Етнічні конфлікти та етнічні стереотипи

Одне з суттєвих місць в сучасному суспільстві займають ет­нічні конфлікти, які тісно пов'язані з політичними конфліктами, політикою держави, з культурою та культурними і етнічними стереотипами населення, що сформовані й підтримуються сус­пільством.

У психологічному словнику етнічний конфлікт визначається як форма міжгрупового конфлікту, коли групи з протирічними інтере­сами поляризуються за етнічною ознакою. Розгортання етнічного конфлікту супроводжується зростанням егоцентризму, зокрема, вла­стивого етнічній самосвідомості будь-якого рівня розвитку, поси­ленням інтенсивності динаміки негативних етнічних стереотипів, розповсюдженням націоналістичної ідеології.

Найчастіше етнічний конфлікт визначається як соціальна ситуа­ція, що обумовлена неспівпаданням інтересів і цілей окремих етніч­них груп на різних рівнях прояву. Основні напрямки прояву виража­ються у прагненні змінювати етнічну нерівність і політичний прос­тір в його територіальному вимірюванні.

Суб'єктами етнічного конфлікту є насамперед групи, що по­єднані за національною ознакою, при цьому етнічні конфлікти є завжди міжгруповими. Дані групи суб'єктів конфліктної протидії, відповідно, неоднорідні. У конфліктуючих етнічних групах обо­в'язково існує власна ієрархічна структура: є лідери, що визнача­ють ідейну спрямованість конфліктів, засоби досягнення постав­лених цілей, які сильно впливають на світогляд, ментальність та емоції людей. Учасники етнічних конфліктів нечасто називають себе опонен­тами, визначення даються більш жорсткі, тому що надто значна емо­ційна напруженість в них, до того ж політичні ставки у таких конф­ліктах надто значні. У затяжних і емоційних етнічних конфліктах усі, хто не згоден з лідерами, стають ворогами. У формуванні обра­зів опонентів активно застосовується негативна міфотворчість, ство­рення міфів та етнічних стереотипів.

Етнічні стереотипи — це спрощені, схематизовані, емоційні і надзвичайно стійкі образи будь-якої етнічної групи, що легко поши­рюються на усіх його представників.

В основі етнічних стереотипів, які значною мірою і провоку­ють етнічні конфлікти, лежить поділ людей на групи. Стереотипи базуються на різноманітних характеристиках (позитивних, нега­тивних і нейтральних), що приписуються різних групам людей (ра­совим, етнічним, тендерним та ін.). На жаль, етнічні стереотипи найчастіше є надмірно узагальненими, нечіткими і найчастіше не­гативними.

Стереотипи, як це відзначається рядом дослідників, найчастіше застосовуються і, навіть, утворюються для домінування, принижен­ня або дегуманізації членів інших груп Більш того, в домінуючих групах стереотипи використовуються для виправдання і підтримки своєї влади¹.

Ще одна важлива функція етнічних стереотипів — захист пози­тивної етнічної ідентичності, тобто необхідність сприймати та інтер­претувати поведінку інших людей крізь призму своєї етнічної куль­тури— «етноцентризм».

Стереотипи засвоюються у процесі соціалізації, в усіх суспіль­ствах у період зростання і формування дітей та їх свідомості. Саме під час становлення діти стикаються з расовими, етнічними, релігійними, тендерними та культурними стереотипами. Ці стереотипи ав­томатично можуть засвоюватися і використовуватися, навіть коли їх вплив не усвідомлюється.

Коли стереотипи активізуються, свідомо або ні, вони звичайно приводять до викривлення і переробки інформації, і це викривлення більш значне у випадку стійких стереотипів, як. наприклад, расових або етнічних.

Етнічні або расові стереотипи відрізняються від етнічних або расових упереджень. Упередження можуть бути визначені як нега­тивні установки по відношенню до соціальних груп і найчастіше ви­ступають як значні конфліктогени, які провокують виникнення та ескалацію етнічних конфліктів.

Суттєві психологічні характеристики упереджень, які виступа­ють суттєвим конфліктогенним чинником — їх негативізм, непри­язнь, ненависть. Упередження відносяться до організованої перед -умовленості реагувати неприязно по відношенню до людей, які відносяться до інших етнічних груп саме внаслідок такої прина­лежності. Упередження — це психологічно оцінне і суто негативне ставлення. Більш того, упередження — це уніфікована, стійка і уз­годжена тенденція негативно реагувати на членів визначної етніч­ної групи.

