Обґрунтував ідею партійності філософії ючи, що марксистська філософія — це форма самоусвідомлення пролетаріатом свого місця і ролі в суспільстві

Матеріалізм марксистської філософії на відміну від попереднього матеріалізму набув принципово нової риси. Він стає діалектичним, а діалектика — матеріалістичною. Почала розроблятись проблема діалектики. Зокрема, діалектика розглядається як загальна теорія і методологія пізнання.

Але матеріалістичне розуміння історії не заперечує ролі ідей в житті суспільства. Роль ідейних факторів суспільного розвитку (моральних, наукових, релігійних та ін.) дедалі зростає. Матеріалізм К. Маркса не підпорядковує духовні цінності матеріальним, як це інколи йому приписується. Духовне життя вище за життя матеріальне. Але перше потребує для себе фундаменту.

К. Маркс і Ф. Енгельс роблять з цього висновок: подолати відчуження можна тільки шляхом знищення приватної власності, що можливо лише за допомогою революційного перетворення суспільства і самої людини, бо революція і є засобом знищення експлуатації людини.

Відчуження за капіталізму носить масовий характер: людина відчужена від результатів своєї праці, від самої себе як людини, від природи, культури. Соціальний порядок стає більш відчуженим і пригнічує людину тим сильніше, чим інтенсивніше вона трудиться.

Розробляючи ідею матеріалістичного розуміння історії, Маркс і Енгельс запроваджують ряд нових філософсько-соціологічних понять: "продуктивні сили", "виробничі відносини", "базис" і "надбудова", "соціальна революція", "суспільно-економічна формація" тощо.

Основою життя суспільства є економічне життя, насамперед матеріальне виробництво. Суспільним виробництвом є як матеріальне виробництво, так і виробництво духовне. Перше з них є визначальним. Воно обумовлює і формування свідомості, і спосіб життя, і сутність людей тієї чи іншої історичної епохи. Виробничі відносини визначають усі інші відносини між людьми і становлять суспільний базис. Звідси випливає висновок: "Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість".

Принциповою новизною філософії марксизму є вчення про людину. Критикуючи антропологічний матеріалізм Л. Фейербаха за його абстрактний, позачасовий і позакласовий підхід до розуміння людини, марксизм стверджує, що людина не просто існує в природі, а практично її перетворює, змінюючись в цьому процесі і сама. Людина не лише біологічна істота, а й соціальна, її сутністю є "сукупність всіх суспільних відносин".

Розвивати марксистську філософію продовжив В.І. Ленін (1870—1924). Він розробив ряд принципових положень діалектико-матеріалістичної філософії:

— вперше дав визначення матерії як об'єктивної реальності, що існує незалежно від людини, людської свідомості і відображається в ній;

— розвинув теорію відображення, обґрунтувавши ідею, що відображення — це властивість матерії, її най-загальніша характеристика. Особливу увагу приділив діалектиці процесу пізнання, ролі практики в пізнанні дійсності;

— піддав гострій критиці агностицизм визначив процес пізнання: "Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики — такий діалектичний шлях пізнання істини, пізнання об'єктивної реальності";

— розкрив сутність та причини кризи фізики кінця XIX —початку XX ст. й вказав шляхи виходу з неї. Стверджував, що новітні досягнення науки про будову матерії підтверджують вчення марксистської філософії про невичерпність матери, про нескінченість діалектичного процесу пізнання об'єктивного світу;

Дата добавления: 2015-04-24