Реформаційна гілка Відродження

Слово «Реформація» ввійшло в ужиток раніше, ніж термін «Відродження». Вже в ХIV-ХV ст. слово «Реформація» фігурувало в тодішніх ідеологів, які виражали за його допомоги думку про необхідність удосконалювати, покращувати церкву, світські порядки, правові інститути та ін.Реформації, як і Відродженню, були властиві моменти зламу феодальних і виникнення капіталістичних відносин, посилення авторитету буржуазних прошарків суспільства, критики офіційної церкви й перебудови релігійних вчень, серйозного зрушення в бік секуляризації суспільної свідомості.

Перші друковані книги, що з´явилися в середині 60-х років XV ст., започаткували духовну революцію в Європі, стали підставою Реформації. Віряни завдяки книгодрукуванню отримали не тільки Святе Письмо рідною мовою, а й полемічну літературу, яка переконала їх у слушності тез, висунутих реформаторами. Тому реформаційний рух швидко прогресував.

Початок Р. припав на XIV ст., а вже XVII ст. її не знало. Якщо Відродження висувало вимогу перетворення суспільства через розширення світської освіти, творчихздібностей людини, її розуму, то Реформація залишалася в рамках середньовічного світу думок людини і в цих межах пропонувала її новий, спрощений шлях до Бога.

Ідеї Відродження могли активізувати лише верхні прошарки тогочасного суспільства. А от ідеї зміни церкви та її вчення - як головний зміст Р. - були здатні мобілізувати середні й нижчі верстви суспільства, більше схильні до релігійних уявлень з огляду на умови свого існування.

По іншому ідеологи Р. ставилися до класич політико-правових вчень античності. В їхніх працях визнав певна цінність земного життя і практичної діяльності людей, право л. самій обирати рішення з важливих для неї питань, певна роль світських установ та ін. Все це свідчило про те, що антична наукова спадщина справила певний вплив на політико-правову думку Реформації. Але все ж головним її джерелом стали Св Письмо, Біблія, особл - Новий Заповіт. Отже, ідеологічні основи Реформації значною мірою живилися теологією.

Але теоретиками Реформації стали теологи, які тонко відчували тиск актуальних політичних, соціальних, духовних, культурних необхідностей, необхідність історичних перемін і йшли їм назустріч. Серед найбільш далекоглядних і діяльних теологів тієї пори слід вирізнити М. Лютера, Т. Мюнцера, Ж. Кальвіна. Вони не тільки йшли назустріч подібним перемінам, а були серед їх ініціаторів.

Уже відзначалося вище, що Відродження й Реформація започаткували період зміни феодального ладу капіталістичним і що за соціально-класовим змістом вони були явищами ранньо-буржуазними. Оцінивши їх так, необхідно пояснити, який саме зміст мається на увазі, коли ці явища атестуються як ранньобуржуазні.

По-перше, рання буржуазність означала заперечення феодально-середньовічних економічних порядків, політико-юридичних інститутів, духовних цінностей з позицій суспільства, яке стояло вище на історичних сходинках - з позицій буржуазного ладу.

По-друге, вона в багатьох випадках припускала збіг життєвих інтересів різних соціальних груп, які в епоху феодалізму зазнавали гніту, утисків та обмежень.

По-третє, рання буржуазність припускала нерозвиненість економ, політич, соціальних та інших відносин, які дозрівали тільки з перемогою буржуазного способу виробництва.

Завершуючи, хочемо ще раз підкреслити, що з епохою Відродження тісно пов´язана Реформація, що стала таким же відображенням нових соц-ек умов, як і Відродження, їхнім основним завданням було звільнення людини від усіх середньовічних пут, від тотальної кліки церкви, від пригнічення феодальними установами і порядками та проголошення свободи думки й совісті. Саме цього прагнули широкі народні маси.

Дата добавления: 2015-05-08