Поліцейське відомство

Джужа

КВК України встановлено особливий порядок направлення засуджених до обмеження волі у виправні центри. Так, направлення до місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на час винесення вироку не перебували під вартою, покладається на підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем їх проживання. У цьому випадку згідно ч. 1 ст. 57 КВК України ці засуджені прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно.

Крім цього, з урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до обмеження волі до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання (ч. 2 ст. 57 КВК України).

Засуджені, яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК України) або за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК України), можуть направлятися адміністрацією виправної колонії чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання як самостійно, так і в порядку, передбаченому для осіб, засуджених до позбавлення волі.

Підставою для направлення засудженої особи до місця відбування покарання у виді обмеження волі є копія вироку (постанови, ухвали) суду, що набрав законної сили (завірені підписом судді та печаткою суду).

У день надходження до кримінально-виконавчої інспекції копії вироку (постанови, ухвали) суду стосовно особи, засудженої до покарання у виді обмеження волі, дані про таку особу заносяться до журналу обліку осіб, засуджених до покарання у виді обмеження волі, на неї заводиться особова справа за порядковим номером реєстрації в журналі обліку.

Протягом десяти днів з дня отримання копії вироку (ухвали, постанови) кримінально-виконавча інспекція надсилає повідомлення до суду, який постановив вирок.

Направлення засуджених осіб до виправних центрів здійснюється не пізніше п'ятнадцятиденного терміну з дня проведення працівником кримінально-виконавчої інспекції бесіди із засудженими особами.

Після реєстрації копії вироку (постанови, ухвали) суду в журналі обліку, засуджена особа негайно викликається до кримінально-виконавчої інспекції для оформлення матеріалів особової справи.

Після того, як засуджена особа прибула до кримінально-виконавчої інспекції, установлюється її особа, вона дає підписку, заповнюється анкета та видається їй на руки повідомлення для власника підприємства, на якому працює засуджена особа. Засуджена особа надає дві фотокартки розміром 4x6 см, одна з яких наклеюється в лівому куті анкети.

Кримінально-виконавча інспекція вручає засудженій особі припис про виїзд до місця відбування покарання, роз'яснює їй порядок виконання вироку суду, відповідальність за ухилення від відбування покарання та за несвоєчасний виїзд до виправного центру.

В приписі вказується місце, куди повинен прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засудженого від виїзду у встановлений строк до виправного центру. Корінець припису з підписом засудженої особи долучаються до її особової справи.

Кримінально-виконавча інспекція направляє повідомлення адміністрації виправного центру про вручення засудженій особі припису та до військкомату щодо військовозобов'язаних про дату відправлення та місце відбування покарання засудженою особою.

В особовій справі мають бути такі документи: копія вироку (ухвали, постанови) суду; довідка суду про набрання вироком законної сили; анкета засудженої особи з фотокарткою; копії повідомлень до суду, виправного центру та військкомату; підписка про відповідальність за ухилення від одержання припису та несвоєчасний виїзд або неприбуття до місця відбування покарання; корінець припису; довідка про наявність (відсутність) судимостей; постанова суду про взяття під варту (протокол затримання).

Особа, засуджена до обмеження волі, прямує до виправного центру за рахунок коштів, наданих ДДУПВП, а в разі слідування до місця відбування покарання за власний рахунок після прибуття до місця відбування покарання адміністрацією виправного центру протягом трьох робочих днів їй компенсуються витрачені кошти на проїзд у загальних вагонах залізничного транспорту, автобусах (крім автолюксу), а в разі слідування водним транспортом - у каютах третього класу згідно з проїзними квитками.

У разі відсутності в особи, засудженої до обмеження волі, коштів на проїзд до місця відбування покарання, бухгалтерія територіального органу управління ДДУПВП за рапортом працівника кримінально-виконавчої інспекції видає необхідні кошти, про що в приписі засудженої особи робиться запис про забезпечення проїзними квитками. До звіту про використання коштів, який подається до бухгалтерії, додається копія проїзного квитка.

Не пізніше трьох діб з дня отримання припису засуджена особа зобов'язана виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку. Засуджена особа при собі повинна мати документ, який засвідчує особу (паспорт, військовий квиток тощо).

