Суверенітет реалізується також у функціонуванні й розвитку представницьких, виконавчих, судових та інших органів влади

Сутність економічного суверенітету та його види.

Сутність суверенітету і його види. З'ясування сутності економічного суверенітету потребує попереднього визначення змісту більш загальних понять — «суверенітет» і «суверенний». Перше з них походить від німецького слова «Souveranitat» та французького «souverainete», що означає повну незалежність держави від інших держав у її внутрішніх справах і зовнішніх відносинах. Похідними від понять «суверенітет» і «суверенний» у теорії конституціоналізму є терміни «державний суверенітет», «народний суверенітет».

Суверенітет (нім. souveranitat, франц. souverainete) — повна незалежність держави від інших держав у її внутрішніх справах і зовнішніх відносинах.

Державний суверенітет, суб'єктом якого є держава, містить дві найважливіші складові:

— верховенство держави на своїй території — влада держави є вищою державною владою, правомочна встановлювати в суспільстві правопорядок, рішення влади обов'язкові для виконання всіма її органами, посадовими особами, організаціями та населенням (у тому числі іноземцями), у власності держави зосереджуються всі засоби владного примусу (суд, армія, міліція та ін.).

Цей вид державного суверенітету формується і наповнюється реальним змістом при здійсненні найважливіших суверенних прав: права самостійно приймати власну конституцію; права законодавчої діяльності; права територіального верховенства; права створювати власну армію, здійснювати оборону країни; права мати своє громадянство; права на проведення самостійної економічної та соціальної політики; права здійснювати зовнішню політику, бути суб'єктом міжнародних відносин;

— незалежність держави у сфері міжнародного спілкування, у можливості формувати і проводити власну зовнішню політику — право бути суб'єктом міжнародних відносин, непідкорення держави владі інших держав. Така характеристика сутності суверенітету заторкує переважно політико-правовий аспект цього поняття.

У сфері зовнішніх відносин кожна держава повинна зважати на суверенітет інших держав. Тому міжнародне спілкування здійснюється у формі взаємних угод, узгоджених правил. З моменту укладення таких угод вони стають обов'язковими для цих держав і є нормами міжнародного права.

Народний суверенітет, суб'єктом якого є народ, означає повновладдя народу на своїй території.

Національний суверенітет, суб'єктом якого є нація, передбачає повновладдя нації на своїй території, право й реальні можливості вирішувати свою долю.

У разі проживання багатьох націй і народностей на території суверенної держави національний суверенітет передбачає їх право вирішувати свою долю разом з корінною нацією. Незважаючи на глибокі та всебічні процеси у межах світового господарства, вони не повинні заперечувати або обмежувати національну культуру, мову, духовні традиції.

Поняття «суверенітет» і «суверенний», як і похідні від них категорії «державний суверенітет» тощо, відповідно до законів діалектики постійно наповнюються елементами нового змісту.

Сутність категорії «економічний суверенітет». В економічній літературі найважливішою ознакою цієї категорії називали самостійне управління економікою, або її визначення через національні інтереси. Однак ці ознаки є другорядними або похідними від наявності в руках суверенної держави, нації або народу (залежно від існування відповідних форм суверенітету) власності на все національне багатство, в тому числі природні ресурси, землю тощо. При цьому економічний суверенітет органічно пов'язується з такою ознакою державного суверенітету, як верховенство держави на своїй території.

Економічний суверенітет України — власність українського народу на своє національне багатство, на основі якої уповноважені ним органи влади самостійно здійснюють регулювання економіки та зовнішньоекономічної діяльності в інтересах всього населення.

Національне багатство — це сукупність створених і нагромаджених у державі працею всього суспільства матеріальних і духовних благ, рівень освіти, виробничий досвід людей, майстерність і обдарування населення, інтелект нації, а також природні ресурси. Тільки матеріальні форми національного багатства України оцінюються в 14 трлн. дол. Тому при встановленні власності українського народу на національне багатство уповноважені ним органи влади повинні регулювати розвиток усієї системи продуктивних сил: засобів і предметів праці, робочої сили, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, а також інформації. Крім того, виходячи зі змісту категорії «власність», зокрема враховуючи економічний аспект цієї категорії, вони повинні регулювати й відносини економічної власності між людьми з приводу привласнення названих елементів системи продуктивних сил в усіх сферах суспільного відтворення.

Наведене визначення глибинної сутності економічного суверенітету України може бути конкретизоване при з'ясуванні основних його цілей, структури та значення для долі українського народу. Вирішальну роль у такій конкретизації відіграє аналіз структури економічного суверенітету.

Дата добавления: 2015-04-24