Проблема становлення громадянською суспільства в Україні

Процес становлення громадянського суспільства складний і суперечливий, аналіз його потребує конкретно-історичного підходу.

Досить специфічний досвід його побудови мала Україна. Адже феодальний устрій тривалий час носив потворні форми кріпосництва, щ обмежувало з рабством. Це зумовило і характерний розвиток суспільства, наклало певний відбиток на взаємовідносини між верствами населення, на їх психологію. За таких умов основою соціально-економічного ладу стає сільська община, яка, з одного боку, сприяла єднанню і взаємодопомозі селян, з іншого - культивувала дух покори.

Протягом всього періоду суспільного розвитку все частіше інтереси колективу домінували над інтересами особи. В таких умовах усвідомлення себе як громадянина, як повноправної особистості не могло відбутися. Вся історія ідеї громадянського суспільства - це історія перетворення самої колективності, організованої за законами спільного життя в розвиток людини, що вийшла із природнього стану необмеженої свободи, в громадянина цього суспільства.

Власне, кожна держава має бути зацікавлена в створенні, всебічному розширенні і поглибленні громадянського суспільства, якщо воно прагне до задоволення потреб громадян, до своєї адаптації в загальнолюдський цивілізований процес. Для держави стає життєво необхідним розвиток всіх елементів громадянського суспільства. Чи відповідає таке суспільство досягнутому рівню світової цивілізації, має засвідчити рівень задоволення інтересів і потреб, громадянський мир на основі дії прийнятих державою законів.

В сучасних умовах одним із вимог громадянського суспільства виступає фактор соціальної відповідальності в усіх сферах суспільного життя (економічній, політичній, соціальній, екологічній, національній), на всіх рівнях суспільних організацій (соціальної групи, суспільної організації, держави, свпоаого. співтовариства), пов'язаних з висуненням на перший план загальнолюдських цінностей. Адже соціальна орієнтація може утверджуватися в якості принципу суспільних відносин лише тоді, коли задоволені всі необхідні потреби і створюються умови для реалі-^ зації системи історично обумовлених інтересів членів суспільства.

В країнах Заходу існує ціла система представництва інтересів. Основні її учасники з боку грогладяпського суспільства - це групи і об'єднання за інтересами, з боку держави - органи виконавчої влади. Окрім згаданих сформувались специфічні представництва -консультативні комітети і комісії, що існують при міністерс вах, відомствах, уряді, в роботі яких беруть участь групи і об'єднання за інтересами. Такі інститути займаються виробленням рекомендацій і відповідних державних рішень, деякі з них виконують угіравганські функції, інші діють па "недержавній" основі.

В Західній Європі дискусія про те, чи є держава функцією суспільства, чи суспільство в міру розвитку держави має перетворитися в контролюючу ним функцію, можна віднести до XVIII ст., коли в працях англійських і фраїкузьких філософів таТеоретичні аспекти дискусії зводились до визначення долі влади, функцій і повноважень, які громадянське суспільство доручає державі на тому чи іншому етапі свого розвитку. Відповідно визначалась роль держави в розвитку суспільства.

У взаємодії громадянського суспільства та держави можуть існувати два напрямки. По-перше, держава є і залишається функцією іромадянського суспільства. Серед представників цього напрямку е і теорії переважаючої ролі держави ("державники"), рівного партнерства ("суспільний договір"), його пасивної ролі ("нічний сторож"). По-друге, держава носить тимчасовий характер. Утвердження в теорії постулат}' про швидке відмирання держави з поступовою заміною її суспільним самоуправлінням призвело б до повного знищення громадянського суспільства.

Кожна з цих теорій має свої переваги та недоліки. Однак протиставлення держави громадянському суспільству призводить до виникнення негативних факторів, які знаходять своє виявлення в тому, що держава та громадянське суспільство перебувають в постійному процесі боротьби.

Справді, специфіка сучасної ситуації в Україні зводиться до того, що відбувається двоєдиний процес формування і громадянського суспільства, і правової держави, де громадянські права людини підпорядковуються нормам міжнародного права. А це означає, що:

- має місце виключення будь-якої дискримінації за національно-етнічними, політичними, релігійними, статевовіковими ознаками;

- має місце надійний законодавчий захист особистості і гідності і-ромадянина, недоторканість його житла і майна, свобода вибору проживання, виїзду або в'їзду в країну, таємниця листування і телефонних розмов, свобода слова, преси, інформації; - людині дано право вільно виявляти свій світогляд та духовні інтереси;

- має місце всебічний захист громадянських прав з боку судових органів та громадський організацій.

Попередній розвиток нашої країни засвідчує, що крізь складалася практика ототожнювання реального стану справ з програмними настановами. Мала місце невідповідність між реальним і формальним узагальненням виробництва. Таким чином поглиблювалась суперечність між існуючими суспільними відносинами і декларованими в документах гаслами. Ця суперечність стала важливим фактором деформації правової системи, системи інтересів і цінностей. Необхідно, щоб будівництво нашого законодавства відбува-д лося цілеспрямовано, поступово. Адже справжнього демократичного, передового законодавства у нас не склалося, зате виросла величезна маса урядових і відомчих актів, мета яких - забезпечення тоталітарної системи. Законодавство не може створюватись саме собою, у вищих сферах політики, а життя розвиватись саме по собі, в зворотньому напрямі. Така ситуація існує лише тоді, коли немає громадянського суспільства. "Норми права народжуються не зверху, а в самому громадянському суспільстві, в процесі спільної дії людей при постійному зіткненні їх інтересів, правила, які відмірюють "зону волі" цих інтересів. Ці правила і є нормою права як міра волі". Норма права тільки в тому випадку буде діяти, коли е механізм її реалізації.

Специфіка законодавчої діяльності нашого суспільства на нишшньому етапі полягає в тому, що:

- вона носить базисний характер, оскільки створюються якісно нові суспільні відносини, нові парадигми суспільного життя;

- цей процес здійснюється в умовах, коли життя здебільшого спирається на старі структури і в ньому немає об'єктивно нових, спроможних реалізувати вимоги закону;

- ця діяльність виходить з принципу повної її суверенності, коли законодавчий процес може бути незалежним від реального стану даного суспільства.

В нашій державі ще існують суперечності між законом і дійсністю, що веде до примноження конфліктів в суспільстві. Вихід із такого становища - у форсуванні реалістичного характеру законодавства, спроможного враховувати конкретні ситуації, не-"іобхідні для формування громадянського суспільства.

Дата добавления: 2015-05-08