Після прибуття (неприбуття) засудженої особи до місця відбування покарання в установлений строк адміністрація виправного центру протягом трьох днів зобов'язана повідомити відповідну кримінально-виконавчу інспекцію. Підрозділи кримінально-виконавчої інспекції протягом трьох днів з дня отримання повідомлення про прибуття засудженої особи до місця відбування покарання через територіальний орган управління ДДУПВП передають особову справу засудженої особи до виправного центру.

Після отримання повідомлення з виправного центру підрозділ кримінально-виконавчої інспекції робить відмітки в журналі обліку засуджених до покарання у виді обмеження волі про дату прибуття засудженої особи до виправного центру та про дату отримання повідомлення, яка і є датою зняття засудженої особи з обліку.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, за поданням кримінально-виконавчої інспекції затримується органом внутрішніх справ для встановлення причин порушення порядку слідування.

У разі невиїзду осіб, засуджених до обмеження волі, без поважних причин, або ухилення від одержання припису, працівник кримінально- виконавчої інспекції надсилає до суду подання про направлення таких засуджених осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі (ч. 4 ст. 57 КВК України).

Органи внутрішніх справ за постановою суду здійснюють заходи, передбачені законодавством щодо направлення осіб до місця відбування покарання в порядку, установленому для осіб, засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженої особи до місця відбування покарання, або якщо місцезнаходження засудженої особи невідоме, тобто вона ухиляється від отримання припису, підрозділ кримінально-виконавчої інспекції, на обліку якого вона перебуває, здійснює першочергові розшукові заходи щодо такої засудженої особи протягом п'ятнадцяти днів з часу отримання повідомлення адміністрації виправного центру про неприбуття до місця відбування покарання.

Якщо після здійснення цих заходів місцезнаходження засудженого не встановлено, за поданням кримінально-виконавчої інспекції органом внутрішніх справ оголошується його розшук та до суду надсилається подання про направлення цієї особи після затримання до виправного центру в порядку, установленому для засуджених до позбавлення волі (ч. 5 ст. 57 КВК України).

Подальші розшукові заходи здійснюють відповідні органи внутрішніх справ і після затримання засуджена особа направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Стосовно осіб, які після постановлення вироку визнані інвалідами першої або другої груп або досягли пенсійного віку, а також жінок, які стали вагітними, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення таких осіб від відбування покарання.

Засуджені особи, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 389 КК України (за ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі), і які не взяті під варту в залі суду, направляються інспекцією до місця відбування покарання у названому вище порядку (ч. 3 ст. 57 КВК України).

Щодо осіб, які направляються у виправний центр під вартою, то відповідно до ч. 2 ст. 57 КВК України таке направлення здійснюється у порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі. Тобто засуджені до обмеження волі, які направляються до місця відбуття покарання під конвоєм, етапуються до виправного центру не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня звернення його до виконання.

Адміністрація місця попереднього ув'язнення одночасно з направленням засудженого до виправного центру зобов'язана повідомити сім'ю засудженого про місце, куди його направлено для відбування покарання. Після прибуття в установу вони підлягають звільненню з-під варти.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Підставою постановки на облік засудженого до обмеження волі є: копія вироку (визначення, постанови) суду; довідка про набуття його законної сили і розпорядження суду про виконання вироку; прибуття засудженого до місця відбування покарання самостійно чи в порядку, встановленому для осіб, позбавлених волі; наявність розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Облік засуджених здійснюється з метою забезпечення дотримання ними встановлених законом порядку й умов виконання покарання у виді обмеження волі, використання облікових даних у повсякденній діяльності установ. Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, зараховується час попереднього ув'язнення під вартою, а також час слідування під конвоєм, із розрахунку один день перебування під вартою за два дні обмеження волі.

У строк покарання за мотивованою постановою начальника виправного центру не зараховується час самовільної відсутності на роботі або за місцем проживання понад одну добу.

