Сервітутне право Гетьманщини

На основі аналізу цивільно-правових норм Кодексу і судових справ, зокрема цивільних, які зберігаються у Центральному державному історичному архіві України, обгрунтовано підстави виникнення та припинення володіння. Зроблено висновок, що інститут володіння, за Кодексом, мав важливе значення для утвердження й розвитку права власності і сприяв виникненню та зміцненню нових товарно-грошових відносин у період Гетьманщини.

Проаналізовано права на чужі речі за Кодексом 1743 року. Встановлено, що цивільне право Гетьманщини до прав на чужі речі відносило сервітути, які поділяли на речові й особисті. У Кодексі значну увагу приділено сервітуту володіння і користування чужим нерухомим майном (узуфрукт).

У дисертації вперше в історико-правовій літературі зроблено спробу дати глибокий юридичний аналіз підстав виникнення та припинення прав на чужі речі, що підтверджується архівними матеріалами. Регламентація в Кодексі прав на чужі речі свідчить про чітке визначення поведінки суб’єктів права власності. За допомогою цього правового інституту регулювали і удосконалювали економічні відносини тогочасного суспільства.

На думку автора, цивільно-правові ідеї й положення речового права Гетьманщини, закріпленого у Кодексі 1743 року, набули дальшого розвитку і удосконалення в пізніші часи. Окремі ідеї були покладені в основу становлення і розвитку цивільного законодавства України у радянський період.

У чинному Цивільному кодексі України речові права розглянуті обмежено. Це зумовлено тим, що цивільне право всупереч його природі перебувало під значним впливом публічного права. Тому в цивільному законодавстві не набуло розвитку право забудови, не розглядалися як об’єкти цивільного обігу земля та інші природні ресурси, які визначалися тільки як об’єкти державної власності, тощо.

Категорія речових прав знайшла свій новий розвиток у проекті Цивільного кодексу України від 25 серпня 1996 року, де речові права посіли належне їм місце. Введено спеціальну главу “Загальні положення про речове право”, де крім визначення поняття речових прав проведена їх диференціація, згідно з якою до них віднесено: право власності, право володіння, сервітутні права, право користування чужою землею для забудови (суперфіцій), застава, а також інші речові права. Перелік речових прав не є вичерпним, що дає змогу розвивати їх правове регулювання і допомагає більшою мірою задовольняти потреби людини.

Аналіз “Загальних положень про речове право” вищезгаданого проекту Цивільного кодексу України дає підставу стверджувати, що його автори спиралися на національний досвід законотворення, зокрема становлення і розвиток речового права Гетьманщини за Кодексом 1743 року.

Підкреслено, що речові права у Гетьманщині забезпечувалися захистом з боку державних органів і що було два види захисту речових прав: віндикаційний та негаторний позови. На основі аналізу цивільно-правових норм Кодексу та матеріалів судових справ, зокрема цивільних, доведено, що для захисту права власності, права володіння і права на чужі речі встановлювали єдиний судовий порядок їх захисту.

Дата добавления: 2015-05-10