Специфіка жіночого тексту у світоглядній публіцистиці (на прикладі Світлани Алексієвич і Оріани Фаллачі)

Останнім часом у літературознавчих джерелах дедалі частіше можна побачити тлумачення поняття «жіночий текст». Поняття «жіночий текст» з’явилося у другій половині ХІХст, коли учасниці жіночого руху частково домоглися відновлення певних соціальнополітичних прав і свобод. Після їх здобуття феміністки почали більше уваги приділяти розвитку творчої діяльності жіноцтва. З 1940 року у феміністичних студіях виокремлюється напрям, який зосереджується на аналізі, класифікації та визначенні жіночих текстів. Елейн Шо­ва­л­тер ви­зна­чає три ос­но­в­ні фа­зи жі­но­чої твор­чо­с­ті: імі­та­ції та ін­тер­на­ці­о­на­лі­за­ції до­мі­ну­ю­чих лі­те­ра­ту­р­них ви­дів; про­те­с­ту про­ти цих стан­дар­тів і за­хи­с­ту сво­їх прав як ме­н­ши­ни; са­мо­від­к­рит­тя та по­шу­ків са­мо­і­ден­ти­ч­но­с­ті. Во­д­но­час Елейн Шо­ва­л­тер за­про­ва­ди­ла в лі­те­ра­ту­р­ну кри­ти­ку тер­мін “гіно­критика”, яка від­рі­з­ня­є­ть­ся від тра­ди­цій­но­го фе­мі­ні­с­ти­ч­но­го ана­лі­зу. Гі­но­кри­ти­ка зо­се­ре­дже­на на поста­ті жін­ки-­ав­то­ра-­пи­сь­мен­ни­ці. Пре­д­ста­в­ни­ки поль­сь­кої шко­ли лін­г­ві­с­ти­ч­но-­лі­те­ра­ту­р­но­го ана­лі­зу за­про­по­ну­ва­ли тер­мін “жіноча лі­те­ра­ту­ра”, який сфор­му­лю­ва­ли в пер­шій по­ло­ви­ні ХХ сто­літ­тя (Пе­тер Хме­льов­сь­кий, Ка­роль Єжи­ков­сь­кий, Ві­ль­гельм Фельд­ман).Цей тер­мін охо­п­лю­вав усю лі­те­ра­ту­ру, на­пи­са­ну жін­ка­ми. Ел­ла Жми­хов­сь­ка за­про­по­ну­ва­ла ін­ший ха­ра­к­тер ро­зу­мін­ня жі­но­чо­го те­к­с­ту — ін­ту­ї­ти­в­ний. Твор­чість жін­ки — це та­кий вид твор­чої ді­я­ль­но­с­ті, фун­к­ці­о­наль­ність яко­го об­ме­же­на біо­гра­фі­ч­но-­ек­зи­с­те­н­цій­ним пре­д­ме­том на­пи­сан­ня, але се­мани­ч­ний бік жі­но­чих тво­рів не під­ля­гає яко­мусь спро­щен­ню.Польська дослідниця Станіслава Пшибичевська стверджує,що жінці властивіше, ніж чоловікові, вигранювати свій стиль за допомогою метафоричного мислення та метафоричного письма.

Білоруська публіцистка Світлана Алексієвич пише, що жінки відчувають інакше, ніж чоловіки, що вони є більш психологічними. Ми спостерігаємо відсутність наратора у тексті білоруської публіцистки (у неї говорять лише герої), і все таки вона обробляє літературну сировину також у свій, жіночий спосіб.

Алексієвич писала про Війну. Про те, сама письменниця визнає, що «у війни не жіноче обличчя», але береться писати про війну залюбки. Вона не дає коментарів до висловлюваного її героями, допускає публікацію малоопрацьованих текстів, котрі є радше літературною сировиною. Вона пише, що жінка інакше відчуває війну, ніж чоловік. Аналізуючи її твори «У війни не жіноче обличчя», «Останні свідки», «Цинкові хлопчики», «Чорнобиль: хроніка майбутнього», можна простежити суто жіноче сприйняття.

«Запам’ятовувати, відбирати деталі — особливість жіночої пам’яті. Жінки бачили поіншому, пам’ятали поіншому. Їхня війна має і колір, і звук»

Жіноча пам’ять охоплює той материк людських відчуттів на війні, котрий зазвичай позбавляють уваги чоловіки. Якщо чоловіка війна захоплювала як дія, то жінка відчувала і переживала її інакше, через свою жіночу психологію. Новаторство Світлани Алексієвич полягає в тому, що вона витворила новий жанр, в якому надала слово жінкам, які переживали Другу світову війну, конфлікт між СРСР і Афганістаном та Чорнобильську трагедію.

Оріана Фаллачі — знаменита італійська журналістка, яка у 1970-х на поч. 1980-х років уславилась резонансними інтерв’ю з політиками світового масштабу та своїм протестом проти ісламського світу. Фаллачі практично усе своє життя пропрацювала в журналі "Панорама". Вона була кореспондентом видання в найбільш гарячих точках світу, таких як В'єтнам, Куба, Південна Америка. Ф. і вдавалося контролювати хід розмови і не дозволяти співрозмовникам ухилятися від незручних для них тем. Цього вона досягала своєю неперевершеною відвертістю, бескомпромісністю, гостротою запитань та наполегливою вимогою відповідати на них. Динамічність, спонтанність її реплік, які нерідко випливали із відповідей, були наслідком тривалого і наполегливого вивчення свого майбутнього співрозмовника перед інтерв’ю, а також першокласною журналістською майстерністю Ф.

На прикладах розмов Ф. із провідними державними лідерами ісламського світу можна побачили її високу майстерність інтерв’юера. Водночас, під час цих розмов журналістка продемонструє небажання сприймати, поважати чи бодай розуміти мусульманську культуру.

Виступи Ф. мали широкий резонанс у світі й коментарі, зауважуючи, що “твори Фаллачі — це конденсат найгірших упереджень та стереотипів про історію арабо-ісламського світу. Більше того, вони — чистої води образа на адресу Історії, Культури та людської думки і як такі повинні аналізуватися та викриватися»

Вихід у світ кожної книги відомої італійської письменниці і журналістки Оріани Фаллачі має велике культурне значення і суспільний резонанс. Її книга "Лють і гордість", написана відразу після терористичних актів 11 вересня 2001 року, стала емоційною реакцією на ці події, викликавши справжній шок у світовій суспільній думці, тому що письменниця не соромилася у висловлюваннях, щоб відобразити свій жах і гнів.
Не для слави і не для грошей, - запевняє Оріана Фаллачі, - пише вона, але з відчуття обов’язку.

Дата добавления: 2015-05-08