Система банківського регулювання та нагляду

Основні завдання банківського регулювання та нагляду: 1 забезпечення стабільності та надійності банківської системи; 2 захист інтересів вкладників, що розміщують свої кошти в бан­ках, від неефективного управління банками та шахрайства; 3 створення конкурентного середовища у банківському секторі. 4 забезпечення відкритості політики і діяльностібанківського се­ктора в цілому і в кожному банку окремо; 5 підтримування необхідного рівня стандартизації і професіоналізму в банківській системі, забезпечення ефективної діяльності банків і запровадження технологічних нововведень в інтересах споживачів банківських послуг.

В Україні відповідно до Закону «Про банки та банківську діяль­ність» функції банківського регулювання та нагляду здійснює НБУ. Що стосується регулятивної функції, то її виконують різні департа­менти центрального апарату НБУ з урахуванням їх функціонального призначення.

Нагляд з боку НБУ включає моніторинг процесів на різних стадіях функціонування банків, а саме: створення банків, діяльність банків, реорганізація і ліквідація банків і застосування певних коригуючих чи радикальних заходів при виникнення загрожуючих ситуацій.

Значну роль у виконанні функцій банківського регулювання та нагляду відіграє система банківського нагляду, що функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ. На рівні центрального апарату НБУ ця система пред­ставлена Комісією з питань нагляду і регулювання діяльності банків.

Нагляд за банками НБУ та його установи здійснюють, застосовуючи такі два методи: 1 безвиїзний (дистанційний) нагляд; 2 виїзне інспектування банків.

Безвиїзний нагляд — це моніторинг діяльності банківської системи, який грунтується на аналізі звітності (баланс, звіт про прибутки та збитки), що регулярно подає­ться органам банківського нагляду і дає їм можливість постійно по­новлювати інформацію про фінансовий стан банків, зокрема про їх­ню ліквідність, платоспроможність, рентабельність, а також про якість активів.

Інспектування на місці дає змогу органам банківського нагляду перевіряти такі аспекти діяльності банків: 1 достовірність звітності; 2 дотримання законів та нормативних актів; 3 надійність управління банком; 4 стійкість фінансового стану банку.

Необхідність і періодичність здійснення перевірок банків виїзними інспекціями визначаються на основі «Паспорту нагляду» банку. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги дія­льності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи. Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою, частоту та обсяг виїзних інспекцій.

Основою інформації, що аналізується в паспорті банку, є його рейтингова оцінка за системою САМЕLS. ця система включає визна­чення таких понять:

Достатність капіталу (C);Якість активів(A);Менеджмент (M);Надходження(E)Ліквідність(L);Чутливість до ринкового ризику(S).

Сукупний рейтинг банку визначається у такий спосіб. За кож­ним із зазначених вище пунктів нараховуються бали від 1 (силь­ний) до 5 (незадовільний), бали підсумовуються і діляться на шість для визначення сукупної рейтингової оцінки

До банків, що отримали комплексні рейтингові оцінки "3" або "4", або "5", застосовуються відповідні заходи. Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації.

Санкції при невиконанні вимог НБУ щодо діяльності комерційних банків. У разі порушення банком законодавства, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій НБУ застосовує відповідні заходи впливу. НБУ має право застосовувати такі заходи впливу:

До непримусових заходів належать: 1лист із зобов’язаннями. Застосовується тоді, коли вважається, що проблеми банку усвідомлюються правлінням та радою банку, що банк спроможний вжити необхідних заходів щодо вирішення проблем; 2 письмове попередження, яке НБУ надсилає банку в разі порушення ним стану справ і вказує на конкретні заходи, які необхідно йому вжити для виправлення становища.

Примусові заходи НБУ застосовує тоді, коли діяльність банків характеризується високим рівнем ризику, порушується чинне законодавство, економічні нормативи, порядок, строки та технологія виконання банківських операцій, допускається несанкціонована емісія, подається недостовірна інформація, діяльність їх збиткова та ін.

До примусових заходів впливу належать такі: 1 підвищення норм обов’язкових резервів; 2 відкликання ліцензії на здійснення окремих або всіх банківських операцій; 3 усунення керівництва банку від управління; 4 призначення тимчасової адміністрації для управління банком; 5 стягнення за рішенням суду штрафу у розмірі не правомірно одержаного доходу; 6 фінансове оздоровлення банку; 7 ліквідація банку або виключення з Державного реєстру банків.

18. Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

Для страхування ризиків в процесі діяльності банки формують такі резерви – загальний резервний фонд, резерв для можливих втрат за кредитами; резерв для відшкодування втрат від заборгованості; за операціями з ЦП; обов’язковий мін. резерв від суми залучених банком коштів.

Згідно постанови 279 – Оцінка кредитних ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами що розміщенні на кор.. рахунках в ін.. банках в нац.. та ін.. валюті

Зокрема це – 1 строкові депозити в ін.. банках; 2 кредити, надані в ін.. банках; 3 вимоги, що придбані за операціями факторингу, за операціями РЕПО із суб’єктами господарювання; 4 кредити надані за врахованими векселями; 5 кредити у іпотечну та інвестиційну діяльність, іпотечні суб’єктам господарювання і фіз. особам; 6 кредити органам державної влади і місцевим; 8 гарантії і поручительства; 9 підтверджені акредитиви, акцепти і авалі та сумнівна заборгованість за ними.

