Основні характеристики освітньої політики:вітчизняні та міжнародні дослідження

Поняттєво-термінологічний аппарат освітньої політики його характеристика з позицій діалектичної взаємодії.

Поняттєво-термінологічний апарат є визначальною лексичною основою, мовним підґрунтям кожної галузі знань.

Під терміном розуміють слово чи стійке словосполучення, яке служить для точного та однозначного вираження (іменування) поняття. На відміну від слів загальної лексики, які нерідко багатозначні і несуть емоційне забарвлення, терміни у межах своєї сфери застосування однозначні і не мають експресії. Терміни існують у межах певної термінології і на відміну від слів звичайної мови не зв’язані з контекстом. У межах даної системи понять термін в ідеалі має бути однозначним, систематичним, стилістично нейтральним.

Поняття мають дуальний характер, оскільки з позицій дидактики розглядаються як знання про предмети навколишньої дійсності (основна форма знань, що відображає істотні, необхідні ознаки і відношення предметів і явищ) а з позицій логіки – як основна форма мислення, в якій відображаються загальні істотні властивості предметів та явищ об’єктивної дійсності, загальні взаємозв’язки між ними у вигляді цілісної сукупності ознак. Поняття характеризується змістом і об’ємом. Зміст поняття становить сукупність істотних ознак, властивостей і відношень предмета думки, відображених у певному понятті. Об’єм поняття визначається розмаїттям предметів, кожному з яких притаманні ознаки, відображені в змісті поняття.

Існує взаємозв’язок (зовнішній і внутрішній) та має місце різне змістове наповнення (функціональне призначення) поняття і терміну:

поняття і термін виражаються одним і тим самим словом (тобто, лексично звучать абсолютно однаково), проте, для поняття характерним є розкриття його сутності, тлумачення, а термін має означення, дефініцію. Тобто, поняття виражається відповідним терміном (словом), який має певне означення (дефініцію).

Освітня політика має певні характеристики, які важливо знати для того, щоб розуміти, яким чином вона формується. Наприклад, Тейлор, Різві, Лінгард, Генрі (1997) у роботі «Освітня політика та курс на зміни» визначають такі її характеристики:

Політика – це більше ніж текст. Багато аспектів о.п. не відображаються в офіційних політичних документах. Політичний документ – це, як правило, продукт тривалих і часто складних обговорень і компромісів з боку різних зацікавлених груп. Щоб мати всеосяжне уявлення про політичні проблеми, треба знати, як читати між рядками документа. Іншими словами, треба брати до уваги контекст і передісторію прийняття політичних рішень в освіті.

Політика має багато вимірів. Політику розробляють зацікавлені групи, які різняться наявністю влади і впливовістю. Тому о.п. нагадує пиріг з багатьма різними інгредієнтами, де інтереси різних груп представлені не однаково.

Політика ґрунтується на певних цінностях. В основі політики – певні цінності. Політичні рішення можуть представляти цінності, які поділяє більшість суспільства, цінності основних зацікавлених груп або тих, хто безпосередньо приймає рішення. В будь якому випадку складно уявити політичне рішення, яке не ґрунтується на цінностях.

Політика існує в контексті. Політика не може бути створена з чистого аркуша, без урахування обставин, в яких вона впроваджується. Треба брати до уваги загальний контекст творення політики: історичний, соціальний, економічний, етнічний, релігійний та ін.

Політичні рішення – державна справа. О.п. належить до сфери суспільної політики. Держава повинна представляти інтереси суспільства. Однак це не завжди так. Відносини між державою і приватним сектором є досить складними. Незважаючи на це, держава в усіх країнах несе відповідальність за розробку і впровадження національної о.п.

О.п. взаємодіє з політикою в інших галузях. Соціальні політики взаємопов’язані. О.п. зазвичай залежить від державної політики в таких сферах, як економіка, фінанси, міжнародні відносини і навіть оборона. У країнах Центральної та Східної Європи освіту нерідко визначають як пріоритетну сферу. Хоча насправді економічні, фінансові, адміністративні та інші мотиви домінують над освітніми цілями. Тому для тих, хто формує о.п. необхідно стежити за подіями у пов’язаних політичних сферах.

Впровадження політики ніколи не буває прямим. Усупереч поширеній думці, ґрунтовний політичний документ – це тільки початок, а не кінець довгого шляху. Впровадження політики – найважливіша стадія всього політичного процесу. Політика не може бути впроваджена прямо, шляхом віддання наказів і розпоряджень. Потрібно напружена і часто болюча робота зі всіма гравцями на освітній арені.