Суб'єктами етнічного конфлікту є групи, об'єднані за націо­нальною ознакою, етнічні конфлікти є видом міжгрупових конф­ліктів. Об'єктом етнічного конфлікту виступають значні проти­річчя, які пов'язані з національними почуттями людей. З погір­шенням економічної ситуації, зниженням життєвого рівня насе­лення, етнічні конфлікти обов'язково загострюються. В той же час вирішення етнічних протирічь можливо за допомогою адмінс-тративних і політичних дій.

Предмет етнічного конфлікту є, водночас, і його рушійною си­лою. Предметом етнічних конфліктів можуть бути феномени етнічно­го егоцентризму як фіксації на своєму етносі, етнічна замкненість, прагнення до етнічної безпеки, а також етнічний конфліктний по­тенціал, який властивий для будь-якої етнічної свідомості.

Психологічними причинами етнічних конфліктів можуть бути:

• національна неприязнь (регіональний негативізм, ксенофобія, етнофобія, реально існуючі негативні особливості національних характерів та ін);

• відсутність продуманої політики в сфері національного вихо­вання;

• високий рівень етнічної толерантності;

• низький культурний рівень населення, яке легко засвоює етніч­ні міфи, стереотипи тощо.

Традиційним засобом вирішення етнічних конфліктів, безумов­но, є усунення причин, які їх визивають, незалежно від того, пов'я­зані вони з об'єктом та предметом конфліктів. Це, можливо, коли ет­нічний конфлікт має позитивну спрямованість та існує добра воля конфліктуючих сторін до конструктивного вирішення існуючих протирічь.

Коли етнічний конфлікт спровокований і має негативну спря­мованість, ситуація зовсім інша. Одна з сторін явно зацікавлена тільки в його ескалації. Тому в цьому випадку бажано застосовувати активні дії, спрямовані насамперед на публічних та тіньових лідерах етнічних конфліктів, водночас здійснюючи психологічний вплив на основну' його масу. Вибір засобів впливу визначається конкретною ситуацією, психологічними особливостями лідерів та специфікою національної свідомості, характеру і почуттів.

Етнічні конфлікти, як це показує історія, не доцільно вирішува­ти силовими методами. Можливим, доцільним та ефективним є уз-годження інтересів у результаті переговорного процесу з подаль­шою послідовною реалізацією досягнутих домовленостей. Пара­лельно цьому необхідно здійснювати активний вплив на лідерів.

В той же час до врегулювання етнічного конфлікту, особливо коли він прийняв гострий характер і проявлюється у вигляді відкри­тої протидії, неможливо перейти за короткий час.

Тому важливим у розв'язанні етнічних конфліктів є принцип поступовості, котрий при цьому є обмеженим для прийняття у кри­зовій ситуації. Коли події розвиваються досить швидко, то розтягу­вання у часі мирного врегулювання може привести до загострення конфлікту і переходу його в стадію відкритого зіткнення.

57. Профілактика конфліктів та психологічний зміст цього поняття

Профілактика конфліктів – це вид управлінської діяльності, що полягає у своєчасному розпізнаванні, усуненні чи ослабленні конфліктогенних факторів і обмеженні таким чином можливості їх виникнення чи деструктивного розв’язання в майбутньому. Це така організація життєдіяльності суб’єктів соціальної взаємодії, що виключає чи зводить до мінімуму ймовірність виникнення конфліктів між ними.

Профілактика конфлікту - такий вид управлінської діяльності, який полягає в завчасному розпізнаванні, усуненні або ослабленні їх передумов. Успіх цієї діяльності визначається комплексом передумов:

1) знанням загальних принципів управління соціальними колективами й умінням використовувати їх для аналізу конфліктних ситуацій;

2) рівнем загальнотеоретичних знань про суть конфлікту, його причини, види й етапи розвитку, що вироблені конфліктологією;

3) глибиною аналізу на цій загальній теоретичній основі конкретної передконфліктної ситуації;

4) ступенем відповідності обраних методів попередження небезпечної ситуації її конкретному змісту;

Існує низка чинників, які знижують можливість попередження конфліктів і спрямування розвитку подій у конструктивне русло.