Банки класифікують кредитний портфель за кожною кредитною операцією з урахуванням 3х критеріїв: 1 фін. стан клієнта; 2 стан обслуговування позичальником кредитної заборгвоанності; 3 рівень забезпечення кредитної операції;

За результатами класифікації визначається категорія ризику кожної кредитної операції: стандартна; підконтрольна; субстандартна; сумнівна; безнадійна. Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний ризик. Для розрахунку резерву визначається чистий кредитний ризик, шляхом зменшення валового кредитного ризику (класифікованого за ступенем ризику) на вартість прийнятого базепечення.

Банки формують резерв на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування за усіма видами кредитів у ац. та іноземній валюті.

Не здійснюється формування резерву: 1 За бюджетними кредитами; 2 за кредитами між установами у системі одного банку; за операціями фін. лізингу, якщо об’єктом є нерухомість; за коштами, розміщенними на умовах субординованого боргу. Резерв формується лише у тій валюті, в якій враховується заборгованість і використовується лише для покриття збитків за основним боргом (тільки чиста сума кредиту) стягнення якого є неможливим. Банки формують резерви щомісяця, не залежно від розміру їх доходів за станом на 1 число місяця наступного за звітним.

Банки можуть класифікувати заборгованість за споживними кредитами і на підставі цього формувати портфель однорідних споживчих креитів та резерв за цим портфелем.

І За результатами оцінки фінансового стану позичальника його зараховують до певного класу – А, Б, В, Г, Д. ІІ За станом обслуговування позичальником боргу, виділяють (це погашення кредиту і %) 1) Добре – якщо кредит і % погашаються своєчасно, або з максимальною затримкою до 7 календарних днів і якщо кредит проланоговано без пониження класу 2) Слабкі – якщо кредит прострочено від 8 до 90 днів і % сплачують з затримкою від 8 до 30 днів і якщо кредит пролонговано з пониженням класу позичальника; 3) Незадовільне – якщо заборгованість прострочена понад 90 днів.

Якщо позичальник має заборгованість одночасно за кількома кредитами, то якість обслуговування боргу визначається за заборгованістю, яка віднесена до групи.

Обов’язкові мінімальні резерви. Національний банк України для контролю за грошовими агрегатами шляхом зниження (збільшення) грошового мультиплікатора використовує норматив обов’язкового резервування як один з інструментів здійснення грошово-кредитної політики. Згідно положення про порядок формування обов'язкових резервів для банків України обов'язковому резервуванню підлягають усі залучені банком кошти, за винятком коштів, залучених від банків-резидентів, міжнародних фінансових організацій, а також коштів, залучених на умовах субординованого боргу.

Формування та зберігання банками коштів обов'язкових резервів здійснюється в грошовій одиниці України на кореспондентському рахунку банку в Національному банку та/або на окремому рахунку в Національному банку.

Сума недорезервованих банком коштів за звітний період резервування визначається як від'ємна різниця між середньоарифметичною сумою обов'язкових резервів та розрахованою середньоарифметичною сумою залишків коштів на кореспондентському
рахунку банку в Національному банку у відповідному звітному періоді резервування

Проценти за залишками коштів обов’язкових резервів, що перебувають на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України, не нараховуються.Сума залишків коштів, що приймається для розрахунку обов’язкових резервів, визначається за формулою середньоарифметичної за відповідний звітний період – 1 місяць.

За недотримання банком нормативу обов’язкового резервування протягом календарного року Національний банк України може застосовувати такі заходи впливу: за один випадок — письмове застереження щодо необхідності безумовного дотримання нормативу обов’язкового резервування; за другий випадок — штраф у розмірі не більше одного процента від суми зареєстрованого статутного фонду.

У разі недотримання нормативу обов’язкового резервування більше ніж три рази протягом півріччя Операційне або територіальне управління Національного банку України подає клопотання Генеральному департаменту банківського нагляду Національного банку України щодо обмеження, зупинення чи припинення здійснення операцій банку із залучення коштів від фізичних та/або юридичних осіб.