Самовільна відсутність засудженого на роботі чи за місцем проживання до однієї доби є порушенням порядку і умов відбування покарання. Факти самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання понад одну добу повинні підтверджуватися у встановленому порядку адміністрацією організації за місцем роботи засудженого, рапортами співробітників виправного центру, матеріалами органів внутрішніх справ по місцю затримки засудженого й інших документів, що мають значення для справи.

Зібрані матеріали зберігаються протягом визначеного періоду, потім передаються в суд по місцю дислокації виправного центру для вирішення питання про невключення всього часу відсутності засудженого на роботі чи по місцю проживання в строк відбування покарання.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав: відбуття строку обмеження волі; застосування умовно-дострокового звільнення; заміни обмеження волі позбавленням волі; засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі; застосування амністії чи помилування; захворювання в процесі відбування покарання тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання, а також утрати працездатності засудженим чи вагітності засудженої; скасування чи зміни вироку; смерті засудженого.

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внутрішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому засудженим роз'ясняються їхні права й обов'язки. Одночасно вони попереджаються про відповідальність за ухилення від відбування покарання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центру.

90. Правовий статус засуджених до обмеження волі

Стаття 59. Порядок і умови відбування покарання у виді

обмеження волі

1. Усі новоприбулі до виправного центру засуджені тримаються

в окремих приміщеннях, де протягом чотирнадцяти діб проходять

медичне обстеження для виявлення інфекційних та інших захворювань,

а також первинне психолого-педагогічне та інше вивчення.

2. Засуджені до обмеження волі мають право:

носити цивільний одяг, мати при собі портативні персональні

комп’ютери та аксесуари до них, гроші, мобільні телефони та

аксесуари до них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі,

одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі

побачення - до трьох діб один раз на місяць;

користуватися засобами мобільного зв’язку;

одержувати правову допомогу, передбачену цим Кодексом для

осіб, засуджених до позбавлення волі.

3. Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі

виправного центру за обставин, передбачених законом для осіб,

засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у

таких випадках:

за необхідності звернутися в медичний заклад з приводу

захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного

висновку;

для складання іспитів у навчальному закладі;

за викликом слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду - на

період здійснення кримінального провадження

для попереднього вирішення питань трудового і побутового

влаштування після звільнення - строком до семи діб, без урахування

часу на дорогу;

у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які

потребують присутності засудженого.

4. Особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані:

виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру,

які стосуються порядку відбування призначеного покарання;

сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією

виправного центру;

постійно знаходитися в межах виправного центру під наглядом,

залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації

цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається

взамін паспорта;

проживати, як правило, у спеціально призначених гуртожитках;

з’являтися за викликом адміністрації виправного центру.

5. Засудженим до обмеження волі забороняється:

доставляти і зберігати на території, де вони проживають,

предмети, вироби і речовини, перелік яких визначений

нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. У разі

виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони

підлягають вилученню і зберіганню, речі, вилучені з обігу,

знищуються. Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою

особою виправного центру складається протокол;

вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні

речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

6. Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі,

а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися

обшуку, а їхні речі, посилки, передачі і бандеролі, що надійшли, -

огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені з

сім'ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав, за

вмотивованим рішенням суду.

Жиле приміщення, де проживає засуджений із сім'єю, може

відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими

працівниками виправного центру

7. Засуджені, які не допускають порушень встановленого

порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім'ї,

після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою

начальника виправного центру проживати за межами гуртожитку із

своїми сім'ями.

Ці особи зобов'язані від одного до чотирьох разів на тиждень

з'являтися у виправний центр для реєстрації.

8. Особи, зазначені в частині шостій цієї статті, можуть

проживати із своїми сім'ями в орендованих квартирах або придбавати

житло в межах виправного центру.

9. Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана

інвалідом першої чи другої групи або досягла пенсійного віку, або

захворіла на тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання,

а також стосовно жінки, яка завагітніла, кримінально-виконавча

інспекція чи адміністрація виправного центру вносить до суду

подання про звільнення такої особи від відбування покарання.

10. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

і нагляду за засудженими визначаються нормативно-правовими актами

Міністерства юстиції України.

Стаття 60. Умови праці засуджених до обмеження волі

1. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як

правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній

основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм

власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою

поведінкою.

