Правовий режим інформації з обмеженим доступом

Ознаки комерційної таємниці, що властиві їй в силу самої сутності об’єкту, обумовлюють особливі умови надання об’єкту правової охорони. Цими умовами є: відсутність загальновідомості, відсутність загальнодоступності, оборотоздатність, відсутність потреби реєстрації об’єкту.

Відсутність загальновідомості полягає в тому, що інформацією володіє обмежене коло осіб, хоча й не обов’язково одна особа. Однією і тією ж інформацією або навіть аналогічною інформацією можуть одночасно володіти декілька осіб – але визначальним є те, щоб коло цих осіб було обмеженим. Ця умова виконує також функцію відокремлення об’єкту, що є необхідним для його економічного обігу. Саме незагальновідомість є вихідною для встановлення охорони змістовного об’єкту, яким є комерційна таємниця, за відсутності його спеціальної реєстрації.

Ця ознака вказує також на особливості суб’єктів права на комерційну таємницю.

По-перше, оскільки змістовний нематеріальний об’єкт може бути створений незалежно кількома особами і за відсутності реєстраційної системи закріплення права, первинне право на один і той же (або аналогічний) об’єкт може одночасно належати кільком особам. Інакше кажучи можлива множинність правоволодільців на один і той же об’єкт нематеріального характеру.

По-друге, якщо є допустимим закріплення первинного майнового права на об’єкт за кількома особами, то відсутнє право авторства на цей об’єкт. Жоден із суб’єктів не має права авторства, яке як абсолютне право може належати лише одній особі. Відповідно, підставою закріплення первинних майнових прав на об’єкт охорони (права на використання відомостей та розпорядження правом) є не авторство, але належність ресурсів, завдяки яким було отримано результат, тобто ці виключні права закріпляються за суб’єктом, в особисту сферу якого входить цей матеріальний, кадровий, організаційний та інший ресурс.

І, по-третє, первинним володільцем майнових прав на комерційну таємницю може бути не лише фізична, але й юридична особа (творчість не є обов’язковою ознакою об’єкту).

Розвиває попередню умову ознака відсутності загальнодоступності інформації, яка становить комерційну таємницю. Незагальнодоступність означає відсутність вільного доступу до інформації на законній підставі. Особи, які допущені до таємниці, повинні бути зобов’язані не розголошувати їх.

Саме з цією ознакою пов’язують вимогу до правоволодільця (володільця виключних прав на інформацію, яка становить комерційну таємницю) вживати заходів для збереження секретності, незагальновідомості, конфіденційності інформації.

Ці заходи можуть мати різний характер:

1) посадові особи та працівники правоволодільця повинні нести обов’язок дотримуватись службової таємниці; особам, які мають доступ до комерційної таємниці, слід повідомити про їхній обов’язок не розголошувати відомості третім особам, про віднесення відомостей до службової таємниці та відповідальність за розголошення;

2) правоволоділець повинен закріплювати в контрактах зі своїми контрагентами, яким він передає конфіденційні відомості, їхній обов’язок утримуватись від передачі цих відомостей третім особам, повідомляти контрагентів, що певні відомості складають комерційну таємницю;

3) правоволоділець повинен вжити заходів для запобігання несанкціонованому доступу третіх осіб до конфіденційної інформації, наприклад перешкоджати промисловому шпіонажу.

Оборотоздатність об’єкту передбачає його комерційну цінність, тобто можливість отримання економічної вигоди від введення його в оборот. Іншими словами, оборотоздатність передбачає значимість інформації для положення правоволодільця на ринку, тобто її корисність. Передумовами оборотоздатності є незагальновідомість та незагальнодоступність.

Особливість наведених умов або критеріїв охороноздатності комерційної таємниці полягає в тому, що перевірка їх наявності здійснюється не в порядку спеціальної попередньої процедури, а лише тоді, коли право на комерційну таємницю порушується або заперечується.

Інформація, яка становить комерційну таємницю, не потребує офіційного визнання її охороноздатності, реєстрації чи дотримання інших формальних процедур для поширення на неї правової охорони.

