Основні поняття та терміни

Кримінально-виконавча політика – це комплекс заходів державного, громадського, приватного та іншого характеру, спрямованих на виконання та відбування покарань, створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави.

Кримінально-виконавче право – це сукупність юридичних норм, встановлених державою, що закріплюють основні принципи кримінально-виконавчої політики, визначають форми і методи, засоби і порядок діяльності державних органів по виконанню (відбуванню) кримінальних покарань.

Норми кримінально-виконавчого права – це правила поведінки, які містять заборони і дозвіл у сфері виконання покарань.

Регулятивні – це норми, що безпосередньо регулюють суспільні відносини, які складаються на їхній основі в процесі виконання покарання. Це регулювання шляхом встановлення суб’єктивних прав і юридичних обов’язків суб’єктам кримінально-виконавчих пра­вовідносин: органам держави і засудженим. Більшість норм кримінально-виконавчого законодавства належить до регулятивних.

Правоохоронні – це норми, що регламентують норми відповідальності, а також специфічні заходи захисту суб’єктивних прав. У ролі правоохоронних норм кримінально-виконавчого права виступають норми, що передбачають дисциплінарну і матеріальну відповідальність за порушення регулятивних норм.

Спеціальні – це дефінітивні норми, які визначають поняття; декларативні норми, які формулюють принципи, завдання й основні положення кримінально-виконавчого законодавства; темпорально-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа різночасно діючих; просторово-колізійні норми, які встановлюють правило вибору потрібних норм з числа норм, що мають різну територію дії; оперативні норми, які встановлюють порядок вступу в дію нових нормативних актів.

Джерела кримінально-виконавчого права – це акти органів влади або компетентних органів управління, що мають норми кримінально-виконавчого права.

Склад кримінально-виконавчих правовідносин – це цілісна сукупність (система) взаємозалежних елементів: юридичних фактів, суб’єктів і учасників, юридичного змісту й об’єкта.

Юридичні факти – це ті конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують певні юридичні наслідки – виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Суб’єкти правовідносин – це сторони, володарі певних прав і обов’язків, встановлених нормами права. У кримінально-виконавчих правовідносинах однією із сторін виступають установи і органи виконання покарань та інші органи держави (суд, прокуратура, органи внутрішніх справ), а також підприємства, де працюють засуджені, і громадські об’єднання. Іншою стороною є особа, яка вчинила злочин і яка стає суб’єктом правовідносин з часу набрання вироком суду законної сили про її засудження і покарання.

Зміст кримінально-виконавчих правовідносин – фактична поведінка суб’єктів і сукупність їхніх прав і обов’язків.

Об’єкт правовідносин – явища і предмети, з приводу яких виникають правовідносини. Ними можуть бути певні блага, інтереси. Як об’єкти кримінально-виконавчих правовідносин виступають різні сторони порядку та умов виконання (відбування) покарань і здійснювані при цьому діяння.

Кримінально-виконавче законодавство у широкому значенні – це система нормативно-правових актів, що містять норми кримінально-виконавчого права: нормативно-правові акти органів влади і управління (джерела), які регулюють весь комплекс суспільних відносин, що виникають з приводу та у процесі виконання та відбування покарань та застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Принципи кримінально-виконавчого права – це основні ідеї, керівні положення, які визначають стратегію і напрями розвитку інститутів та норм цієї галузі права, забезпечують системність правового регулювання суспільних відносин, що виникають при виконанні покарань.

Міжнародні стандарти поводження із засудженими – це прийняті на міжнародному рівні норми, принципи і рекомендації в галузі виконання покарань і діяльності органів і установ виконання покарань.

Виправлення засудженого – процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.

Ресоціалізація – свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

Підставою виконання і відбування покарання є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування.

Виправні центри є кримінально-виконавчими установами відкритого типу, які, згідно зі ст. 16 КВК України, призначені для виконання покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким цей вид покарання призначено відповідно до статей 82, 389 Кримінального кодексу України.

Виправні колонії - це кримінально-виконавчі установи закритого типу, що створюються для виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 18 КВК України, засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях:

– мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання – засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяжкості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України;

– мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання – чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому статтею 147 КВК України. У секторі середнього рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також жінки, засуджені до довічного позбавлення волі;

– середнього рівня безпеки – жінки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк в порядку помилування або амністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування покарання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоній максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України. У секторі максимального рівня безпеки виправної колонії цього виду можуть відбувати покарання також чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі;

– максимального рівня безпеки – чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; чоловіки, котрим покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК України.

Виховні колонії (або спеціальні виховні установи), відповідно до ст. 19 КВК України, виконують покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх і на види за рівнями безпеки не поділяються.

Правовий статус – це юридично закріплене становище особи в державі та суспільстві. В правовій доктрині виділяється декілька видів правового статусу: 1) загальний, або конституційний, статус людини і громадянина; 2) спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян; 3) індивідуальний статус громадянина; 4) статус іноземців, осіб без громадянства, осіб із подвійним громадянством; 5) галузеві правові статуси особи (кримінально-процесуальний та ін.). Правовий статус засуджених є різновидом спеціального статусу, який, у свою чергу, поділяється на правові статуси осіб, які відбувають різні види покарань (громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі тощо).

Суб’єктивне право засудженого – це закріплена законом і гарантована державою можливість певної поведінки засудженого або користування ним соціальними благами, що забезпечується юридичним обов'язком посадових осіб органів виконання покарання, інших суб'єктів правовідносин, які виникають при цьому.

Юридичні обов’язки засуджених – це встановлена в зобов’язуючих і забороняючих нормах права міра необхідної поведінки засудженого під час відбування покарання, яка забезпечує досягнення цілей покарання, підтримання правопорядку під час його відбування, дотримання прав і законних інтересів як самого засудженого, так і інших осіб.

Законні інтереси засуджених – це закріплені в правових нормах конкретної дії прагнення засуджених до володіння тими чи іншими благами, які задовольняються, як правило, за результатом оцінки посадовими особами органів виконання покарань чи адміністрацією установ виконання покарань, прокуратурою, судом поведінки засудженого під час відбування покарання.

Контроль за діяльністю персоналу установ та органів виконання покарань – це система спостереження і перевірки відповідності діяльності персоналу вимогам нормативних актів з метою виявлення та запобігання порушенням.

Міжнародний контроль – це передбачений міжнародними пактами про права людини, і в першу чергу Загальною декларацією прав людини (1948), Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (1966), Конвенцією про запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1984).

Покарання – це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій Кримінального кодексу.

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу – це вид покарання за яким засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, позбавляється за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю – це вид покарання за яким особа позбавляється права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основне покарання на строк від двох до п’яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Громадські роботи – це вид покарання за яким засудженим у вільний від роботи чи навчання час виконуються безоплатні суспільно корисні роботи, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Виправні роботи – це вид покарання за яким виконуються роботи строком від шести місяців до двох років, що відбувається за місцем роботи засудженого, і із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Службові обмеження для військовослужбовців – це вид покарання за яким засуджений військовослужбовець, крім військовослужбовців строкової служби, строком від шести місяців до двох років у випадках, передбачених Кримінальним кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років обмежується по службі: із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків; під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Конфіскація майна – це вид покарання, що полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого.

Арешт – це вид покарання за яким засуджений тримається в умовах ізоляції в арештному домі строком від одного до шести місяців.

Обмеження волі – це вид покарання, що полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – це вид покарання, що призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Позбавлення волі на певний строк – це вид покарання, що полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п’ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Довічне позбавлення волі – це вид покарання, що встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Дата добавления: 2015-05-10