Загальна характеристика філософії Г.ГЕГЕЛЯ. Діалектика Гегеля

Гегель відкинув учення Канта про апріорні форми мислення. Він влучно зауважив, що бажання пізнати до того, як пізнаємо, таке ж безглузде, як "мудре" висловлювання того схоласта, який хотів навчитися плавати раніше, ніж кинутися у воду. Природа існує незалежно від людини, а людське знання має об'єктивний зміст. Явища речей такі ж об'єктивні, як і їхні сутності.

Сутність являється, явище суттєве. Пізнання явища є одночасно пізнанням сутності. Непізнаванних "речей у собі" не існує. Проте за основу всіх явищ природи і суспільства Гегель брав якийсь абсолют, духовне начало, яке позначав різними термінами: "світовий розум", "світовий дух", "абсолютна ідея". Вони існують до реального світу, природи і суспільства. Філософія Гегеля, отже, є об'єктивним ідеалізмом.

У своїй філософії Гегель виходить із принципу тотожності буття і мислення, дійсності й розуму. Свідомість неможливо логічно вивести з матерії, а матерія не виводиться зі свідомості. Водночас Гегель відкинув твердження Шеллінга про абсолютну тотожність суб'єктивного й об'єктивного. Тотожності не бувають без відмінностей. Тотожність і відмінність — діалектичні. Тільки таке розуміння тотожності суб'єктивного й об'єктивного можна прийняти за першоначало і за субстанцію світу. Але вона, за Гегелем, існує лише в мисленні. Мислення — це і суб'єктивна діяльність, і об'єктивна першооснова або абсолютна ідея.

Абсолютна ідея розвивається. Вона не тільки передумова всього, що існує, а і його результат, вищий ступінь розвитку. Свідомість людини відкриває в предметах власну сутність і так підіймається до самосвідомості, яка співвідноситься не із зовнішніми предметами, а з іншими самосвідомостями. У результаті виникають різноманітні соціальні від посини (наприклад, відносини пана і раба) — форми збагачення самосвідомості на шляху до абсолютної істини і розумного суспільного ладу, в якому буде реалізовано багатство змісту абсолютної ідеї.

Філософська система Гегеля включає логіку, філософію природи і філософію духу, з якою безпосередньо пов'язані філософія права, філософія історії, естетика, філософія релігії, історія філософії.

Логіці у своїй філософії Гегель відводив центральне місце, присвятивши її дослідженню головну філософську працю "Наука логіки". У пій він відмовився від формальної логики, що панувала раніше. Головний його здобуток полягає в розробленні діалектичної логіки. Про цс свідчить аналіз Гегелем багатьох понять, історично вироблених у ході пізнавального процесу: буття, ніщо, становлення, якості, кількості, міри, сутності, тотожності, відмінності, суперечності, необхідності й випадковості, можливості й дійсності тощо. Гегель оголосив логіку вченням про сутність речей і поставив перед нею завдання досліджувати загальні закономірності розвитку пізнання.

Поняття, за Гегелем, взаємозалежні й перебувають в стані розвитку від абстрактного до конкретного, від однобічного, бідного за змістом, поняття до поняття всебічного і змістовного. Внутрішнім джерелом такого розвитку є суперечність, яка рухає світом. Суперечність — не аномалія, не дефект речі, а взаємозв'язок, взаємозумовленість протилежних сторін визначень, принцип кожного саморуху. Розвиток необхідно приводити до заперечення вихідних форм. Заперечення, внутрішньо властиве явищам, — закономірний ступінь процесу розвитку.

Гегель розрізняв абстрактне і конкретне заперечення. Тільки останнє є моментом розвитку, виникнення нового зі збереженням життєздатних елементів старого. Таке конкретне заперечення він називав "зняттям".

За першим запереченням, стверджував філософ, йде слідом друге. Відбувається заперечення заперечення. Воно "знімає" старе заперечення і відновлює на новій основі й у новій формі те, що заперечувалось раніше. Проте це не повторення старого і не повернення до вихідного пункту, а новий, вищий ступінь розвитку. На жаль, цей діалектичний за природою процес Гегель вклав у шаблон "тріади": "теза — антитеза — синтез", під який намагався підігнати всі процеси розвитку.

Будь-яке поняття, за Гегелем, є не тільки чимось загальним, а й одиничним і особливим. У понятті загальне, одиничне, особливе так само нероздільні, як нероздільні тотожність і відмінність. Абстрактної істипи немає. Істина завжди конкретна. Всі ці та інші відкриття Гегеля мають величезне значення. Проте всі вони стосуються лише творчості абсолютної ідеї.

Гегель поставив питання про співвідношення теоретичного знання і практичної діяльності, про зв'язок теорії і практики. Bin дійшов важливого висновку, що перетворення дійсності й пізнання її утворюють єдиний процес. Але, практика в Гегеля — це не застосування матеріальних засобів для зміни і пізнання дійсності, а діяльність мислення, абсолютної ідеї, що творить світ, пізнаючи себе.

Отже, логіка в Гегеля є наукою про ідею в собі і для себе. Наукою про ідею в її небутті у нього є філософія природи. Абсолютна ідея, пізнавши свій власний зміст, вирішує відпустити себе як природу. У Гегеля немає відповіді на запитання про існування абсолютної ідеї до природи у "чистому вигляді". Вона в нього поза часом, як і природа. Проте Гегель в основному солідарний з християнським догматом створення світу, але в оновленому вигляді: світ створений, твориться тепер, буде вічно створюватися.

Головними формами відчуженого, природного буття абсолютної ідеї в Гегеля є механіка, фізика, органіка. Механіка вивчає простір, час, матерію, рух, всесвітнє тяжіння. Матерія і рух нерозривно пов'язані. Але матерія — лише зовнішній вияв абсолютної ідеї, рух — тільки переміщення в просторі, кругообіг, повторення того, що було раніше. Фізика — вчення про небесні тіла, світло, теплоту тощо. Органіка включає геологію, ботаніку, зоологію. Матерія інертна, млява, не здатна до розвитку. Тому філософія природи в цілому — найслабкіша частина його системи.

Розгляд абсолютної ідеї па завершальному етапі її розвитку, коли вона залишає природу і повертається до самої себе, становить зміст духу. Це третя частина філософської системи Гегеля — ідеалістичне вчення про розвиток індивідуальної і суспільної свідомості, в якому історія людства зводиться до історії його духовного розвитку, пізнання і самопізнання.

Філософія духу складається з учень про суб'єктивний дух — антропології, феноменології, психології; про об'єктивний дух — права, моральності, держави; про абсолютний дух — мистецтва, релігії, філософії.

Отже, гегелівський діалектичний метод— прогресивна складова його філософії. її система, тобто вчення про природу, людину, суспільство як форми існування абсолютної ідеї, консервативна. Матеріалістичні тенденції в розвитку філософської думки Гегель або ігнорував, або фальсифікував. Завершив він свою систему тим, що оголосив 'ії кінцевим пунктом розвитку філософії взагалі.

Дата добавления: 2015-05-08