Комерційній таємниці властива також універсальність порівняно з іншими об’єктами виключних прав. Якщо під винаходом, промисловим зразком, товарними знаками тощо розуміється цілком визначений результат інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можна підвести найрізноманітніші відомості «технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру». Особа може віднести до комерційної таємниці навіть потенційно патентоспроможні рішення, які правоволоділець не бажає оприлюднювати та патентувати.

Хоча держава в окремих винятках має можливість обмежити свободу поширення конфіденційності на інформацію в цілях захисту суспільних інтересів (див., наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці» від 09.08.1993 р. № 611). Але і в цьому випадку слід розмежовувати інформацію, яку не можна відносити до комерційної таємниці, та інформацію, яку можна визнавати конфіденційною, але доступ до якої на підставі закону мають представники органів державної влади.

Права та обов’язки володільця прав на комерційну таємницю.

З природи комерційної таємниці як об’єкту інтелектуальної власності випливають такі основні правомочності володільця таємниці:

- право на використання комерційної таємниці;

- право розпорядитися цим правом на використання ("право дозволяти використання комерційної таємниці" згідно зі ст. 506 ЦКУ та право відчуження виключних прав за договором новому володільцю);

- право розкрити комерційну таємницю;

- право захисту прав на комерційну таємницю (у статті 506 ЦКУ згадується один із способів такого захисту – "право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці").

Право розпорядитися правом використання комерційної таємниці випливає з особливостей використання виключних прав взагалі, під якими, на відміну від використання об’єктів речового права власності, розуміється не лише використання об’єктів цих прав самим правоволодільцем, але й надання дозволу на вчинення відповідних дій з використання третіми особами. Об’єктом цієї правомочності (на відміну від об’єкту використання) є не сама комерційна таємниця, але саме право на неї.

Існують дві форми такого розпорядження:

1) передача права, його відчуження, коли право у попереднього правоволодільця припиняється і виникає у нового володільця;

2) надання права використання, тобто дозвіл використовувати комерційну таємницю, що здійснюється шляхом видачі ліцензії (укладення ліцензійного договору), коли весь обсяг прав, що залишається за межами ліцензії, зберігається у правоволодільця-ліцензіара.

Право розкрити комерційну таємницю є третьою правомочністю правоволодільця, яке є унікальним для комерційної таємниці, не властивим іншим об’єктам виключних прав. Це право також реалізується у двох формах: 1) можливість повідомити відомості, що складають комерційну таємницю, обмеженому колу осіб на умовах конфіденційності (комерційна таємниця зберігається та охороняється надалі); 2) можливість поширити ці відомості серед невизначеного кола осіб, розкрити їх, зробити загальнодоступними (комерційна таємниця припиняє свою дію, відомості перетворюються на загальновідомі, отже втрачається одна з умов охорони).

Однією з особливостей виключних прав на комерційну таємницю є те, що є можливою множинність правоволодільців. Так, особа, яка стала добросовісно та незалежно від інших володільцем комерційної таємниці, набуває самостійних виключних прав на відповідні відомості. Відповідно, кожен із законних володільців може самостійно та незалежно від інших використовувати та розпоряджатися належними йому правами на комерційну таємницю, у тому числі розкрити її і зробити відомості загальнодоступними (це одночасно припинить права всіх інших аналогічних правоволодільців). Ця особливість спонукала В.Дозорцева назвати виключні права володільця комерційної таємниці квазіабсолютними, які можуть належати одночасно кільком особам

Іншим правом володільця прав на комерційну таємницю є право захищати свої виключні права.

Моментом виникнення прав на комерційну таємницю можна вважати момент вжиття особою, яка законно контролює інформацію, заходів для її збереження. При цьому права виникають лише в разі одночасної відповідності інформації та вжитих заходів іншим передбаченим ЦКУ ознакам комерційної таємниці (секретність, комерційна цінність, адекватність вжитих заходів охорони). Оцінка цієї відповідності здійснюється при вирішенні спору щодо наявності прав на комерційну таємницю.

Моментом припинення прав на комерційну таємницю слід вважати момент закінчення існування сукупності ознак комерційної таємниці (у нашому випадку, встановлених частиною першою статті 505 ЦКУ).

