мембран є білки.

Поверхневі білки розміщені на зовнішній та внутрішній поверхнях мембран і зв’язані з останніми електричними силами безпосередньо чи через двовалентні катіони. Вони легко відокремлюються від мембран після руйнування клітин.

Внутрішні білки занурені у подвійний шар ліпідів на різну глибину, а в деяких випадках перетинають мембрану наскрізь. Такі білки зв’язують обидві поверхні мембрани.

Вуглеводи входять до складу мембран не самостійно, а утворюють комплекси з білками чи ліпідами.

36. Цитоплазматична мембрана є вибірково проникним ліпідним бішаром, що охоплює цитоплазму клітини. Цитоплазматична мембрана працює між внутрішньоклітинними структурами та рідиною, що оточує клітину (для деяких типів клітин — між цитоплазмою та клітинною стінкою або периплазмою). Цитоплазматична мембрана дозволяє потрапляти до клітини певним молекулам та іонам, наприклад, глюкозі, амінокислотам і ліпідам. Це напіврідкий шар молекул, зокрема протеїнів і фосфоліпідів, деякі з яких постійно рухаються, надаючи мембрані рухливості. Серед мембранних білків багато трансмембранних рецепторів та структур, що відповідають за прикріплення клітини до поверхонь, процесі, який у свою чергу грає важливу роль у поведінці клітини та організації клітин у тканині або біоплівки.

41. Цитоплазма — це основна за об'ємом частина клітини, її внутрішній вміст. За фізичними властивостями це напіврідка маса колоїдної структури — цитозоль, в якій знаходяться всі клітинні органелли, крім ядра. Цитозоль у свою чергу складається з води, солей, органічних молекул і багатьох ферментів, що каталізують хімічні реакції у клітині. Цитоплазма грає важливу роль в клітині, служачи середовищем, в якому розташовані органели і яке забезпечує протікання багатьох хімічних реакцій та постачанні необхідних речовин до різних частин клітини. Цитоплазма оточена клітинною мембраною (або цитоплазматичною мембраною для більшості прокаріотів) і оточує ядро та мембрани органел.

42. Гіалоплазма - основна речовина, частина цитоплазми тваринних і рослинних клітин, що не містить структур, помітних в світловому мікроскопі. За допомогою електронного мікроскопа в гіалоплазми розрізняють ультраструктури - мембрани, рибосоми, між якими знаходиться гомогенна цитоплазма, звана матриксом, а іноді також гіалоплазми.

43. Гіалоплазма перебуває в рідкому(золь) або драглистому(гель) станах, причому окремі його ділянки водночас можуть бути у різних станах.