Предмет економічної теорії і політичної економії

Есть.

Причины неудач проектов РБП

o Попытки улучшения существующих процессов вместо перепроектирования. Для большинства компаний основной причиной неудач реинжиниринга является стремление к постепенным улучшениям вопреки радикальным преобразованиям;

o Отсутствие концентрации на бизнес–процессах;

o Концентрация только на перепроектировании процессов, при игнорировании всего остального. Следует иметь в виду, что реинжиниринг предполагает перестройку всей компании, а не оптимизацию отдельных показателей или решение конкретных проблем;

o Недооценка роли ценностей и убеждений исполнителей. Менеджеры должны не только произносить соответствующие речи о новых ценностях, но и подтверждать их соблюдение своим поведением;

o Согласие довольствоваться малыми результатами;

o Преждевременное завершение реинжиниринга. Начальный успех часто становится предлогом для возврата к более привычному способу ведения бизнеса;

o Ограниченная постановка задачи;

o Существующая корпоративная культура и принятые в компании принципы управления препятствуют реинжинирингу;

o Осуществление реинжиниринга не «сверху вниз», а «снизу вверх»;

o Лидер проекта имеет недостаточно высокий авторитет или представляет не соответствующий задаче уровень управления;

o Высшее руководство не обеспечивает необходимую активную поддержку;

o Недостаточное выделение ресурсов на проведение реинжиниринга;

o РБП – проект проводится на фоне множества других мероприятий;

o Количество РБП – проектов слишком велико. Компания не должна осуществлять реинжиниринг большого количества процессов, т.к. время и внимание управленческого аппарата ограничено, а при проведении реинжиниринга недопустимо, чтобы внимание менеджеров непрерывно переключалось между различными процессами;

o Нецелесообразно проводить реинжиниринг за год или два до отставки генерального директора компании;

o Компания концентрируется исключительно на замыслах. Следует, кроме создания замыслов, обеспечить их реализацию;

o Попытка провести реинжиниринг, не ущемив ничьих интересов;

o Компания отступает, когда встречает сопротивление сотрудников, недовольных последствиями реинжиниринга;

o Неоправданно растянутое проведение РБП – проекта;

o Излишняя концентрация на технологических вопросах.

38. Індекс — це статистичний відносний показник, що характеризує співвідношення в часі (динамічний) або у просторі (територіальний)соціально-економічних явищ, або ступінь відхилення показника від певного стандарту, нормативу. Як і будь-яку відносну величину, індекс можна подати у вигляді коефіцієнта, процента, проміле, продециміле та ін.

Індекс, як і будь-який інший статистичний показник, поєднує якісний та кількісний аспекти. Назва індексу відображає соціально-економічний зміст показника, його числове значення — інтенсивність змін, або ступінь відхилення.

Методика розрахунку (модель) індексу залежить від мети дослідження, статистичної природи показника, ступеня агрегованості інформації. Метод дослідження визначає функцію, яку виконує індексу конкретному аналізі, і характеристики порівнянь

39. Показник, співвідношення рівнів якого характеризує індекс, назива­ється індексованим показником (індексованою величиною). При обчислен­ні індексів відрізняють звітний та базисний періоди. Звітний період – це той, рівні якого порівнюються, а базисний – це період, з рівнем якого про­вадиться порівняння. Відповідно до цього усі показники мають назву або звітних, або базисних. Якщо показники порівнюються по відношенню до планового завдання, то базою порівняння в цьому разі буде планове завдання.

Індивідуальний індекс дає змогу з'ясувати, як відрізняється рівень звітного періоду по відношенню до рівня базисного, тобто, на скільки відсотків або в скільки разів звітний рівень більше чи менше базисного рівня. Якщо величина обчисленого індексу більше 1 або 100 %, то це характеризує, що рівень явища в звітному періоді зростав, а якщо індекс менше 1 або 100 %, то це свідчить, що рівень явища в звітному періоді зменшився порівняно до базисного періоду.

Як раніше підкреслювалось, індивідуальний індекс – це відносна величина. Індивідуальний індекс динаміки – це співвідношення рівня звітного періоду індексованої величини до рівня базисного (попереднього) періоду, темп зростання явища. Індивідуальний територіальний індекс - це співвідношення показників одного і того ж підприємства або району до рівня відповідного показника іншого району або підприємства, який взято у вигляді, бази порівняння.