2. Праця засуджених до обмеження волі регулюється

законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу,

звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

3. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу

місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи,

організації або уповноваженим ним органом за погодженням з

адміністрацією виправного центру.

4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить

виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми

заробітку.

91. Поняття на наслідки ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі.

КК Стаття 390. Ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі

1. Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, -

караються позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до позбавлення волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду -

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

92. Поняття та наслідки ухилення від відбування покарань у виді громадських та виправних робіт.

КК Стаття 389. Ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі

1. Ухилення від сплати штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю особою, засудженою до цих видів покарань, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на той самий строк.

2. Ухилення від відбування громадських чи виправних робіт особою, засудженою до цього покарання, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

КВК стаття 40. Відповідальність засуджених до покарання у виді

громадських робіт

1. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді

громадських робіт, а також порушення громадського порядку, за яке

засудженого було притягнуто до адміністративної відповідальності,

до нього кримінально-виконавчою інспекцією може бути застосоване

застереження у виді письмового попередження про притягнення до

кримінальної відповідальності.

2. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у

виді громадських робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає

матеріали прокуророві для вирішення питання про притягнення до

кримінальної відповідальності відповідно до статті 389

Кримінального кодексу України (2341-14).

3. Ухиленням від відбування покарання у виді громадських

робіт є:

невиконання встановлених обов'язків, порушення порядку та

умов відбування покарання, а також притягнення до адміністративної

відповідальності за правопорушення, які були вчинені після

письмового попередження;

невихід більше двох разів протягом місяця на громадські

роботи без поважних причин, а також допущення більше двох порушень

трудової дисципліни протягом місяця, поява на роботі в нетверезому

стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння.

4. Засуджений до громадських робіт, розшук якого оголошено у

зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється

органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому

кримінальним процесуальним законодавством.

Стаття 46. Заходи заохочення і стягнення, що застосовуються

до осіб, засуджених до виправних робіт

1. Власник підприємства, установи, організації або

уповноважений ним орган щодо засуджених до покарання у виді

виправних робіт може застосовувати заходи заохочення і стягнення,

передбачені законодавством про працю.

2. Кримінально-виконавча інспекція за зразкову поведінку і

сумлінне ставлення до праці щодо засуджених може застосовувати

такі заходи заохочення:

подання до суду матеріалів на засудженого щодо

умовно-дострокового звільнення або заміни невідбутої частини

покарання штрафом;

зарахування часу щорічної відпустки у строк відбування

покарання.

3. Подання про умовно-дострокове звільнення засудженого від

покарання або заміну невідбутої частини покарання штрафом

надсилається до суду кримінально-виконавчою інспекцією з

урахуванням характеристики на нього власника підприємства,

установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем

роботи засудженого.

4. За порушення порядку та умов відбування покарання у виді

виправних робіт до засудженого може застосовуватися застереження у

виді письмового попередження про притягнення до кримінальної

відповідальності.

5. Стосовно особи, яка ухиляється від відбування покарання у

виді виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція надсилає

прокуророві матеріали для вирішення питання про притягнення до

кримінальної відповідальності відповідно до статті 389

Кримінального кодексу України (2341-14).

6. Ухиленням засудженого від відбування покарання у виді

виправних робіт є:

невиконання встановлених обов'язків;

порушення порядку та умов відбування покарання;

вчинення проступку, за який його було притягнуто до

адміністративної відповідальності;

допущення більше двох разів протягом місяця прогулів, а також

більше двох порушень трудової дисципліни протягом місяця або поява

на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного

сп'яніння.

7. Засуджений до виправних робіт, розшук якого оголошено у

зв'язку з ухиленням від покарання, затримується і конвоюється

органом внутрішніх справ у порядку, передбаченому

кримінальним процесуальним законодавством.

93. Особливості організації праці засуджених у виправних центрах.

Стаття 60. Умови праці засуджених до обмеження волі

1. Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як

правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній

основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм

власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою

поведінкою.