«Податкова система»

1. Поняття податку, його сутність. Функції та елементи податку. Методи побудови податкових ставок.
2. Податковий кодекс України. Класифікація податків за різними ознаками.
3. Податкова система України. Принципи побудови податкового законодавства. Стан податкової системи України на сучасному етапі.
4. Основні принципи формування податкової політики України у контексті положень Податкового кодексу України.
5. Необхідність створення податкової служби України, її призначення. Склад і структура податкових органів. Права і обов’язки працівників ДПС.
6. Акцизний податок, його місце в системі непрямих податків. Порівняльна характеристика ПДВ та акцизного податку. Порядок обчислення акцизного збору для окремих груп підакцизних товарів.
7. ПДВ як основний представник групи непрямих податків. Його переваги та недоліки. Платники, об’єкти оподаткування. Ставки. Сутність нульової ставки по ПДВ. Пільги. Види пільг.
8. Поняття податкового зобов’язання і податкового кредиту з ПДВ. Звітний податковий період. Податкова накладна.
9. Податок на доходи фізичних осіб. Соціально-економічне значення реформування прибуткового податку. Платники. Об’єкт оподаткування. Ставки. Податкова знижка.
10. Особливості оподаткування доходів громадян від заняття підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи.
11. Роль та значення податкової соціальної пільги при сплаті податку на доходи фізичних осіб. Особливості їх застосування в 2011 році.
12. Розвиток прибуткового оподаткування підприємств. Податок на прибуток. Платники, порядок визначення оподатковуваного прибутку. Проблеми реформування.
13. Амортизація. Порядок визначення і нарахування сум амортизаційних відрахувань. Норми амортизації при визначенні податку на прибуток.
14. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва. Порядок обчислення та стягнення єдиного податку для юридичних та фізичних осіб.
15. Земельний податок в Україні. Плата за землю та її місце в системі прямих податків. Порядок обчислення та звільнення від оподаткування.
16. Особливості нарахування і сплати фіксованого сільськогосподарського податку. Платники. Об’єкт оподаткування. Ставки, терміни сплати.
17. Майнове оподаткування та його значення в сучасних умовах. Податок на нерухомість.
18. Місцеві податки і збори. Повноваження місцевих органів влади щодо впровадження місцевих податків і зборів. Порядок обчислення та стягнення окремих видів платежів.

“Бюджетна система”

1. Роль і місце бюджету у фінансовому механізмі держави.

2. Структура бюджетної системи України та принципи її побудови.

3. Місцеві бюджети, їх призначення і роль у бюджетній системі.

4. Видатки бюджету на освіту та основи їх фінансування

5. Фінансування дитячих дошкільних закладів

6. Порядок розрахунку поточних видатків лікарні.

7. Система пенсійного забезпечення в Україні.

8. Економічні передумови виникнення бюджетного дефіциту в Україні та джерела його покриття.

9. Характер і форми взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

10. Сутність та призначення бюджетної класифікації

11. Склад та характеристика доходів бюджету.

12. Класифікація видатків бюджету.

13. Необхідність, суть, форми і види соціального захисту населення.

14. Бюджетне фінансування. Форми та методи бюджетного фінансування.

15. Призначення і роль державного бюджету. Доходи та видатки державного бюджету.

16. Управління державним боргом та його обслуговування.

17. Складові частини бюджету згідно Бюджетного кодексу України.

18. Фактори які впливають на формування та використання бюджету. Функції бюджету.

“Банківські операції”

1. Порядок створення банку в Україні.

2. Види операцій банку. Банківська таємниця.

3. Особливості формування власного капіталу банку, нормативи капіталу.

4. Види залучених ресурсів банку, їх класифікація.

5. Організація міжбанківських розрахунків.

6. Види касових операцій банків.

7. Поняття, види та характеристика банківських платіжних карток.

8. Основні учасники системи карткових розрахунків, їх права та обов'язки.

9. Етапи процесу кредитування, структурування позики.

10. Форми забезпечення повернення кредиту.

11. Загальна характеристика операцій банку з векселями.

12. Професійна діяльність банків на ринку цінних паперів.

13. Правове регулювання та види валютних операцій банків.

14. Операції банків з міжнародних розрахунків.

15. Операції з банківськими металлами.

16. Поняття фінансової стійкості банку та види ризиків банківської діяльності.

17. Система банківського регулювання та нагляду.

18. Порядок формування резервів для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями.

“Фінанси”

1. Сутність, необхідність та функції фінансів.

2. Внутрішня та організаційна будова фінансової системи.

3. Сутність фінансового механізму та характеристика його складових.

4. Поняття та складові фінансової політики держави.

5. Соціально-економічна суть позабюджетних цільових фондів, система їх доходів та видатків.

6. Сутність, функції та форми державного кредиту. Методи управління державним боргом.

7. Основи організації фінансів підприємств різних форм власності та видів діяльності.

8. Об'єктивна необхідність і сутність страхування, його функції та класифікація.

9. Фінансовий ринок у системі економічних відносин, його класифікація.

10. Характеристика основних видів цінних паперів, що обертаються в Україні.

11. Зовнішньоекономічна діяльність: сутність, суб’єкти та види.

12. Фінансовий контроль: сутність та значення. Види, форми і методи фінансового контролю.

13. Основні та оборотні кошти підприємства: економічна сутність та склад.

14. Суть та механізм формування пропозиції грошей в економіці. Грошова база та грошово-кредитний мультиплікатор.

15. Сутність та причини виникнення інфляції. Антиінфляційна політика держави.

16. Основи організації безготівкових розрахунків на підприємстві: сутність та форми.

17. Грошово-кредитна політика НБУ: види та методи її проведення.

18. Валютне регулювання: сутність, призначення та характеристика його окремих інструментів.

Дата добавления: 2015-05-08