Сучасні євроатлантичні інтеграційні орієнтири України: дилема оцінок та шляхів реалізації

У сучасному глобалізованому світі економічні, політичні й військові проблеми багато країн світу не можуть вирішувати самостійно, а лише спільними зусиллями з іншими державами. Україна також зіткнулася з низкою проблем, які вона змогла б вирішити у процесі інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. Протягом останніх років в українському суспільстві відбуваються політичні суперечки та дискусія щодо набуття членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Для більшості європейських та євроатлантичних країн безпека нині вимірюється не військовими термінами, а загрози безпеці становлять нелегітимні уряди, корупція, організована злочинність, незахищеність кордонів, незаконна торгівля (зброєю, наркотиками, людьми), контрабанда, нелегальна міграція, етнічні та релігійні конфлікти, виробництво зброї масового знищення, нестача природних ресурсів, екологічні та техногенні катастрофи, і, звичайно, тероризм. На нашу думку, Україна повинна розвивати економічну співпрацю з Росією лише на паритетних засадах, але про політичну залежність не може бути й мови, позаяк і Україна, і Росія мають кожна свої національні інтереси, які не співпадають.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС

базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні

сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики

сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа

має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення,

створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового

рівня відносин з ЄС.

Підсумовуючи зазначимо, що Україна вже в черговий раз стоїть перед доленосним вибором. Бажання будувати стратегічне партнерство як із Заходом, так із Росією, яке випробовували на практиці всі попередні уряди України, зрозуміле, але неприйнятне за нинішніх умов. Яку б модель безпеки не прийняла Україна, в будь-якому варіанті забезпечення національної безпеки і пошук відповідей на нові виклики і загрози повинні здійснюватись в межах коопераційної моделі, власне у системі колективної безпеки з найбільш могутніми в економічному та військовому плані державами світу. Визначення зовнішньополітичного курсу, який би цілком відповідав національним інтересам України, водночас гарантуючи безпеку і спираючись на підтримку населення, – доленосне завдання, що стоїть перед нашою державою.

136. Українсько-російські відносини, їх стан та тенденції розвитку.

Російська Федерація — держава-сусід України, кордон із якою проходить на північному сході та сході країни. Відносини із нею мають стратегічне значення для України і значною мірою визначають її зовнішню, а часом і внутрішню політику. З часу розпаду Радянського Союзу відносини між двома країнами часто були складними і наразі перебувають у напруженні. Відносини двох держав за президентства Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був розділений Чорноморський флот, означений державний кордон і укладений Великий договір 1997 р., за яким Росія відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі кордони України.

Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також від часу демократичних виборів Україна занепокоєна[Джерело?] висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору. Значне погіршення російсько-українських відносин відбулося під час і особливо після Помаранчевої революції 2004 р.[Джерело?] Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[3], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській війні особливо під час газової кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні[Джерело?]. Основним невдоволенням української сторони залишається дуже часте втручання Росії у внутрішні справи України.

Незважаючи на складні міждержавні відносини, на неформальному рівні стосунки між українцями і росіянами залишаються здебільшого позитивними та добросусідськими.

Дата добавления: 2015-05-08