Плацеботерапія

Плацеботерапія — один з варіантів психотерапії за допомогою непрямого навіювання або процесу научіння [13]. Розвиток психо-фармокологии і впровадження в медичну практику все нових психотропних засобів сприяли збільшенню випадків, коли застосування тих або інших препаратів супроводжувалося позитивним або негативним ефектом, що не відповідає очікуваній дії. В зв'язку з цим при випробуванні нових медикаментозних препаратів стали широко використовувати лікарські форми, котрі отримали назву "плацебо". При прийомі "пустушки" (плацебо-препарат імітує за формою, кольором, смаком, запахом досліджуваний, але містить замість компонентів, що діють, індиферентні) одна третина як хворих, так і здорових випробовуваних повідомляють про результативність медикаменту.

Плацебо-тести дозволили виявити людей з позитивним і негативним плацебо-ефектами і осіб, при дослідженні яких скільки-небудь істотний плацебо-ефект був відсутній (плаце-бо-нонреакторы). Плацебо стали призначати і на тривалий час для непрямої психотерапії або так званої плацеботерапии (медикаментозній психотерапії).

Складовою плацебо-ефекту є процеси научіння (умовні рефлекторні механізми і моделювання). Якщо умовно-рефлекторне научіння пояснює тривалість плацебо-реакцій (наприклад, при прийомі плацебо-транквілізаторів плацебо-реакції можуть зберігатися протягом 2-3 років), то моделювання робить зрозумілою їх залежність від особи лікаря і хворого.

Найбільш виражені плацебо-реакції спостерігаються у пацієнтів, що легко піддаються навіюванню, комфортних, боязких, готових до безумовної співпраці з фахівцем.

Особа психотерапевта, що призначає ліки, завжди вирішальним чином відбивається на плацебо-ефектах і тим самим на дії будь-якого медикаменту. Ефективність психотерапії за допомогою плацебо у різних лікарів різна, але у одного і того ж повторюється. Результати лікування залежать від здібності фахівця до психотерапевтичної комунікації і його переконаності в дієвості препарату навіть тоді, коли застосовується плацебо.

На вираженість плацебо-ефекту впливає безліч різних чинників. Перерахуємо деякі з них: ступінь новизни предмету, його доступність; упаковка; реклама; характер інформації, що міститься в анотації до препарату; попередня ефективність ліків у конкретного хворого; його установка на психотерапію, фізіотерапію або лікарські засоби; відношення пацієнта до фахівця, що призначає препарат; відношення лікаря до ліків; установка лікаря на психотерапію або біологічну терапію; "репутація" ліків серед інших хворих; відношення до препарату членів сім'ї.

Дослідник И. Лапін описав сімейний, зокрема батьківський, плацебо-ефект, під яким розуміють високу позитивну (або негативну) оцінку родичами змін стану хворого, який одержує плацебо. При цьому ні сам пацієнт, ні член сім'ї, що оцінює зміни, що відбуваються у пацієнта, не знають, який препарат призначений. Таким чином, призначаючи плацебо, психотерапевт повинен враховувати, хто з близьких найбільш авторитетний для хворого в питаннях його лікування, а також їх відношення до лікування останнього.

Позитивний батьківський плацебо-ефект покращує "терапевтичне" середовище в сім'ї, підвищує відчуття оптимізму, сприятливо впливає на стан хворого.

Оцінити ефективність медикаментозного лікування можна лише з урахуванням плацебо. Як відзначають дослідники Р. Конечний і М. Боухал, відомими ліки стають тим скоріше, чим більшу участь в його розповсюдженні відіграє плацебо-ефект.

Плацебо-ефект можна використовувати як з терапевтичною метою, так і з діагностичною. В умовах клініки плацебо можна застосовувати на першому етапі лікування такого поширеного розладу, як порушення сну. Якщо безсонниця виникла або була зафіксована по механізму тривожного очікування, застосування плацебо дає позитивний ефект. Плацебо виявлялося ефективним також для дезинтоксикации пацієнтів, що довгий час приймали барбітурати, або при створенні сприятливих умов для вищої ефективності снодійних засобів. Найбільш вираженим дія плацеботерапії є при хронічних захворюваннях. Плацебо-ефект особливо виражений при занижених дозуваннях препаратів і якщо унаслідок соматичного звикання можна сподіватися лише на прояв ефекту суггестії.

Інтенсивність плацебо-реакцій безпосередньо залежить від рівня вираженості психоемоційних і психосоциальных чинників, пов'язаних із захворюванням.

При неврозах плацебо-ефект знижується у міру того, що ускладнює психопатології, наприклад тривожний синдром з послідовним приєднанням до нього соматичних проявів, фобічних, депресивних і обсессивних розладів.

Дослідник А. Шапіро стверджує, що плацебо-ефект — це "чинник популярності і ефективності будь-якого з численних методів психотерапії". Очікування хворим користі від лікування саме по собі може мати стійкий і глибокий вплив на його фізичний і психічний стан. Ефективність психотерапії до певної міри залежить також від здатності лікаря переконати пацієнта в сприятливому результаті лікування, а це означає, що плацебо-ефект виявляється в кожному контакті "психотерапевт — хворий". Плацебо-ефект може бути носієм неусвідомлюваних елементів взаємин лікаря і пацієнта, наприклад проявів агресії, опору, захисту.

Таким чином, жоден медикамент або яка-небудь психотерапевтична дія не позбавлені плацебо-суггестивного ефекту. Цей ефект можна систематично використовувати як плацеботерапию, що входить в комплексне лікування.

Висновки до 2-го питання

Отже: Навіювання з лікувальною метою можна використовувати або в стані природного сну, або у свідомо сформованому стані, подібному за багатьма характеристиками до сну, котрий називають гіпнотичним, або шляхом використання плацебо-ефекту. Кожний із цих методів має свої переваги та недоліки, сферу показань і протипоказань. Ефективність впливу визначається також і психологічними особливостями як клієнта, так і терапевта.

ІІІ питання: Самонавіювання.

Дата добавления: 2015-03-29