Проблеми взаємодії засновника і редакційного колективу ЗМІ

Принципи редакторського аналізу текстів.

Праця редактора над текстом – складний творчий процес, у якому багато що не можна регламентувати. Тут зазвичай виокремлюють два найважливіших аспекти: редакторський аналіз і практичну реалізацію його висновків.

Аналіз твору – це метод його розгляду, вивчення, що передбачає насамперед розчленування цілого на окремі частини, складники, визначення елементів, які входять у ціле, з’ясування окремих його аспектів і властивостей.

Редакторський аналіз – це розгляд рукопису і його всебічна характеристика, до яких вдається редактор з метою вдосконалення змісту та форми журналістського тексту. Редакторський аналіз – це критика, звернена передусім до автора. Мета її – вказати на конкретні хиби, сприяти вдосконаленню рукопису.

При аналізі редактор обов’язково повинен враховувати сприйняття тексту реципієнтом.

Предметом аналізу редактора є цілісний твір, узятий у єдності всіх його аспектів: інформаційно, логічно, психологічно, лінгвістично.

Загальні аспекти аналізу: тематичний, змістовий, мовностилістичний, композиційний, редакційно-технічний.

Засновник часто може бути і власником, і головним редактором видання. Він визначає фінансову політику періодичного видання. Проте, зазвичай, засновник не є головним редактором. Він в різній мірі може впливати на редакційну політику і творчу роботу колективу. Якщо це партійне видання, то інтереси засновника відображаються практично у всі матеріалах. За умови, що періодичне видання не має чіткої партійної приналежності, стосунки засновника і колективу можуть бути доволі різними, як і його вплив на роботу колективу. Є випадки, коли колектив підписує із засновником окремий договір про невтручання у творчу роботу колективу (Львівська газета перед виборами 2006 року).

Аналіз медіа-ринку України дозволяє констатувати, що більшість провідних українських електронних та друкованих ЗМІ фактично належать кільком фінансово-промисловим групам, що справляють помітний вплив на внутрішню та зовнішню політику нашої держави. Таким чином, створюються безпосередні передумови економічного впливу на інформаційну політику відповідних ЗМІ. Не перелічуючи ці, загалом відомі, механізми, слід сказати, що зазначена проблема характерна для ЗМІ більшості країн світу, у тому числі й держав Заходу, де більшість ЗМІ належать великим корпораціям та медіа-магнатам, зокрема Руперту Мердоку у Великобританії, Конраду Блеку у Канаді, Сільвіо Берлусконі в Італії та ін.

Аналіз практики розвинених країн дозволяє констатувати, що найпоширенішими механізмами протидії можливим утискам журналістських колективів та окремих журналістів є договори про невтручання в редакційну політику між журналістськими колективами та власниками, досконале трудове законодавство, що обмежувало б можливість необґрунтованих звільнень журналістів та редакторів, змін у оплаті праці, соціальному забезпеченні тощо, а також ефективна діяльність професійних спілок журналістів та редакторів. На сьогодні в Україні зазначені механізми практично не діють, що спричинене як відсутністю ефективної судової системи, так і низькою корпоративною солідарністю журналістів та редакторів. Винятком є тільки “5-й канал”, творчий колектив якого 2004 р. уклав з власниками договір про незалежність редакційної та програмної політики.

У контексті взаємовідносин комерційних ЗМІ та їхніх власників слід ще раз наголосити на негативному впливі комерціалізації – тобто сприйняття друкованих та електронних ЗМІ власниками каналу насамперед як джерела отримання прибутку, що обумовлює цілком правомірний тиск з боку власників на адміністрацію та творчий колектив ЗМІ, який виявляється, зокрема, у зміні пріоритетів інформаційної політики ЗМІ.

Дата добавления: 2015-05-08