2. Праця засуджених до обмеження волі регулюється

законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу,

звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

3. Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу

місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи,

організації або уповноваженим ним органом за погодженням з

адміністрацією виправного центру.

4. Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить

виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми

заробітку.

Стаття 61. Обов'язки адміністрації виправного центру

1. Адміністрація виправного центру веде облік засуджених,

роз'яснює порядок і умови відбування покарання, організовує

трудове і побутове влаштування засуджених; забезпечує додержання

умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання;

здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування

покарання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу;

застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення;

здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

2. Порядок здійснення зазначених повноважень визначається

нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Стаття 62. Обов'язки власника підприємства, установи,

організації або уповноваженого ним органу

за місцем роботи засуджених до обмеження волі

1. Власник підприємства, установи, організації або

уповноважений ним орган за місцем роботи засуджених до обмеження

волі зобов'язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної

праці з урахуванням стану здоров'я та, за можливістю,

спеціальності, організовувати первинну професійну підготовку і

створити необхідні побутові умови.

2. Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність

на роботі з невідомих причин власник підприємства, установи,

організації або уповноважений ним орган зобов'язаний негайно

повідомити адміністрацію виправного центру.

3. Власнику підприємства, установи, організації або

уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, забороняється

звільняти їх з роботи, крім таких випадків:

звільнення від відбування покарання на підставах,

передбачених Кримінальним кодексом України (2341-14);

переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в

установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до

іншого виправного центру;

набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що

відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення

волі;

неможливість виконання даної роботи за станом здоров'я.

94. Поняття та сутність пробації.

Законопроект «Про пробацію»

пробація — система наглядових та соціально-виховних заходів, які застосовуються за рішенням суду та відповідно до закону до осіб, яких притягнуто до кримінальної відповідальності, та забезпечення суду інформацією, що характеризує особу, яка притягається до кримінальної відповідальності;

1. Систему органів пробації становлять:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації;

органи, утворені центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації (далі — органи пробації).

Стаття 5. Мета пробації

1. Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення клієнтів пробації та попередження скоєння ними повторних кримінальних правопорушень.

Стаття 6. Принципи пробації

1. Пробація ґрунтується на принципах:

законності;

невідворотності виконання покарань;

дотримання прав і свобод людини та громадянина;

поваги до людської гідності;

рівності перед законом;

диференційованого та індивідуального підходу;

конфіденційності;

неупередженості;

взаємодії з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями та громадянами.

Стаття 7. Завдання пробації

1. Завданнями пробації є:

підготовка досудових доповідей щодо осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності;

здійснення нагляду;

виконання певних видів покарань, не пов’язаних з позбавленням волі;

направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів;

реалізація пробаційних програм щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням;

проведення соціально-виховної роботи;

здійснення заходів щодо підготовки осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення.

Стаття 8. Підстави застосування пробації

1. Під час вирішення питання про застосування до особи пробації суд бере до уваги характер скоєного кримінального правопорушення та соціально-психологічну характеристику особи, яку притягнуто або яка притягається до кримінальної відповідальності.

2. Підставами для застосування пробації є:

письмовий запит суду до органів пробації щодо надання досудової доповіді стосовно особи, яка притягається до кримінальної відповідальності;

обвинувальний вирок суду, яким особу засуджено до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;

обвинувальний вирок суду, яким особу засуджено до обмеження волі;

обвинувальний вирок суду, яким особу звільнено від відбування покарання з випробуванням;

ухвала суду про заміну покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт;

ухвала суду про звільнення від відбування покарання вагітної жінки або жінки, яка має дітей віком до трьох років;

акт про помилування, яким засудженому замінено покарання або невідбуту частину покарання покаранням у виді громадських робіт або виправних робіт.

Стаття 9. Види пробації

1. Видами пробації є:

досудова пробація;

наглядова пробація;

пенітенціарна пробація.

Стаття 10. Досудова пробація

1. Досудова пробація — забезпечення суду формалізованою інформацією, що характеризує особу, яка притягається до кримінальної відповідальності, з метою прийняття судом рішення про міру відповідальності особи.