Індивідуальні індекси прийнято позначати, як вже відмічалося літерою “і”. Якщо, наприклад, ціну одиниці продукція позначити літерою "Р", то індивідуальний індекс ціни виражається формулою:

де 1 – звітний рівень показника; 0 – базисний рівень показника.

40. Загальні індекси виражають співвідношення між складними соціально-економічними явищами, які складаються або з неспівставлених елементів, або з окремих частин цих явищ. В першому випадку отримуємо загальний індекс, а в другому – груповий (субіндекс).

Загальні індекси позначаються буквою І, їх застосування є подальшим розвитком методу середніх величин.

Загальний або агрегатний індекс складається з: 1) індексуємої величини, тобто величини, зміна якої характеризується за допомогою індексу, характер зміни якої визначаємо і 2) вимірника, який називається вагою (часткою). Величину показника, що

приймається за вагу індексу, використовуємо для співвиміру безпосередньо неспівставлених величин. Для обчислення агрегатних індексів необхідно привести їх складові до співставлення. Наприклад, для оцінки зміни обсягу різнорідної продукції в двох порівнюваних періодах необхідно використовувати однакові ціни, а для оцінки зміни цін на групу товарів необхідно співставлювати однакові об`єми цих товарів.

Поняття «економіка» походить від грецького слова «oikonomia» (вчення про господарство), а економічна наука у первісному значенні — це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Приблизно так її предмет вперше визначав давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 430—355 pp. до н. е.). Через кілька десятиліть видатний давньогрецький філософ Арістотель (364—322 pp. до н. е.) поділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику («хрема» — майно, володіння: мистецтво наживати статок або діяльність, спрямована на накопичення багатства). Поняттям «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника.

У 1615 р. французький учений Антуан де Монкретьєн (прибл. 1575—1621) запроваджує термін «політична економія» (грец. politicos — державний, суспільний). За умов подолання замкнутості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін «господарство» охоплює економіку всієї країни, національне господарство.

Поняття «політична економія» було найпоширенішим до початку XX ст. У 1890 p., після публікації праці «Економікс» англійського економіста Альфреда Маршалла (1842—1924), його став витісняти термін «економікс». Предметом економікс автор вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського суспільства, зокрема багатства і частково людини, точніше, її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін «економікс» він запровадив, щоб показати неефективність державного регулювання економіки наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці.

Визначаючи предмет свого дослідження, Самуельсон стверджував, що економікс — наука, що вивчає:

1) як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;

2) дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;

3) як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;

4) ділове життя людей;

5) шляхи вдосконалення суспільства;

6) економічні системи.

Він запропонував таке узагальнююче визначення предмета економікс: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання».

Економічна теорія (економікс) — наука, що досліджує дії людей у процесі вибору рідкісних ресурсів для виробництва, обміну, розподілу та споживання різних товарів.

Політична економія — наука, яка вивчає виробничі відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання різноманітних товарів та послуг.

Економіка (грец. oikonomike — ведення домашнього господарства) — наука про економічні відносини між людьми в процесі праці, безпосереднього виробництва товарів і послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.

3) Економічні закони та економічні категорії, їхня сутність та види.

Економічний закон — внутрішньо необхідні, сталі й істотні зв'язки між протилежними сторонами, властивостями явищ, процесів, підсистем і елементів цілісної економічної системи. Отже, кожен закон пронизаний внутрішньою суперечністю. У свою чергу, суперечність є суттєвим закономірним відношенням між протилежними сторонами.

Економічні закони — постійно повторювальні причинно-наслідкові зв'язки і взаємозалежності економічний процесів і явищ.

А. Маршалл характеризував закон як вираження суспільних тенденцій, «узагальнення, яке гласить, що від членів будь-якої соціальної групи за певних умов можна очікувати певного способу дій». Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер.

Механізм дії економічних законів — послідовність розвитку внутрішніх суперечностей різних груп та типів економічних законів, а отже, боротьба суперечливих сторін, чинників, що їх визначають, та ін.