1. Психологічні. Вони базуються на непереборному прагненні людини до свободи та незалежності, й усілякі спроби втручання в їхні взаємини оцінюються ними зазвичай негативно, як прагнення обмежити їхню незалежність і свободу.

2. Етичні. Люди вважають свою поведінку суто особистою справою, а втручання третьої особи розглядають як порушення загальноприйнятих норм моралі.

3. Правові. У країнах з розвиненими демократичними традиціями правові норми охороняють основні права та свободи особи, а їх порушення в тій чи іншій формі може бути кваліфіковано як протиправні дії.

Оскільки кожен конфлікт пов'язаний із незадоволенням тих чи інших потреб і інтересів людей (як матеріальних, так і духовних), то попереджати його слід з виявлення тих причин, які потенційно містять у собі можливість конфлікту. Різноманітні причини конфліктів мають два рівні: соціальний і психологічний.

Соціальні причини — це економічні, політичні та духовні суперечності соціального життя. Це різного роду відхилення в економіці, різкі контрасти рівня життя соціальних груп, неефективне управління, духовна нетерпимість, релігійний фанатизм тощо. Методи попередження причин конфліктів цього рівня досить добре відомі й зводяться до:

• проведення економічної та культурної політики, заснованої на принципах соціальної справедливості;

• зміцнення в усіх сферах життя суспільства принципів законності та правопорядку;

• підвищення культурного рівня населення, істотним елементом якого виступає конфліктологічна грамотність.

Попередити або послабити конфлікт психологічного рівня можна, тільки нейтралізувавши агресивні відчуття І наміри людей, що є надто складним завданням. Добитися трансформації агресивних установок, що склалися, думок і відчуттів можна лише на основі глибокого аналізу психологічної ситуації на ранніх етапах виникнення відповідних мотивів у протидіючих сторін. Тільки на цій основі можливо домогтися попередження розвитку конфлікту в деструктивну фазу із застосуванням насильства чи інших руйнівних засобів.Найнадійнішим способом профілактики конфліктів як психологічного, так і соціального рівня є створення в сім'ї, в організації, в колективі, нарешті, в цілому в суспільстві такої морально-психологічної атмосфери, яка виключала б саму можливість виникнення причин, що призводять до конфліктів. Досягнення цієї високої мети можливе тільки внаслідок послідовного здійснення цілого комплексу продуманих заходів щодо зміцнення відносин співпраці та взаємодопомоги між людьми.

Профілактику конфліктів поділяють на первинну та вторинну. Первинна профілактика полягає у психологічній освіті можливих учасників конфлікту. Вторинну профілактику пов’язано з проведенням безпосередньої роботи зі зниження рівня напруженості в конфліктогенних групах. При цьому варто враховувати й аналізувати конфліктогени, тобто все те, що може викликати конфлікт (слово, дію чи бездіяльність, невербальні прояви тощо).

Напрями профілактики й запобігання конфліктам

Робота й профілактика з попередження конфліктів повинна проводитися керівниками, провідними спеціалістами та членами колективів, психологами й конфліктологами за наступними основними напрямами:

створення умов, які сприяють профілактиці деструктивних конфліктів, оптимізація організаційно-управлінських рішень (створення сприятливих умов для життєдіяльності працівників, об’єктивна оцінка їхнього трудового внеску, справедливий розподіл матеріальних благ і т. п.);

управління компетенцією працівників;

усунення соціально-психологічних і особистісних причин конфліктів.

Управління компетенцією, хоча і є складовою частиною управлінської діяльності, але виділяється в окремий напрям через його особливу важливість.

Профілактиці конфліктів сприяє також підтримання балансу між самооцінкою й зовнішньою оцінкою особи. За значної розбіжності між ними людина відчуває певну міру психологічної напруженості, що може спровокувати розвиток конфліктних відносин. Попередження та профілактика конфліктів у колективі багато в чому залежать також від урахування особистих рис персоналу (характеру, темпераменту і т. п.), рівня психологічної сумісності працівників, дотримання ними загальноприйнятих норм і правил поведінки тощо.

Дата добавления: 2015-05-08