2. Для підготовки досудової доповіді персонал органів пробації має право отримувати інформацію про особу, яка притягається до кримінальної відповідальності, від підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів та від громадян.

3. Досудова доповідь стосовно особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, повинна містити:

соціально-психологічну характеристику;

оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення;

висновок щодо можливості виправлення без обмеження волі або позбавлення волі на певний строк.

4. Особі, яка притягається до кримінальної відповідальності, надається можливість брати участь у підготовці досудової доповіді. Участь особи у підготовці досудової доповіді полягає у наданні персоналу органів пробації інформації, необхідної для підготовки такої доповіді.

5. Порядок складення досудової доповіді затверджується центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Стаття 11. Наглядова пробація

1. Наглядова пробація — здійснення наглядових та соціально-виховних заходів щодо засуджених до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а також направлення засуджених до обмеження волі для відбування покарання до виправних центрів.

2. Порядок здійснення нагляду та проведення соціально-виховної роботи з клієнтами пробації затверджується центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

3. Органи пробації під час наглядової пробації реалізовують пробаційні програми щодо осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

4. До реалізації пробаційних програм можуть залучатися підприємства, установи та організації незалежно від форми власності.

5. Порядок розроблення та реалізації пробаційних програм визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Пенітенціарна пробація

1. Пенітенціарна пробація — підготовка осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, до звільнення з метою трудового і побутового влаштування таких осіб за обраним ними місцем проживання після звільнення.

2. Органи пробації у взаємодії з установами виконання покарань, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування сприяють засудженим, які готуються до звільнення у:

визначенні місця проживання після звільнення;

влаштуванні до спеціалізованих установ для звільнених;

госпіталізації до закладів охорони здоров’я осіб, які потребують стаціонарної медичної допомоги;

працевлаштуванні працездатних осіб.

3. Порядок взаємодії органів пробації, установ виконання покарань та органів виконавчої влади під час здійснення заходів пенітенціарної пробації затверджується нормативно-правовими актами центральних органів виконавчої влади, що формують державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері соціальної політики, у сфері охорони здоров’я, та Міністерством внутрішніх справ України.

Стаття 13. Особливості пробації щодо неповнолітніх

1. Пробація щодо неповнолітніх — пробація стосовно осіб віком від 14 до 18 років. Пробація здійснюється з урахуванням вікових та психологічних особливостей неповнолітніх.

2. Пробація щодо неповнолітніх спрямована на забезпечення їх нормального фізичного і психічного розвитку, профілактику агресивної поведінки, мотивацію позитивних змін особистості та поліпшення соціальних стосунків.

3. Досудова доповідь щодо неповнолітньої особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, додатково повинна містити:

інформацію про вплив криміногенних факторів на поведінку;

рекомендації щодо заходів, спрямованих на мінімізацію ризику вчинення повторних кримінальних правопорушень.

4. Пробація щодо неповнолітніх здійснюється органами пробації у взаємодії з органами і службами у справах дітей, спеціальними установами та закладами, які здійснюють їх соціальний захист і профілактику правопорушень.

5. Органи пробації сприяють залученню неповнолітніх до навчання та здобуттю ними повної загальної середньої освіти.

6. Соціально-виховна робота щодо неповнолітніх може проводитися із залученням батьків або їх законних представників.

7. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, разом із центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері соціальної політики, забезпечує реалізацію пробаційних програм щодо неповнолітніх.

8. Пробація застосовується до неповнолітніх за нормами цього Закону з урахуванням особливостей, передбачених цією статтею.

Стаття 14. Соціально-виховна робота

1. Соціально-виховна робота — цілеспрямована діяльність персоналу органів пробації для досягнення мети виправлення клієнтів пробації.

2. Соціально-виховна робота проводиться за індивідуальним планом роботи з клієнтом пробації з урахуванням оцінки ризиків вчинення повторних кримінальних правопорушень та передбачає диференційований підхід під час надання консультативної, психологічної та інших видів допомоги; сприяння працевлаштуванню; залучення до навчання; участь у виховних заходах та соціально корисній діяльності; проведення індивідуально-профілактичної роботи.

