Пластиди рослин

Будова

Ця мембранна органела представлена трьома видами утворів: дископодібними мембранними мішечками (цистернами), розміщеними пучками щільно на відстані 14–25 нм з внутрішнім простором 5–20 нм (частіше по 5–6 мішечків у комплексі); системою трубочок діаметром 20–50 нм; і міхурців різних розмірів. Мішечки сполучаються між собою і мають трубочкове з’єднання з іншими такими ж апаратами. У рослинних клітинах виявляється ряд окремих стопок, який називають диктіосомою. Диктіосоми можуть бути відділені одна від одної прошарками цитоплазми або з’єднаними у комплекс. В тваринних клітинах часто міститься одна велика або кілька з'єднаних трубками стопок.

Функції

Транспорт речовин з ендоплазматичної сітки

Модифікація білків в апараті Гольджі

Утворення лізосом

Транспорт білків на зовнішню мембрану

Секреція

47. Лізосома (від грецького 'lizis' - розчинення) -одномембранна органела сферичної форми, яка являє собою невелику мембранну везикулу, наповнену гідролітичними ферментами, необхідних для контролювання внутрішньоклітинного розщеплення. Основна її функція - перетравлення відмерлих решток клітини. Була відкрита бельгійським цитологом Крістіаном де Дювом в 1949 році.

Функції

Лізосоми призначені для перетравлення відмерлих решток клітини, зокрема мітохондрії, макромери різних органічних сполук та інші. Іншою функцією є знищення чужорідних бактерій, які можуть вторгатися у клітину. А також виправлення пошкоджень клітини, які можуть бути завдані їй.

48. –

49. Мітохондрія (від грец. μιτος або mitos — «нитка» та κουδριον або khondrion — «гранула») — мембранна органела, присутня у більшості клітин еукаріот

Будова мітохондрії

Зовнішня мембрана

Міжмембранний простір

Внутрішня мембрана

Мітохондріальний матрикс

Мають дуже маленькі розміри

50. Функції мітохондрій

§ Апоптоз — запрограмована смерть клітини,

§ Екзітотоксичне пошкодження нейронів за допомогою глютамату

§ Клітинний ріст

§ Регулювання клітинної окислювально-відновлювального стану

§ Синтез гему

§ Синтез стероїдів

§ Лейкопласти

§ Хлоропласти

§ Пропластиди

§ Етіопласти

52. Хлоропласти — плоскі диски зазвичай 2-10 мікрометра в діаметрі і 1 мікрометр завтовшки. Хлоропласт має дві мембранні оболонки — внутрішню і зовнішню мембрани. Між ними знаходиться міжмембранний простір.

Хлоропласти поглинають сонячне світло і використовують його разом з водою та вуглекислим газом для отримання енергії для рослини (у формі АТФ) шляхом фотосинтезу.

53. Лейкопласти — безбарвні пластиди сферичної форми, котрі містяться у рослинних клітинах.

Лейкопласти поділяють на:

1. амілопласти — синтез вторинного крохмалю

2. протеопласти — утворення запасних білків

3. оліпласти — накопичення жирних олій

Хромопласти (від хромо... і грец. Plastós - виліплений, оформлений), забарвлені внутрішньоклітинніорганели рослинних клітин, тип пластид. Хромопласти бувають кулясті, веретеновидними, серповидними інеправильно-багатокутними. Забарвлення (помаранчева, жовта або бура) залежить в основному від присутності у вмісті Хромопласти пігментів каротиноїдів. Хромопласти зазвичай утворюються із зеленихпластид - хлоропластів внаслідок руйнування в них зелених пігментів - хлорофілів в процесі дозріванняплодів деяких рослин (горобини, конвалії, хурми та ін), а також осіннього пожовтіння листя. При цьому відбувається розпад білково-ліпідної мембранної системи хлоропластів. Білковий компонент відтікає зпластид, а ліпідний залишається всередині. У ньому розчиняються каротиноїди і забарвлюють пластиди впомаранчеві та жовті тони. У деяких випадках Хромопласти виникають з безбарвних пластид -лейкопластов (наприклад, в коренеплодах моркви).

