Габріель Гарсіа Маркес про призначення журналіста

Візії національного та міжнаціонального солідаризму на прикладі журналу Єжи Гедройца „Kultura” (Париж).

Kultura — польський літературно-політичний часопис, який виходив з 1947 по 2000 рік спочатку в Римі, а потім у Парижі. Засновником та головним редактором журналу був Єжи Ґедройць. Часопис відігравав важливу роль у польському літературному житті. Часопис публікував полемічні статті Нобелівських лауреатів Чеслава Мілоша та Віслави Шимборської, а також інших польських інтелектуалів таких, як Вітольд Ґомбрович, Марек Гласко, Юзеф Чапський, Анджей Бобковський, Анджей Хцюк та ін.
З українських еміграційних діячів з "Культурою" співпрацювали Богдан Осадчук, Юрій Лавріненко, Юрій Шевельов, Іван Лисяк-Рудницький,Борис Левицький, Іван Кедрин, Іван Кошелівець.
Часопис відіграв важливу роль у примиренні поляків з українцями, білорусами та литовцями тим, що був першим польським інтелектуальним колом, яке в 1950-ті роки захищало ідею визнання повоєнних східних кордонів Польщі. Концепція підтримки незалежності східних сусідів Польщі, вироблена Юліушем Мєрошевським, мала великий вплив на зовнішню політику Польщі після 1989 року. Журнал припинив існування після смерті Ґедройця згідно з його останньою волею.

Українські видання в Бібліотеці "Культури"

З ініціативи і коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці "Культури" з'явилася друком антологія української літератури 1917-1933 років "Розстріляне відродження", що її на замовлення Ґедройця підготував Юрій Лавріненко. "Розстріляне відродження" як пропозиція назви книжки вперше прозвучала у листі Ґедройця до Лавріненка від 13 серпня 1958 року: "Щодо назви. Чи не було би, може, добре дати як загальну назву: "Розстріляне відродження. Антологія 1917-1933 etc." Назва тоді звучала би ефектно. З другого боку, скромна назва "Антологія" може тільки полегшити проникнення за залізну завісу. Що Ви думаєте?"
Після виходу книжки Єжи Ґедройць коштом редакції надіслав був рецензійні примірники антології до Спілки Письменників у Києві та до українських радянських журналів.
У 1969 році у Бібліотеці "Культури" з'явилася друга українська антологія - "дисидентська" - яку на замовлення Ґедройця впорядкував Іван Кошелівець: "Україна 1956-1968".

• Біда шкіл журналістики полягає в тому, що, прищеплюючи деякі корисні навички ремесла, вони недостатньо роз'яснюють суть професії. Всяке навчання в школах журналістики має ґрунтуватися на трьох основних принципах.
  Перший і головний: здібності і талант - необхідна умова;
  другий: розуміння, що "журналістське розслідування" зовсім не особливий жанр, будь-яка журналістика - розслідування за визначенням;
  третій: етика - не просто другорядна умова володіння ремеслом, але його невід'ємна частина, етика і ремесло - такі ж нероздільні речі, як дзижчання і муха.
• Кінцевою метою будь-якої школи журналістики має стати навчання основних професійних навичок та відновлення журналістики в її основній функції суспільного служіння.
• Уже будучи нобелівським лауреатом, Маркес назве журналістику кращою з професій. Однак її нинішнім станом класик пригнічений: «Мене не настільки цікавлять факти, я приходжу в жах від неграмотності, стилю, висновків сучасних журналістів. Щоранку відчуваю себе зацькованим звіром або кинутою собакою. Все рідше мені зустрічаються статті-перлини, і коли їх знаходжу, завжди розмірковую про журналіста: «Який він - ця людина?» Сучасний журналіст розуміє, що у нього немає часу, щоб добре обміркувати текст або поліпшити його, що викликає стрес, який передається і нам, читачам. А так як журналісти завжди знаходяться в стані стресу, то у нас є один вихід, щоб його перебити - піти і напитися».
• «Журналістика зобов'язує тебе прибігти, сісти за машинку і писати, тому що до призначеного часу все має бути готове. Писати в готелі, де завгодно, при будь-якій температурі, в будь-яких умовах», - писав Маркес.

Дата добавления: 2015-05-08