Види касових операцій банків

Касові операції є одним із основних напрямів роботи банку та забезпечують виконання одну з основних функцій банку. Регулювання касових операцій в Україні регламентується такими нормативно-правовими актами:

Інструкція про касові операції в банках України. Положення про ведення касових операцій у нацвалюті в Україні

До касових операцій належать: 1 приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку; 2 видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат; 3 приймання від фізичних та юридичних осіб готівки національної та іноземної валюти для переказу і виплати отримувачу суми переказу в готівковій формі; 4 вилучення з обігу сумнівних банкнот (монет) та надсилання їх на дослідження; 5 обмін клієнтам не придатних до обігу банкнот (монет) національної валюти на придатні.

Для здійснення касових операцій установи банків у структурі операційної каси (касового підрозділу) організовують: 1прибуткові каси – денні (приймають кошти протягом операційного часу) та вечірні (приймають готівку у післяопераційний час); 2 видаткові каси, при незначному обсязі операцій – прибуткого-видаткові; 3 розмінні каси; 4 каси перерахунку; 5 сховища для зберігання цінностей.

Роботу операційної каси з обслуговування клієнтів банк організовує протягом операційного часу та відповідно до внутрішніх правил банку в післяопераційний час.

Операційний час - частина операційного дня банку, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього самого робочого дня. Тривалість операційного часу встановлюється банком самостійно та закріплюється в його внутрішніх нормативних актах;

Післяопераційний час - частина робочого дня банку після закінчення операційного часу, уключаючи роботу у вихідні та святкові дні, протягом якої здійснюються касові операції з їх відображенням у бухгалтерському обліку не пізніше наступного операційного дня;

Під час здійснення касових операцій банки мають забезпечувати:

1 обов'язкове приймання готівки на вимогу клієнта; 2 своєчасне повне оприбуткування готівки нац та ін валюти, що надійшла до кас банку, та зарахування її на зазначені клієнтами рахунки; 3 своєчасну видачу клієнтам придатних до обігу банкнот обмін клієнтам не придатних до обігу банкнот (монет) на придатні до обігу банкноти (монети) та вилучення сумнівних банкнот (монет) на дослідження; 4 належний внутрішній контроль за касовими операціями; 5 здавання готівки нац валюти до територіальних управлінь згідно договором; 6 систематичний аналіз стану надходжень і видачі готівки в нац валюті;

7 ідентифікацію клієнтів, які здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку на суму, що перевищує 50000 гривень або еквівалент цієї суми в іноземній валюті. 8 роботи з банкоматами, контролю за касовими операціями; 9 надання в оренду та зберігання цінностей клієнтів банку в індивідуальних сейфах, відкривання і закривання сховищ цінностей; 10 роботи депозитної системи, здавання під охорону та прийняття з-під охорони сховищ цінностей і депозитних систем, а також зберігання ключів (дублікатів ключів) до них та ревізії цінностей тощо.

Банки отримують від територіальних управлінь зразки банкнот національної валюти, відповідні плакати та буклети. Для інформування клієнтів щодо зразків банкнот мають використовуватися плакати та буклети, що розміщуються біля видаткових кас на видному місці.

Зразки банкнот обліковуються на відповідному позабалансовому рахунку за номінальною вартістю і банки мають забезпечувати їх непошкодженість (виключаючи їх наклеювання).

8. Основні учасники системи карткових розрахунків, їх права та обов'язки До платіжної системи входять такі рупи суб’єктів: емітенти, держателі, провайдери послуг, торгові оргазіації, процесингові центри. Емітент – організація, яка випускає платіжну картку. Це може бути банки чи фін. Установи. Емітент є власником картки і гарантом використання всіз платіжних зобов’язань. Видача картки зводиться до відкриття рахунку. Банк – емітент зобов’язаний щомісячно надавати виписку з картрахунку держателю і безготівково. Держатель – зобов’язання зберігти конфеденційну інформацію. Може зняти суму через касу. Провайдер – банк, який відкриває рахунок продацю і надає повний спектор послуг з обслуговування прийому карток до оплати торговцем, зокрема – надання порадних засобів, надання програмних продуктів, обробка запитів торговців на авторизацію карток, проведення взаєморозрахукових з банком-емітентом, зарахування коштів на рахунок продавця, формування звітності. Один банк може виконувати функції як емітента, так і еквайера. У межах платіжної системи для прискорення розрахунків іж еквайерами та емітентами може створюватися розрахунковий банк, який веде їх коррахунки і здійснює кліринг. Один банк може Моргові організації – організації, яка приєналася до платіжної системи і надає можливість своїм клієнтам здійснювати оплату з платіжними картками. У великих платіжних системах банки-еквайери частину своїх технічних функцій можуть передавати процесинговим центрам, які цілодобово здійснюють авторизацію карток, розсилають стоп-арукцші та формують звітність для проведення розрахунків.

9.Етапи процессу кредитування, структурування позики.

Процесс кредитування – це рух банківської позики з послідовною зміною стадій механізму банківського кредитування. Етапи визначаються послідовністю виконання обов’язкових процедур.