3. Заходи соціально-виховної роботи разом із заходами нагляду включаються до індивідуального плану роботи з клієнтом пробації.

4. Соціально-виховна робота проводиться з усіма категоріями клієнтів пробації, крім осіб, щодо яких готується досудова доповідь, та засуджених до обмеження волі, які направляються для відбування покарання до виправних центрів.

Стаття 15. Клієнти пробації

1. Клієнтами пробації є:

особи, які притягаються до кримінальної відповідальності, щодо яких органами пробації готується досудова доповідь;

особи, засуджені до покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;

особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням;

звільнені від відбування покарання вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років;

особи, засуджені до обмеження волі, які направляються для відбування покарання до виправних центрів;

особи, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, стосовно яких вживаються заходи з підготовки їх до звільнення.

Стаття 16. Основи правового статусу клієнтів пробації

1. Клієнти пробації користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених законами України і встановлених рішенням суду.

Стаття 17. Основні права клієнтів пробації

1. Клієнти пробації мають право на:

участь у підготовці досудової доповіді;

участь у складенні індивідуального плану роботи з клієнтом пробації;

роз’яснення своїх прав та обов’язків;

отримання інформації про умови відбування покарань та здійснення органами пробації нагляду;

отримання інформації про можливу допомогу і консультації;

участь у програмах і заходах, що організовуються органами пробації;

дотримання правового режиму інформації з обмеженим доступом;

оскарження рішень, дій або бездіяльності персоналу органів пробації.

Стаття 18. Основні обов’язки клієнтів пробації

1. Клієнти пробації зобов’язані:

виконувати встановлені законом та покладені рішенням суду обов’язки;

не вчиняти правопорушень;

виконувати законні вимоги персоналу органів пробації;

надавати достовірну інформацію персоналу органів пробації.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОБАЦІЇ

Стаття 19. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації

1. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації у межах своїх повноважень організовує:

забезпечення суду досудовими доповідями щодо осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності;

здійснення нагляду за особами, які притягнуті до кримінальної відповідальності;

виконання покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт;

реалізацію пробаційних програм;

соціально-виховну роботу;

підготовку до звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді обмеження волі та позбавлення волі на певний строк.

Стаття 20. Правовий статус персоналу органів пробації

1. Права, обов’язки, відповідальність, правовий та соціальний захист персоналу органів пробації визначаються Законом України “Про Державну кримінально-виконавчу службу України”.

2. Під час здійснення нагляду персонал органів пробації має право:

перебувати на земельних ділянках, в жилих та інших приміщеннях громадян за їх згодою, а також на території і в приміщеннях підприємств, установ і організацій з повідомленням про це керівника або уповноваженої ним особи;

відвідувати клієнтів пробації за місцем їх проживання, роботи або навчання;

викликати клієнтів пробації до органів пробації та отримувати від них усні чи письмові пояснення.

3. Персоналу органів пробації повинна бути безоплатно надана у встановлений ним строк інформація, необхідна для здійснення його повноважень.

4. Невиконання законних вимог персоналу органів пробації тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Стаття 21. Волонтерська діяльність, пов’язана з пробацією

1. Волонтерська діяльність, пов’язана з пробацією, здійснюється відповідно до Закону України “Про волонтерську діяльність”
з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

2. Основним завданням волонтерів пробації є сприяння органам пробації у здійсненні нагляду за клієнтами пробації та проведенні з ними соціально-виховної роботи.

3. Волонтери пробації здійснюють свої повноваження під керівництвом персоналу органів пробації.

4. Положення про організацію діяльності волонтерів пробації затверджується центральним органом виконавчої влади, що формує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Стаття 22. Взаємодія органів пробації з органами влади, підприємствами, установами та організаціями

1. Органи пробації під час виконання покладених на них завдань взаємодіють в установленому цим Законом та іншими нормативно-правовими актами порядку із судами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, зокрема з громадськими об’єднаннями.

Стаття 23. Контроль за діяльністю органів пробації

1. Контроль за діяльністю органів пробації здійснюється відповідно до закону.

2. Безпосередній контроль за діяльністю органів пробації здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації.

