Свобода слова і соціальна відповідальність журналіста

Соціальна відповідальність журналіста — це визнання і виконання зобов'язань перед суспільством в інтересах його гармонії і поступу. Вибираючи цілі й методи своєї творчості, працюючи над текстом/програмою, журналіст водночас викликає до життя і відповідні ефекти впливу: гуманітарний (результат впливу на моральні настанови особистості), соціальний (результат впливу на громадську думку і свідомість), аудиторний (результат впливу на реципієнтів).

Фактор соціальної відповідальності журналіста повсякчас зростає у зв'язку з радикально оновленою за останні роки конфігурацією вітчизняної дійсності. Автори журналістських текстів не можуть, прагнучи до релевантності творчості, відокремлювати свої авторські задуми від надзавдань, які незалежно від тематики простежуються у розв'язанні кожного практичного завдання.

Під свободою слова розуміємо природну можливість особи, громадянина вільно висловлювати власні думки, судження, зокрема й ті, що стосуються життя суспільства і держави. Український громадський і політичний діяч Ярослав Стецько колись зауважив, що немає свободи людини без свободи народу і навпаки. Отже, свобода слова неможлива без свободи людини, а свобода засобів масової інформації – без свободи слова. Це гармонійна взаємозалежність: при порушенні хоча б однієї із свобод, нависає загроза над всіма іншими. Відтак, можна очікувати ефект доміно.

Свобода слова забезпечується нормами міжнародного права та внутрішніми законами суверенної держави. В статті 34 Конституції України зазначено: "...Кожному гарантується право на свободу думки і слова". Свобода друку і діяльності мас-медіа та відповідальність за її порушення закріплена юридично в законі "Про пресу та друковані ЗМІ в Україні", у цивільному і кримінальному кодексах. Цензура в Україні офіційно заборонена. "Темників" а-ля Кучма і Кº начебто немає.

Євген Сверстюк наголосив, що "український інформаційний простір тоне в закоренілій лжі і хитрій пропаганді, спрямованої на ослаблення України". З іншого боку публіцист відзначає, що перед українськими журналістами, з'являється шанс створити собі добре ім'я, яке є найголовнішим у житті кожної людини. Тому слово сучасного журналіста як ніколи "має тяжіти до істини, до скелі об яку розбиваються мінливі хвилі часу". Виробляти впливову й авторитетну журналістику, на думку Сверстюка, повинні люди великої відповідальності та неабиякої сміливості; люди котрі усвідомлюють високу ціль і дар служіння. Ів. Дзюба вважає, що значна частина ЗМІ працює на пониження морального рівня і примітивізацію запитів та смаків людності.

"Цензура не найбезпечніша для незалежності України, – констатує Степан Вовканич. – Загроза нацбезпеці у тому, що нас весь час хочуть завести на манівці, підступно й цинічно підкидаючи другорядні, не варті великої уваги, теми". Свободу сьогодні трактують як вседозволеність та невідповідальність за ніщо. Таким чином, суть свободи слова, на переконання Вовканича, зводиться не лише до того, щоб говорити правду, а ще й у формі її донесення. Дедалі популярнішим медійним прийомом стає карнавалізація правди, а, отже, її часткове чи повне знецінення.

Перші шпальти газет, випуски теленовин кожного дня переповнені показом, описом, "смакуванням" катастроф, убивств, глобальних катаклізмів. Сучасна "людина ока", дивлячись на ці всі жахіття, піддається підсвідомому нав'язуванню. ЗМІ культивують передчуття апокаліпсису; Звідси ЗМІ, як формувачі громадської думки, не мають права штовхати реципієнтів у прірву духовного бедламу, нівелюючи і занижуючи мірки вартостей.

"Свобода слова полягає у тому, щоби не бути промислом", – сказав свого часу Карл Маркс. У сучасному розумінні інформація – це товар, в придаток до якого нерідко продаються і журналісти, хоча чомусь замовчується, що товар не простий, а духовно-інтелектуальний. Дійсно, "ніщо не врятує журналістику від підлабузницько-корисливої заангажованості, коли цього не зроблять найвищі ідеали, прискіплива стривоженість, болісне відчуття справедливості, докладне знання проблеми, з якою стикаєшся, та чесне прийняття моральної відповідальності" (Джозеф Пулітцер). Яка поряд з професіоналізмом, високою правовою культурою у всі часи є головними характеристиками ЗМІ та їх працівників. Моральна відповідальність журналіста насамперед зводиться до того, щоб не нашкодити словом, не заряджати авдиторію надмірним емоціалізмом, негативізмом, апатією до життя, дбати про духовну ауру нації, ошляхетнювати словом світ, прояснювати і пояснювати явища, залишати надію.

Український монархіст В'ячеслав Липинський у "Листах до братів-хліборобів" наголошував, що слово має бути творчим, воно повинно служити життю, а не безплідно намагатись нагинати життя до своїх законів; тому чесність і моральність вимагає від людей, котрі не чують в собі великої любові до своєї громади, не чують громадянського інстинкту, щоб вони не займались творенням соціальних теорій, публіцистикою.

Допомогти людині через самопізнання наближуватися до Істини (Бога) – ось кредо журналіста. Бо "жити поза контекстом вартостей, джерелом яких є Бог: любові, віри, справедливості, рівнозначне запереченню Бога і божественного начала в людині, а, отже, остаточному підкоренню законам негативізму, мамони, врешті самоїдству" (Іван Павло II).

Дата добавления: 2015-05-08