Імунітети у міжнародному кримінальному праві

Принцип nullum poena sine lege.

Ще один із принципів, вироблених римським правом («немає покарання без вказівки на те в законі»). Зміст даного приписання полягає в тому, що особа, визнана винним по міжнародному кримінальному праву, може бути піддано покаранню, певному нормою міжнародного кримінального права.

І отут виникає досить серйозна проблема - про яке застосування покарання «по букві закону» може йти мова, якщо нормативні міжнародні акти, що визначають злочинність діяння, звичайно не містять ні виду покарання, ні його розміру.

Сукупність принципів nullum crimen sine lege і nullum poena sine lege утворить своєрідний принцип «законності» у міжнародному кримінальному праві.

4 Принцип ne bis in idem. Не два раза за одно і тоже. Ніхто два раза не може нести кримінальної відповідальності за один злочин.

Імунітет щодо кримінальної юрисдикції. Термін "імунітет" походить від латинського слова immunitas - звільнення від чого-небудь.

Для того щоб дипломатичне представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним правовим статусом. Такі спеціальні права та переваги називають привілеями й імунітетами. У різний час обсяг і зміст привілеїв й імунітетів залежали і від могутності держав, і від їхнього ставлення одна до одної, і від титулу монарха як держави, що приймає, так і держави, що направляє, а також від рівня культурного розвитку кожної епохи. Дипломатичні привілеї та імунітети - це головна ланка, центральний інститут усього дипломатичного права і, можна сказати, права зовнішніх зносин узагалі.

У міжнародній доктрині існує декілька принципових підходів до обгрунтування надання дипломатичних привілеїв та імунітетів:

принцип взаємності - у його основі лежить розуміння того, що надання дипломатичних привілеїв та імунітету здійснюється на взаємній основі;

принцип альтернативності - у його основі лежить твердження про те, що надання привілеїв та імунітетів є правом, а не обов'язком держави;

принцип функціональної необхідності - у його основі лежить визнання того, що в державі перебування дипломатичному представництву іноземної держави повинні бути створені належні умови для ефективної діяльності. Слід зазначити, що саме на такому підході базується Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 року.

Дипломатичні привілеї та імунітети -це сукупність особливих пільг, прав і переваг, наданих іноземним дипломатичним представництвам, їх персоналу та іншим особам, що користуються за міжнародним правом захистом на території держави перебування.

У широкому розумінні дипломатичні привілеї та імунітети можна визначити як сукупність (систему) міжнародно-правових норм, які передбачають особливі права, винятки та переваги, що надаються іноземним дипломатичним і консульським представництвам, спеціальним місіям, постійним представництвам держав при міжнародних організаціях і місіям постійних спостерігачів при них, делегаціям держав на сесії і в органи міжнародних міжурядових організацій, делегація на міжнародні дипломатичні конференції і деяким іншим органам зовнішніх зносин, які представляють суб'єкти міжнародного права.

Загальновизнаною і первісною базою надання привілеїв та імунітетів є один із провідних принципів міжнародного права - принцип суверенної рівності держав, що втілюється насамперед У такому основоположному в цій галузі міжнародно-правовому акті, як Віденська конвенція 1961 р., а також інших конвенціях, що стосуються цієї галузі міжнародного права.

Порушення імунітету представників іноземної держави розглядається як заподіяння шкоди його істотним інтересам. Воно здатне ускладнити відносини держав і завдати збитку та інтересам держави, що приймає.
Особи, які користуються дипломатичним імунітетом, не перебувають поза територією країни перебування і не "вилучені" повністю з її юрисдикції. Згадана Конвенція закріпила норму, згідно з якою такі особи "зобов'язані поважати закони і постанови держави перебування" (ч.1 ст.41).

Імунітет міжнародних організацій та їх персоналу визначається статутами організацій, багатосторонніми конвенціями і двосторонніми угодами організацій з країною перебування. Захисту персоналу міжнародних організацій від злочинів присвячена Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів, 1973 року. Вищі посадові особи організації і члени їх сімей користуються повним дипломатичним імунітетом.

Імунітет спеціальних місій. Все більшу роль у міждержавних відносинах набуває обмін офіційними делегаціями різного рівня. Статус таких делегацій регулюється Конвенцією про спеціальні місії 1969 року.
Спеціальна місія, її приміщення і члени місії володіють тим же імунітетом, що й дипломатичні представники. Відзначимо, однак, деякі особливості. З відповідної Конвенції слід: лише особи, що офіційно представляють державу, а також ті з них, хто відноситься до дипломатичного персоналу, користуються імунітетом. Як і в ситуації з постійним дипломатичним представництвом, відповідним імунітетом володіють члени сімей, які супроводжують учасників місії, а також адміністративно-технічний персонал.

Консульський імунітет. Консул - посадова особа однієї держави, що знаходиться на території іншої держави з метою захисту прав та інтересів своїх громадян і організацій. Його відмінність від дипломатичного представника в тому, що він не представляє політичні інтереси держави. Основним актом, що визначає консульський імунітет, є Віденська конвенція про консульські зносини 1963 року.
Імунітет консульських посадових осіб від кримінальної юрисдикції полягає в тому, що вони не підлягають юрисдикції держави перебування у відношенні дій, чинених під час виконання консульських функцій.

Дата добавления: 2015-05-08