Стаття 24. Нагляд за дотриманням законності в діяльності органів пробації

1. Прокурорський нагляд за додержанням законів під час виконання кримінальних покарань здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами відповідно до Закону України
“Про прокуратуру”.

95. Поняття та засоби забезпечення ресоціалізації засуджених.

Стаття 6. Виправлення і ресоціалізація засуджених та їх

основні засоби

1. Виправлення засудженого - процес позитивних змін, які

відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до

самокерованої правослухняної поведінки.

2. Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в

соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення

його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного

життя в суспільстві.

Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.

3. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених

є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим),

суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє

і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

4. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених

застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості

засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів

вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого

під час відбування покарання.

96. Типові моделі управління пенітенціарними системами.

Світова практика наводить нам декілька моделей державного управління пенітенціарними системами. За класифікацію М.Ковальова [14], до них можна віднести наступні:

Управління пенітенціарною системою у повному обсязі покладене на міністерство юстиції;

Управління пенітенціарною системою у повному обсязі покладене на відомство поліції;

Управління пенітенціарною системою у повному обсязі покладене на окреме автономне відомство, яке не підпорядковано ані відомству поліції, ані міністерству юстиції;

Управління пенітенціарною системою покладене на об’єднане міністерство юстиції та поліції;

Управління пенітенціарною системою розподілене між міністерством юстиції та відомством поліції, коли місця виконання покарань перебувають у віданні міністерства юстиції, а місця попереднього ув’язнення – у віданні поліцейського відомства.

1. Міністерство юстиції.

Дійсно, для більшості європейських країн загальнопоширеною практикою стало підпорядкування пенітенціарних установ міністерствам юстиції. До цих країн відносяться Португалія, Франція, Бельгія. Люксембург, Італія, Греція, Туреччина, Республіка Ірландія, Англія та Уельс, Ісландія, Нідерланди, Бельгія, Німеччина, Данія, Австрія, Чехія, Словенія, Хорватія, Сербська Республіка Боснії та Герцеговини, Федерація Боснії та Герцеговини, Албанія, Македонія, Болгарія, Румунія, Сербія, Угорщина, Словаччина, Польща, Молдова, Литва, Латвія, Естонія, Росія, Швеція, Фінляндія, Вірменія та Азербайджан.

Відповідно до Європейських в’язничних правил підпорядкування в’язниць поліцейському відомству є недопустимим. Проте існують приклади, коли розвинуті європейські країни підпорядковують пенітенціарну систему саме міністерствам внутрішніх справ.

Таким прикладом є Іспанія. У цій країні функція виконання покарань покладена на Міністерство внутрішніх справ, у складі якого діє Головна в’язнична адміністрація. Однак необхідно додатково сказати, що винятком є провінція Каталонія, де зазначена вище функція покладається на Секретаріат з питань в’язниць, реабілітації та ювенальної юстиції Департаменту юстиції.

У цьому контексті цікавим є низка територій, які за формальними ознаками не входять до Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, проте головою цих держав є британська королева. Цими територіями є острів Мен й так звані бейлівіки Гернсі та Джерсі. Усі ці території мають статус «коронних володінь» та наділені значною автономією (автономні від Сполученого Королівства органи влади, власні грошові одиниці, автономна зовнішня політика та ін.). Усі ці території є прикладами країн, де в’язниці управляються органами внутрішніх справ. Так, на острові Джерсі функціонує лише одна в’язниця, яка управляється місцевим Міністерством внутрішніх справ. В’язнична система острова Мен представлена однією в’язницею, за яку відповідальний Департамент внутрішніх справ. На островах Гернсі функціонує також одна в’язниця, якою керує Комітет внутрішніх справ території Гернсі.

Якщо говорити про європейські пострадянські країни, то після їх вступу до Ради Європи, майже усі вони підпорядкували пенітенціарні системи міністерствам юстиції, вивівши їх з відання міністерств внутрішніх справ. Єдиним винятком є Білорусь, де управління кримінально-виконавчою системою покладене на Департамент виконання покарань, що є структурною частиною Міністерства внутрішніх справ.

Дата добавления: 2015-05-08