Політика має навмисні та ненавмисні наслідки. Більш складний – політичний процес, складніше передбачити всі можливі наслідки. Ті, хто приймає політичні рішення, повинні бути готовими до протистояння неочікуваним труднощам і зіткнення з непередбачуваними проблемами.

5. Сутність і структура поняття «освітня політика». Визначення поняття «освітня політика»: міждисциплінарний підхід.

Дати визначення освітній політиці дуже складно, особливо в країнах Центральної та Східної Європи. Однією з проблем є відсут­ність у мовах більшості цих країн різниці у значеннях слів policy і politics. Тому policy часто сприймається як щось, що стосується сфери діяльності політиків і політичних організацій. З іншого боку, справи політики дедалі більше стосуються освітян усіх рівнів управління в системі освіти. Найпростіше визначення policy запро­понував професор Римантас Желвіс із Вільнюського педагогічного університету: «Політика — це те, що можуть вирішити робити або не робити особи, які приймають рішення».У цьому визначенні дано принаймні дві важливі характерис­тики політики. По-перше, політика - це те, що роблять ті, хто наділений владою. Це означає, що політика не є повністю преро­гативою політиків або топ-менеджерів. Всі, хто має владу, залу­чені до процесу формування політики. В освітньому секторі рі­шення приймаються як на центральному рівні, так і на рівнях регіону і школи. Це особливо важливо зрозуміти країнам Цен­тральної та Східної Європи, які тривалий час мали централізо­вану освіту. По-друге, не робити нічого так само важливо, як і щось робити. Для того, щоб зрозуміти освітню політику, необ­хідно проаналізувати і те, що зроблено, і те, що відкладено або відхилено. Вагання щодо прийняття рішень або ігнорування про­блем також відображають певні напрями в політиці.Інший, більш яскравий приклад визначення політики може бути таким: «Політика - це низка дій, спрямованих на досягнення певних цілей».Виходячи з цього, освітню політику можна визначити як низку дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та / або системи освіти. У цьому визначенні наголошено на цілеспря­мованості політичних процесів, а також на тому, що прийняття рішення передбачає низку дій. Одинична дія або певний політич­ний документ не дають нам змоги говорити про певний політич­ний напрям. Освітня політика належить до галузі суспільної полі­тики. Отже, важливо згадати, що суспільна політика покликана відображати очікування і домінуючі цінності суспільства. Полі­тика також може відображати позицію або напрям певних суспі­льних подій і обставин.

6. Складові освітньої політики як міждисциплінарної сфери знань,їх характеристика.

Особливості формування освітньої політики як мультидисциплінарної сфери досліджень знайшли своє відображення в існуючих її визначеннях. Західні дослідники, формулюючи їх, намагаються враховувати, як правило, наявність двох напрямів у дослідженні освітньої політики – і як politics, і як policy. З огладу на це, нагадаємо, що бачення освітньої політики як “politics” спирається на визначення її політичною наукою як сфери “взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів у межах використання інститутів публічної влади задля реалізації своїх суспільно значущих інтересів і потреб”. Політика “politics” — це “політичні змагання — між верствами, групами інтересів, партіями тощо”. Визначення ж освітньої політики як policy спирається на її інтерпретації в контексті “науки про політику” (PolicyScience) як ви-значеного курсу дій, який обрала і якого дотримується влада, керівник, політична партія. Цей курс спрямований на розв’язання соціально значущих проблем, в тому числі і освітніх. Освітню політику (educationpolicy) “можна визначити як низку дій, спрямованих на досягнення цілей освітніх організацій та/або системи освіти.

Освітня політика пов’язана з такими сферами знань, як політологією, соціологією, економікою освіти, філософією освіти, державним управлінням, педагогікою.

Освітня політика – це передусім політика, що забезпечує розвиток і функціонування системи освіти і тому вона керується законами політології-наукипро політику, про закономірності і випадковості розвитку політичного процесу. Освітня політика – це сфера діяльності, пов'язана відносинами між соціальними групами щодо передачі новим поколінням накопиченого соціального досвіду, і трансляції культури, і це говорить про зв’язок з соціологією-наукою просуспільство в цілому, соціальне (суспільне) життя людей, їх спілкування, взаємодію.

Освітня політика- це ряд дій, направлених на досягнення інтелектуального, культурного, духовного, суспільного, економічного розвитку суспільства, а як наслідок і розвитку держави. Це визначення показує на значення ефективного керування освітнім процесом – державне управління і важливу роль економіки освіти. Звісно освітній процес не можна уявити і без знання закономірностей процесу навчання і виховання, які дає нам педагогіка……

Дата добавления: 2015-05-08