Проаналізувати сутність “українського питання” у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни

Наприкінці 30-х років Версальсько-Вашингтонська система міжнародних відносин зазнає складних випробувань і фактично її роздирає низка суперечностей між великими державами. Основні напрямки міжнародної політики стали визначати два блоки провідних країн: США, Великобританія, Франція, з одного боку, та Німеччина, Італія, Японія (1936-1937 р. – Антикомінтернівський пакт), з другого. У таких умовах одне з важливих місць у світовій дипломатії посідає українське питання.

Українське питання у вузькому розумінні – це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому – це питання про умови і механізм возз’єднання українських земель та створення власної української державності.

Напередодні Другої світової війни визначилися три групи країн, зацікавлені у вирішенні українського питання:

1) СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина – країни, до складу яких входили українські землі, їх мета – утримати вже підвладні землі і приєднати нові;

2) Англія, Франція і частково США (творці Версальсько-Вашингтонської системи) – задовольняли свої геополітичні інтереси;

3) Німеччина (претендувала на нові землі) та Угорщина (намагалася повернути втрачене Закарпаття).

“Українське питання” було клубком серйозних суперечностей у Європі – українські землі перебували у складі 4-х держав (СРСР, Польщі, Чехословаччини, Румунії). Питання про їх возз’єднання і створення власної української держави у своїх інтересах використовували всі великі країни світу і, особливо Німеччина у 1938 р. Приєднавши унаслідок Мюнхенської угоди у вересні 1938 р. Судетську область Чехословаччини, Гітлер (з власних міркувань) дозволив закарпатським українцям створити автономію. 11 жовтня 1938 р. українське Закарпаття було офіційно проголошене автономією, яка отримала назву – Карпатська Україна. Її уряд з 26 жовтня очолив прихильник німецької орієнтації доктор теології А.Волошин (1874-1945). За його діяльності було українізовано освіту, видавничу справу та адміністрацію, створено армію (Карпатську Січ) і сейм. 15 березня 1939 р. сейм проголосив незалежність Карпатської України і вибрав А.Волошина її президентом. Однак у цей же день угорські війська (з дозволу Німеччини) розпочали окупацію Закарпаття. Запеклі бої тривали 5 днів, а партизанська боротьба ще три тижні. Засудження західними державами та СРСР віроломної політики Німеччини та Угорщини мало лише дипломатичний характер.

У 1939 р. змінюється ставлення Німеччини до “українського питання” – вирішується воно на користь СРСР. 23 серпня 1939 р. Німеччина і СРСР підписали договір про ненапад терміном на 10 років (“пакт Молотова-Ріббентропа”) і таємний протокол про розподіл Польщі і входження західноукраїнських земель до складу СРСР (трохи не до кордонів 1913 р.). Протокол мав незаконний характер і після нападу Німеччини на Польщу (1 вересня 1939 р. почалася Друга світова війна, участь у ній взяли 72 держави, 110 млн. чол.) поставив СРСР у становище фактичного союзника чи навіть агресора, однак створив умови для об’єднання українських земель.

Таким чином, у 1938 – 1939 рр. було зроблено дві спроби вирішення «українського питання»: створення Карпатської України було гіпотетичною можливістю об’єднати український народ, однак об’єднання українських земель внаслідок договору 23 серпня 1939 р. мало все ж позитивне значення для українців, оскільки незважаючи на ті негативні наслідки, які він містив, вперше за кілька століть було реалізовано прагнення народу створити єдину державу.

Дата добавления: 2015-05-08