Суб'єкт злочину з кримінального права зарубіжних країн

Суб'єктами злочинного діяння з кримінального права ФРН є фізичні особи, які досягли встановленого законом віку і осудні. Закон про відправлення правосуддя у справах молоді 1953 встановлює, що кримінальній відповідальності можуть піддаватися неповнолітні від 14 і до 18 років та молодь від 18 до 21 року. Згідно з цим же законом неповнолітні підлягають кримінальній відповідальності, якщо під час здійснення діяння вони по своєму духовному і фізичному розвитку були досить зрілі, щоб передбачати неправомірність діяння і вчинити відповідно з цим передбаченням. Існують певні обмеження щодо застосування покарань за даними категоріям суб'єктів. Особи, які не досягли 14 річного віку, відповідно до статті 19 КК ФРН презюмують неосудними.

Суб'єктами злочинного діяння з кримінального права Франції можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Згідно зі статтею 122-8 КК Франції фізична особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності у разі досягнення 13 років. Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх регламентуються ордонансом "Про правопорушення неповнолітніх" 1945 року. Ордонанс надає судам у справах неповнолітніх право вибору між виховними та репресивними методами покарання, з упором на перші. Особи віком до 13 років вважаються неосудними. Особам до 16 років обов'язково пом'якшується покарання, а особам до 18 років - на розсуд суду. Відносно них широко застосовуються заходи виховного характеру.

Згідно зі статтею 121-1 КК юридичні особи, за винятком держави, несуть кримінальну відповідальність у випадках, передбачених законом, за злочинні діяння, вчинені на їх користь, їх органами або представниками. Кримінальна відповідальність юридичних осіб не виключає відповідальності фізичних осіб, які є виконавцями або співучасниками при здійсненні тих же дій.

Суб'єктами злочинного діяння з кримінального права Англії є фізичні особи. В Англії вважалося, що особи, які не досягли до 10 років, мають імунітет від кримінальної відповідальності. Особи віком 10-14 років є нездатними до скоєння злочину, проте ця презумпція не застосовується щодо вбивства, також вона може бути спростована за наявності у особи злісного умонастрої (розуміння вчинення злочину). Також ця презумпція не застосовується щодо статевих злочинів згідно закону "Про статевих злочинах" 1993 року. Особи, які досягли 14 років, вважаються повністю відповідальними. Проте покарання у вигляді тюремного ув'язнення (аж до довічного) може застосовуватися тільки до осіб, що досягли 21 року. Особи молодші 21 року направляються у спеціальні виправно-виховні установи.

Суб'єктами злочинного діяння з кримінального права США можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (корпорації). Правові критерії фізичної особи в УП США визначені нечітко. Вік суб'єкта в деяких штатах взагалі не встановлено, а питання про нижньої вікової межі вирішується судом у кожному конкретному випадку. КК штату Нью-Йорк (також як і Приблизний КК) встановлює нижню вікову межу у 16 ​​років, але за вчинення тяжкого вбивства особа може бути притягнута до відповідальності з 13 років, а за просте вбивство, згвалтування, берглері, підпал і пограбування - з 14 років. У штаті Арканзас нижня межа кримінальної відповідальності встановлений в 12 років, в Іллінойсі та Джорджії в 10 років, а в Техасі взагалі в 9 років.

5. Інститут вини в кримінальному пра­ві зарубіжних країн.

У кримінальному праві Англії та США вина позначається латинськими словами "mens rea". Він витлумачувався англійськими та американськими юристами як аморальний мотив, як порочна воля, як злий розум і т. п.

Визначення вини в англо-американському кримінальному праві вельми суперечні. Лише деякі автори трактують провину як суб'єктивне стан, який характеризується інтелектуальним і вольовим моментами. У цілому ж вина - це якесь суб'єктивне (психічне) стан особи, яка вчиняє протиправне діяння. При цьому одні кажуть про здатність усвідомлювати, інші - про намір і знанні, треті - про свідомість і бажання, четверті - про порицался психічному стані, п'яті - про "будь-якому" психічному стані і т. д.

У сучасному законодавстві, судовій практиці і док-трінальних джерелах Англії згадуються, як правило, три форми вини: а) намір, б) необережність і в) недбалість.

При визначенні наміру (intent) в англійському праві на перший план висувається вольовий момент, та мета, яку переслідує особа, яка вчиняє діяння. Діяння вважається навмисним, якщо воно є результатом волі і якщо особа, яка вчиняє його, очікує настання певних наслідків і бажає цього.

Необережність (recklessness) нерідко тлумачиться як таке суб'єктивне стан, при якому особа свідомо ігнорує можливість настання шкідливих наслідків.

Поняття недбалості (negligence) - одне з найменш певних понять Загальної частини кримінального права Англії. У переважній більшості визначень недбалості повністю виключається вольовий момент - бажання вчинити злочинне діяння і досягти певного результату.

В переважній більшості КК штатів, включає в себе чотири форми винності:
1) з метою, 2) з свідомістю, 3) необережно; 4) недбало. Кожна з цих форм винності може визначатися по відношенню або до всіх, або до деяких з названих вище матеріальних елементів злочину.

