Проблема відчуження в філософії марксизму

Концепція суспільного прогресу Гегеля.

Відомо, що розвиток - це процес спрямованих, закономірних змін матеріальних і ідеальних об'єктів.

Найпоширеніша позиція в суспільствознавстві провідним напрямком розвитку суспільства вважає прогрес ~ тенденцію поліпшення, вдосконалювання однієї або декількох сфер громадського життя. Історія може тупцювати на місці і навіть іти іноді назад, але, в остаточному підсумку, тенденція прогресу невблаганно прокладає собі дорогу через всі протиріччя і конфлікти. Людство йде по сходам прогресу нагору, до світлого майбутнього. Різні теорії прогресу відрізняються критерієм виділення ступенів (фаз історії) і їх кількістю. Наприклад, Г.Гегель залежно від ступеня свободи в історії суспільства виділяє чотири ступеня

Спадкоємицею німецької класичної філософії і багатьох інших європейських філософських шкіл, починаючи з мудреців Стародавньої Греції і закінчуючи мислителями кінця XVIII — початку XIX ст., є марксистська філософія. її основу утворили дослідження фундаментальних філософських проблем, які концентруються навколо ставлення людини до світу і відношення світу до людини, відносин людей між собою і сутності людини взагалі. Однак творці цієї філософії поставили за мету теоретично обґрунтувати неминучість визволення поневоленого людства і здійснили спробу реалізувати її на рівні історичного підходу до інтерпретації дійсності. Такий підхід, а також змістова єдність філософських ідей з політико — економічними і соціальними аспектами світогляду, органічний синтез матеріалізму і діалектики, поширення матеріалістичної діалектики на пізнання суспільства та філософських закономірностей, чітко виражена партійність зумовлюють принципові відмінності марксистської філософії від інших філософських вчень. Вона, разом з економічним та соціально-політичним вченням, становить ідеологічну систему, яка називається марксизмом. Створили її К. Маркс та Ф. Енгельс.

Карл Генріх Маркс (1818—1883) народився в місті Трірі (Німеччина) у сім'ї адвоката. Навчався на юридичному факультеті Боннського (1835—1836) і Берлінського (1836—1841) університетів, де вивчав, головним чином, філософію та історію. Після знайомства з гегелівською філософією приєднався до младогегельянців, які представляли радикальне крило гегелівської філософської школи.

Улітку 1844 р. в "Економічно-філософських рукописах" К. Маркс спробував розробити засобами філософського аналізу цілісний світогляд, здійснити синтез економічного, філософського і соціально-політичного підходів до вивчення людини і суспільства. Головне в цій праці — ідеї відчуження людини в суспільстві й подолання цього відчуження в історичній перспективі.

Категорія "відчуження" у філософії та економічній теорії відображає соціальний процес, який характеризується перетворенням діяльності людини та її результатів на панівну над нею самостійну силу, а особистості — на об'єкт експлуатації та маніпулювання, стихійністю суспільного розвитку, відсутністю контролю за умовами, засобами і продуктами праці, пануванням матеріалізованої праці над працею живою. Вперше цю категорію опрацювали у своїх творах теоретики "суспільного договору" — Т. Гоббс, Ж.-Ж. Руссо, а також Г. Гегель, Л. Фейербах та ін.

К. Маркс звернув увагу на суперечливий характер праці, яка може принести людині і задоволення, і страждання. Залежить це не стільки від змісту праці, скільки від сукупності суспільних відносин, у яких вона здійснюється. Відчуженою праця стає лише тоді, коли засоби виробництва не належать робітникові, продукт праці є власністю господаря цих засобів, а в процесі праці сам робітник належить власникові засобів виробництва. У цих умовах праця протистоїть людині як ворожа сила, робітник у ній не утверджує себе, а заперечує, почувається не щасливим, а нещасним, не вільно розвиває свою фізичну і духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу і руйнує свої духовні сили.

За Марксом, за відчуженням праці неминуче настає політичне, духовне і соціальне відчуження, тобто обезлюднення людини, основні причини якого він вбачав у пануванні приватної власності, у потворному суспільному поділі праці, що доводить людину до стану функції в стихійному характері суспільного руху. Ці та інші положення К. Маркс пізніше поглиблено дослідив у головній праці — "Капіталі". Не всі вони витримали перевірку часом, однак поєднання в "Рукописах" реального підходу до конкретної дійсності з осягненням далеких горизонтів суспільного розвитку пояснює неослабний до них інтерес.

Наприкінці серпня 1844 р. у Парижі відбулася зустріч Маркса з Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), під час якої виявилась цілковита єдність їх поглядів. З того часу розпочалася їх справжня дружба і майже 40-літня співпраця. Першим її плодом стала книга "Святе сімейство" (1845). Пізніше з'явилася "Німецька ідеологія" (1845—1846). У цих працях вони сформулювали ідею, що суспільне буття визначає суспільну свідомість, вказали на основну роль способу виробництва в житті суспільства, на історичну змінність суспільного устрою, яка підготовлена зміною способів виробництва. Слід підкреслити принципові відмінності цих та інших робіт Маркса й Енгельса. Перша з них полягає в критичній спрямованості аналізу філософської спадщини. Автори критично подолали ідеалізм Гегеля й антропологічний матеріалізм Фейербаха, зберігаючи раціональні аспекти їхньої філософії. Друга відмінність — послідовність, тобто розвиток, уточнення, обґрунтування в наступних працях ідей та положень, висловлених чи зазначених у попередніх працях.

Основний зміст "Святого сімейства" — критика суб'єктивного ідеалізму младогегельянців і, зрештою, гегелівського ідеалізму та ідеалізму взагалі, але водночас і розроблення матеріалістичної діалектики: закону єдності і боротьби протилежностей, співвідношення одиничного і загального та ін. У праці розвинені також ідеї "Економічно-філософських рукописів 1844 року" про визначальну роль у житті суспільства матеріального виробництва, про відчуження, і розроблені нові — про роль народних мас і особистостей в історії, про виробничі відносини, про історію як діяльність людини, що має певну мсту, та ін. У "Німецькій ідеології" К. Маркс і Ф. Енгельс знову звернулись до критики ідеалізму младогегельянців, але вже у зв'язку з розробленням, головним чипом, концепції матеріалістичного розуміння історії. У праці вперше визначаються передумови такого розуміння. Основою історії є люди, їх діяльність і матеріальні умови життя. Діяльність людини має дві сторони — виробництво (ставлення людей до природи) і спілкування (ставлення людей одне до одного); виробництво і спілкування взаємозумовлюються, але визначальним є виробництво. Подальший аналіз цієї взаємодії привів їх, уперше в історії філософської думки, до діалектики продуктивних сил і виробничих відносин. Вона, у свою чергу, стала основою аналізу загальної структури суспільства: продуктивних сил, виробничих та інших суспільних відносин, політичної і юридичної надбудови, форм суспільної свідомості, а також загальної закономірності її історичного розвитку.

Дата добавления: 2015-05-08