54. Всі клітини тварин (за невеликим винятком — еритроцити) і рослин мають ядро. В більшості клітин є одне ядро, рідше трапляються дво і багатоядерні клітини. Багатоядерними є клітини деяких видів найпростіших, а також клітини печінки, мозку і м'язів людини. Вони часто виникають внаслідок злиття кількох клітин в одну. Форма ядра здебільшого залежить від форми та розмірів клітини. Зазвичай у кулястих клітинах ядро має округлу форму, у видовжених м'язових клітинах ядро також видовжене. У деяких клітинах ядра можуть мати неправильну форму, наприклад, у лейкоцитів підковоподібні або лапчасті ядра. Форма ядра може змінюватися з віком клітини й залежить від її функціонального стану. Розміри ядра найчастіше коливаються від 2 до 20 мкм. Для кожного типу клітин існує певне ядерноплазматичне співвідношення, порушення якого призводить до поділу клітини або її загибелі.

Ядро інтерфазної клітини вкрите двома цитоплазматичними мембранами, які відсутні лише в період мітотичного поділу. Зовнішня мембрана ядра часто переходить у мембрани ендоплазматичної сітки і простір між двома ядерними мембранами сполучається з її каналом.

В ядерних мембранах є пори діаметром 80—100 нм. Крізь них відбувається обмін між ядром і цитоплазмою.

Вміст ядра називають ядерним соком (каріоплазмою). У ньому міститься 1—2 ядерця й особлива речовина — хроматин (гр. chroma — колір, забарвлення). Ця речовина добре фарбується ядерними барвниками. У прокаріотів хроматин складається лише з молекул ДНК, а в еукаріотів — із ДНК, сновних низькомолекулярних білків (гістонів), невеликої кількості кислих білків та ІРНК. В інтерфазному ядрі, тобто в період між поділами клітин, хроматин (інтерфазна хромосома) перебуває у вигляді дрібної дифузної зернистості (еухроматин) або тонких ниток і щільних зерен різного розміру (гетерохроматин). Співвідношення еухроматину та гетерохроматину залежить від активності процесів у клітині. Чим інтенсивніше відбуваються різноманітні процеси синтезу в клітині, тим більше в них еухроматину, і навпаки. У процесі мітозу в результаті конденсації і скорочення тонких ниток та злиття окремих грудочок хроматину формуються паличкоподібні хромосоми. В період інтерфази в ядрі клітини відбуваються складні процеси біосинтезу ДНК, яка входить до складу хроматину, а також синтез ІРНК.

Ядерця мають розміри 0,5—1,0 мкм, містять велику кількість РНК і білка. Вони є місцем синтезу рибосомальної і транспортної РНК, ядерних білків та рибосом. Під час мітозу ядерця зникають, а потім формуються знову в телофазі. Утворення їх пов'язане з функціонуванням певних ділянок хромосом (ядерцевих організаторів), специфічних для кожного виду.

Ядро — це не просто важлива частина клітини, а центр керування її життєвими процесами — обміном речовин, рухом, розмноженням. В ядрі зосереджена основна маса ДНК, яка є носієм спадкової (генетичної) інформації, тобто ядро виконує функцію зберігання інформації про всі ознаки організму, а під час поділу клітини передає її дочірнім клітинам. Позбавлені ядра клітини (наприклад, еритроцити людини) мають порівняно коротку тривалість життя і не здатні до подальшого поділу і відновлення своєї цілісності в разі пошкодження (мал. 1)

55. –

56. Ядерце - це сферичне тільце діаметром 1-2 мкм. Формування ядерця, як зазначалось відбувається на специфічній ділянці хромосоми - ядерцевому організаторі. Найчастіше це буває на вторинних перетяжках хромосом, де розташовані гени, які кодують синтез рибосомальних РНК. Ядерце є найщільнішою частиною ядра, яка добре фарбується основними фарбниками.

Ядерце знаходиться всередині ядра клітини, і не має власної мембранної оболонки, однак добре помітно під світловим і електронним мікроскопом.

Функції ядерець:

§ синтез рРНК;

§ утворення субодиниць рибосом;

§ синтез ядерних білків (гістонів).

Каріотип — це специфічний для кожного виду організмів набір хромосом; характеризується кількістю хромосом та особливістю їхньої будови.

57. Розрізняють гаплоїдні клітини — з одинарним набором непарних хромосом (n), диплоїдні — з парними хромосомами (2n). Організми, клітини яких містять більше двох наборів хромосом, називаються поліплоїдами: три набори — триплоїд (3n), чотири — тетраплоїд (4n) і т. д.

Будова хромосом

Дата добавления: 2015-04-24