Механізм використання економічних законів — комплекс заходів, спрямованих на подолання антагоністичних форм розвитку суперечностей (які пронизують закони), формування науково обгрунтованої системи управління народним господарством передусім шляхом використання економічних, правових та адміністративних важелів.

До системи економічних законів належать такі групи:

1. Закони, які діють упродовж різних історичних періодів. Серед них розрізняють чотири типи законів: всезагальні, загальні, специфічні, стадійні.

- Всезагальні економічні закони властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо) і відображають внутрішні, необхідні, сталі й суттєві зв'язки, властиві і технологічному способу виробництва, процесу взаємодії людини з природою.

-Загальні закони діють у кількох економічних формаціях (закон вартості, закон попиту і пропозиції, закон грошового обігу тощо).

-Специфічні економічні закони діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливіший з-поміж них — основний економічний закон, який виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами (відносинами економічної власності) у взаємодії з розвитком продуктивних сил.

-Стадійні закони діють лише на одній із стадій (висхідній або низхідній) суспільного способу виробництва (наприклад, закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму) або на одному із ступенів стадії. Так, на вищому, державно-монополістичному ступені низхідної стадії діють закон планомірності економічного розвитку, закон одержавлення економіки.

2. Закони різних сфер суспільного відтворення - належать закон зростання органічної будови капіталу, закон спадної віддачі та ін.; до законів сфери розподілу — закон обернено пропорційної залежності між прибутком і заробітною платою; до законів сфери споживання — закон зростання потреб, закон Енгеля та ін.

3. Закони розвитку і функціонування окремих економічних підсистем.

Економічна категорія — теоретичне вираження, мислена форма економічних, передусім виробничих, відносин у взаємодії з розвитком продуктивних сил, економічних явищ і процесів, які реально існують.

Категорії теоретично відображають не лише окремий аспект (сторону) економічних відносин, а й його зв'язок з відповідним аспектом (стороною) системи продуктивних сил. Залежно від груп та видів економічних законів розрізняють відповідні економічні категорії. Визначальними є категорії суспільного способу виробництва. Економічні категорії є теоретичним вираженням передусім окремих складових виробничих відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, деяких економічних явищ і процесів, то зміна цих явищ і процесів, розвиток і модифікація виробничих відносин відображаються в русі, плинності економічних категорій. Змінність економічних категорій виявляється у появі самого поняття «послуги», різних видів послуг, низки категорій, що виражають їх привласнення у безпосередньому виробництві, обміні тощо.

4). Методи дослідження економічної теорії.

Термін «метод» походить від грецького слова «methodos», яке буквально означає: «шлях до чогось», «шлях пізнання» (або дослідження), «вчення», «теорія». У найзагальнішому філософському значенні метод означає засіб пізнання як певну сукупність або систему прийомів і операцій для мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Метод економічної теорії — шлях пізнання системи економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил, мисленого відтворення у теорії діалектики, у системі економічних законів та категорій цієї взаємодії.

Метод економічної теорії — сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.

Технологія використання методу 4 стадії.

1- нагромадження фактів шляхом спостереження

2- аналіз зібраних даних

3- узагальнення, на підставі яких формуються економічні поняття, категорії, закони

4- перевірка правильності розроблених теоретичних висновків.

Методи:

1) Діалектичний метод — гносеологічне й логічне відображення всієї діалектики (природи, суспільства і мислення), що втілюється у системах філософських принципів, законів і категорій.

2) Метод абстракції (лат. abstractio — віддалення) — відмова від дослідження поверхових, несуттєвих складових, сторін явища з метою розкриття його внутрішніх, суттєвих, сталих і загальних зв'язків, реальної тенденції руху. Результатом абстракції (поряд з використанням інших елементів діалектики) є обґрунтування економічних категорій.

3) Аналіз (об'єкт розкладається і кожна частина вивчається окремо) і синтез;

4) Індукція (від окремого та загального) і дедукція (від загального до одиничного);

5) Економічне моделювання — формалізований опис і кількісний вираз економічних процесів і явиш (за допомогою математики і економетрики), структура якого абстрактно відтворює реальну картину економічного життя.

6) Економічний експеримент — штучне відтворення економічних процесів і явищ з метою вивчення їх за оптимально сприятливих умов та подальшого практичного впровадження.

Дата добавления: 2015-04-24