Початковим етапом є розгляд заяви клієнта на кредит. Після розгляду заявки проводиться попередня бесіда з позичальником, мета якої оцінити професіоналізм, репутацію та перспективи розвитку позичальника. При позитивному результаті клієнт готує пакет документів на оформлення кредиту.:

1 Правоустановчі документи клієнта – це документи на відкриття рахунку юридичної справи 2 Документи про обґрунтування використання кредитування – бізнес план, ТЕО (тех.-економ обгрунт) копії договорі контрактів; рахунки-фактури що підтверджують цільове використання кредиту. 3 Документи для оцінки фін. стану клієнта – форми 1-3, баланс, звіт про фін результати, декларація про доходи, довідка з розшифруванням основних статей балансу (дебітори, кредитори, ОЗ, товари, ГП) Довідка про рух Грошових коштів на рахунках, довідка про наявність інших кредитів. 4. Правоустановчі документи на забезпечення (залог, гарантії, поручительства. Якщо в якості забезпечення виступає гарантія чи поручительство то поручитель або гарант подає право установчі документи та документи для оцінки його фін. стану. Якщо в якості забезпечення виступає застава майна: а) заява власниа свіппвласків про передачу майна в заставу бб) договір купівлі- продажу,обліку, дарування, рахуни-фактури, акти прийому-передачі, накладні, балансова довідка. в) на нарехомість – реєстрація-посвідчення МБТІ. Якщо ТЗ – а)техпаспорт,свідоцтво про реєстрація, довідка з ПАІ про відсутність заборони на відчуження. д) – звіт про оцінку майна (експертну оцінку) є) виписка з реєстру застав рухомого або нерухомого майна.

Другий етап полягає у вивченні кредитоспроможності клієнта та оцінці ризику за позикою (експертиза позичальника здійснюється на основі – документів клієнта, архіву банків, зовнішньої інформації (єдиний реєстр позичальників) * перевірка позичальника на місці. Пакет документів аналізується – кредитним, юридичним, заставними відділами та службою безпеки.Кожний відділ дає свій висновок. Третій етап полягає у підготовці до складання кредитної угоди, тобто структуровані позики. У процессі структурування банк визначає – вид кредиту, суму, строк, порядок видачі\погашення, ставку на підставі результатів аналізу та оціненого ризику, проводиться переговори з клієнтом, мета яких – зближення позицій і досягнення компромісу.

Після визначення всіх параметрів кредиту, складається висновок і подається на розгляд кредитного комітету. При позитивному – підписується кредитна угода, угода про заставу договір послуг чи гарантій, майна вноситься в реєстрацію і страхується на користь банку.

Четвертий етап полягає у видачі кредиту. За розпорядження відділу в бухгалтерії відкривається позиковий рахунок ві видається або на поточний рахунок клієнта,або на оплату різних документів. Як правило при поданні позичальником підтверджуючих документів на цільове використання.

П‘ятий етап – моніторинг кредиту. Полягає у постійному контролі банку за дотриманням умов кредитної угоди. Це Перевірка своєчасності сплати кредиту та %; Перевірка цільового використання кредиту;перевірка стану і вартості забезпечення; перевірка фін. стану позичальника (гаранта, поручителя) уцінка ризику і користування страхового резерву. Шостий етап полягає у погашенні кредиту і %.

10.Форми забезпечення повернення кредиту.

В банківській практиці розрізняють джерела погашення позик: первинні – доходи клієнта. Вторинні – застава, гарантії і поручительства, страхування кредитної операції. В одній кредитній угоді допускається комбінація різних форм забезпечення. Порядок забезпечення кредиту заставою регулюється законом укр. «Про заставу» зак укр. «Про іпотеку». Догвором застави. В банківській практиці застава майна впливає із заставного зобов’язання, що видається позичальником кредитору і підтверджує право останнього при невиконанні платіжного зобов’язання отримувати переважне задоволення претензій перед іншими кредиторами з вартості заставного майна. Договір застави укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, за виключенням товарів в обігу або на переробці. До заставної угоди обов’язково додається опис майна та акт передачі майна під заставу.

Застава повинна задовольняти таким вимогам – висока ліквідність, стабільність цін, здатність до трвалорго зберігання, низьки витрати на зберігання і реалізацію застави; доступність для перевірки. Якщо майно перебуває у спільній власності, воно може бути передано у заставу тільки за згодою співвласників.

Заставне майно може перебувати на зберіганні у банку – це наз. заклад. Майно може передаватися заставодацю та відповідальне зберігання під замком і печаткою – тверда застава – страхується за домовленістю сторін на користь банку. Коли майно

Коли майно перебуває у відповідальному користуванні у заставодавця, таке майно страхується заставодавцеві на користь банку.

Обєктом застави може бути – будь яке ліквідне майно (оз, виробничі запаси, готова продукція, цінні папери, депозити, цілісні майнові комплекси, власне майно фіз.. осіб), яке належить заставодавцю на право власності і не має заборои на його відчуження. Заставодавці – юр. особи, фіз.. особи, держава.

За рахунок заставного майна, заставодержатель має право – задовільними свої вимоги у повному обсязі, тобто кредит, %, пеня за їх прострочення, витрати на зберігання та реалізацію майна. Звернення – стягнення на заставне майно. Здійснюється за рішенням суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса. У випадках, коли суми вилучені від реалізації майна – недостатньо, банк має право на задоволення вимог з іншого майна боржника. При передачі у заставу житла, в якому прописані або проживають неповнолітні, банк повинен отримати дозвіл органу опіки.

При заставі товарів обігу і переробці допускається зміна складу і форми застави, тов.. залишків, сировини, матеріалів, за умови, якщо їх загальна вартість не буде меншою ніж зазначена у договорі застава.

При знеціненні майна кредит повинен бути погашений або поповнена застава на суму знецінення. Якщо заставодавцем є третя особа – банк здійснює також перевірку його фін. стану. Заставне майно – банки перевіряють з різноб періодичністю * - нерухомість – раз в місяць. Товари в обігу – раз на 10 днів.

Дата добавления: 2015-05-08