Якщо викласти чотири форми винності стосовно до "результату", то вони виглядають таким чином: 1) з метою діє той, хто прагне досягти саме цього результату; 2) з свідомістю діє той, хто не переслідує мети досягнення даного результату, але усвідомлює "високу ступінь ймовірності "того, що його поведінка призведе до цього (або, за іншою формулою," практично переконаний ", що такий результат настане, тобто усвідомлює неминучість наслідків), 3) необережно діє той, хто свідомо ігнорує" істотний і невиправданий ризик "настання результату (тут усвідомлення ймовірності наслідків, вони не є неминучими, але винний ігнорує цю небезпеку); 4) недбало діє той, хто не усвідомлює наявності "істотного і невиправданого ризику" настання результату, про що він повинен був знати (в цьому випадку винний взагалі не бажає настання наслідків, не усвідомлює їх вірогідність, але повинен був усвідомлювати, оскільки це під силу "розумній людині").

Поняття вини як ознаки злочинного дія ння відсутня у чинному КК ФРН. Правда, кодекс містить ряд норм, присвячених вини та її форм, проте їх визначення не дається. Вина - психічне ставлення особи до діяння і його наслідків.

Чинний КК ФРН згадує дві форми вини: умисел і необережність, однак не розкриває змісту цих понять.

У німецьких доктринальних джерелах з кримінального права умисел характеризується тим, що особа усвідомлює відповідність скоєних ним дій складу, передбаченому законом, і бажає цього, або допускає (мириться з таким становищем). Свідомість протиправності німецькі юристи не включають в поняття умислу, оскільки таке усвідомлення, по їх думку, - самостійний елемент провини. При цьому протиправність означає забороненої діяння не тільки нормами кримінального права, а й нормами інших галузей права. Сучасне німецьке кримінальне право орієнтується на два основних види умислу: прямий і непрямий.

Необережність як форма вини характеризується в німецькому кримінальному праві наступним чином: особа не передбачає, що його діяння відповідає складу закону, хоча могла це передбачити, в силу чого могла усвідомлювати і протиправність своєї поведінки. При цьому в теорії виділяються два різновиди необережності: а) неусвідомлена необережність (коли особа взагалі не передбачає, що злочинний результат може наступити) і б) усвідомлена необережність (коли особа допускає, що злочинний результат може наступити, але вважає, що цього не станеться (їзда на автомобілі з перевищенням швидкісного режиму).

6. Інститут необережності в кримінальному праві зарубіжних країн.

Чинний КК ФРН згадує дві форми вини: умисел і необережність, однак не розкриває змісту цих понять.

Необережність як форма вини характеризується в німецькому кримінальному прав і наступним чином: особа не передбачає, що його діяння відповідає складу закону, хоча могла це передбачити, в силу чого могла усвідомлювати і протиправність своєї поведінки. При цьому в теорії виділяються два різновиди необережності: а) неусвідомлена необережність (коли особа взагалі не передбачає, що злочинний результат може наступити) і б) усвідомлена необережність (коли особа допускає, що злочинний результат може наступити, але вважає, що цього не станеться (їзда на автомобілі з перевищенням швидкісного режиму).
Таким чином, психічне ставлення особи до вчиненого зводиться до усвідомлення фактичних зовнішніх ознак злочинного діяння. Усвідомлення протиправності, не будучи включеним ні в умисел, ні в необережність, по суті стає самостійним ознакою провини поряд з умислом і необережністю. Така точка зору підтримується більшістю німецьких юристів і судовою практикою.

7. Інститут неосудності в кримінальному праві зарубіжних країн.

Глава 2 КК Франції встановлює вичерпний перелік підстав, за наявності яких особа звільняється від кримінальної відповідальності. До цих підстав відносяться неосудність. Неосудність (la demence), - це такий стан психіки, яке повністю виключає можливість залучення людини до кримінальної відповідальності. Воно характеризується тим, що особа у момент вчинення діяння перебуває в стані психічного або нервово-психічного розладу, який позбавляє його здатності усвідомлювати або контролювати свої дії. Таким чином, КК Франції закріплює два критерії неосудності:

1) медичний (наявність психічного чи нервово-психічного розладу);

2) психологічний (відсутність здатності усвідомлювати або контролювати свої дії).

Англія. Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо воно в силу душевної хвороби не змогло утримати себе від вчинення злочину, хоча розуміло, що діє протиправно, тобто усвідомлювало природу і властивості своїх дій.

Доктрина зменшеної відповідальності. Вона з'явилася в Англії порівняно недавно. Була закріплена в законі Про вбивство 1972 Особа не може бути засуджена за тяжке вбивство, якщо воно страждає такою душевною хворобою, яка стала наслідком вродженої вади, хвороби або травми, що в істотній мірі зменшує усвідомлення ним своєї відповідальності за дії або бездіяльність.

У примірному КК США з'явилося нове визначення неосудності. У ст. 4 -01 сказано, що особа не несе відповідальності за злочинне діяння, якщо в момент його здійснення воно внаслідок душевної хвороби або психічної неповноцінності було позбавлене в істотному ступені можливості давати собі звіт в злочинності, упречності своєї поведінки або погоджувати його з нормами закону.

Дата добавления: 2015-05-08