Розвінчання сталінізму в публіцистиці І. Багряного

Найперше маємо говорити статтю «Чому я не хочу вертатися в СРСР», 1946 р.: «Я один із тих сотень тисяч людей-українців, що не хочуть вертатися додому, під більшовизм, дивуючи тим цілий світ. Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну. А любов до Вітчизни, до свого народу, цебто національний патріотизм в СРСР є найтяжчим злочином. Так було цілих 25 років, так є тепер. Злочин цей зветься на більшовицькій мові — на мові червоного московського фашизму — «місцевим націоналізмом.Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…Коли нам, українському народові, буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнської правди і справедливості.Людині, що виросла в нормальних людських умовах, тяжко повірити у все, що діялось там, на одній шостій частині світу, за китайським муром.»

У цій статті ми фактично у кожному слові відчуваємо біль Б. та ненависть до влади рад.союзу, яка знущається над Україною, автор висловлює сум за своїми родичами, які залишаються в срср та страждають чи страждали там.

2. «Тигролови»: хоч це й художній твір, та в ньому автор детально розвінчує тоталітаризм.

Важлива картина роману — зображення контрасту двох потягів: одного страшного з в’язнями, а іншого комфортного з працівниками НКВС. Ці два потяги символізують розподіл населення на дві частини — рабів і в’язнів з одного боку та правителів і поки що вільних з іншого. «То був час нової хвилі арештів, що прокочувалися по величезній країні. У Сибір і на Далекий Схід знову потягнулися тисячі поїздів, везучи туди мільйони «куркулів» та «ворогів народу».

3.«Сад Гетсиманський» 1950 р. Це було своєрідне започаткування традиції зображення старанно приховуваної частини життя радянського суспільства. Після цього почалася епоха так званої «табірної літератури» (Солженіцин «Архіпелаг ГУЛАГ», Шаламов «Колимські оповідання», Антоненко-Давидович «Сибірські новели»). Головний конфлікт роману — це протистояння двох взаємовиключних сил. Незламної особистості та радянської тоталітарної системи, яка через своїх слуг прагне будь-що зламати, підкорити собі цю особистість. У цьому романі Людина уособлює абсолютне Добро, а Система — абсолютне Зло. Система бачила ворогів у тих, хто хотів бути особистістю, а не гвинтиком. Таких вона жорстоко вбивала. Про це роман Б. його публ.виступи.

Дата добавления: 2015-05-08