Комерційна та службова таємниці є різновидами конфіденційної інформації, відповідно мають спільні ознаки, хоча й є різними категоріями.

Комерційній та службовій таємницям властиві незагальновідомість і публічна недоступність, що пов’язано із самою сутністю таємної інформації.

Службова таємниця характеризує відносини між організацією та її працівником, що виникають з приводу інформації, яка отримана в службовому порядку (тобто у зв’язку з виконанням працівником своїх службових обов’язків) та відноситься до діяльності організації і її результатів.

Службову таємницю складають відомості, які не повинні розголошуватись працівником у силу службових відносин, у тому числі в силу обов’язків, що мають трудовий або адміністративно-правовий характер.

Підставою виникнення обов’язку дотримуватись конфіденційності інформації є трудовий договір.

Суб’єктом обов’язку дотримуватись службової таємниці є фізична особа – посадова особа або працівник, який уклав трудовий договір з організацією. Порушення службової таємниці тягне за собою дисциплінарну відповідальність, яка також може полягати у відшкодуванні збитків.

Комерційна таємниця, у свою чергу, характеризує відносини:

1) між володільцем відомостей, що мають комерційне значення, та його контрагентом за правочином, якому ці відомості передані для використання і який зобов’язується не передавати ці відомості третім особам;

2) між володільцем відомостей та всіма третіми особами, які повинні утримуватись від несанкціонованого отримання цих відомостей, у разі якщо володілець вживає заходів для збереження їхньої конфіденційності. Підставою виникнення обов’язку дотримуватись конфіденційності інформації є цивільно-правовий правочин. Суб’єктом обов’язку дотримуватись комерційної таємниці є особа (фізична або юридична), яка отримала інформацію за цивільно-правовим правочином на умовах збереження її конфіденційності, або особа, яка вчинила делікт (тобто неправомірно отримала у володіння конфіденційну інформацію). Порушення комерційної таємниці тягне за собою цивільно-правову відповідальність особи – договірну або деліктну.

Службова таємниця є однією з умов комерційної таємниці, оскільки працівники організації, яка володіє комерційною таємницею, повинні не розголошувати ці відомості, відповідно, повинні дотримуватись службової таємниці. Орган чи посадова особа юридичної особи, які віднесли певні відомості до комерційної таємниці, встановлюють обов’язок своїх працівників не розголошувати ці відомості – але вже в якості службової таємниці.

Поняття комерційної таємниці є значно ширшим за своїм обсягом ніж "ноу-хау" або "секрети таємниці". Комерційна таємниця включає у себе "ноу-хау" як один з можливих компонентів.

Під "ноу-хау" слід розуміти відомості про рішення у будь-яких сферах практичної діяльності (техніці, економіці, організації тощо), що допускає практичне використання та є придатним для участі в економічному обігу в силу невідомості та недоступності невизначеному колу осіб. Пропоноване рішення може являти собою як результат нової розробки, так і вже накопичені з часом знання, досвід, навички

Одне з найповніших визначень терміну "ноу-хау" було запропоновано в проекті російського Федерального закону "Про комерційну таємницю" (у варіанті, що був схвалений Федеральними зборами та відхилений Президентом РФ у 1999 році):

"ноу-хау – охоронювані в режимі комерційної таємниці результати інтелектуальної діяльності, які можуть бути передані іншій особі та використані нею на законній підставі, у тому числі:

- неопубліковані науково-технічні результати, технічні рішення, методи, способи використання технологічних процесів та пристроїв, які не забезпечені патентним захистом відповідно до законодавства або за рішенням особи, яка володіє такою інформацією на законній підставі;

- знання та досвід в області реалізації продукції і послуг, відомості про кон’юнктуру ринку, результати маркетингових досліджень;
- комерційні, методичні або організаційно-управлінські ідеї та рішення.".

При цьому, "ноу-хау" чітко визначено як різновид комерційної таємниці, якому властиві також такі загальні ознаки як дійсна чи потенційна комерційна цінність у силу невідомості третім особам, відсутність вільного легального доступу, вживання адекватних заходів охорони.

Основні ознаки "ноу-хау" знаходимо також у законодавстві Європейського Союзу (яке хоча й стосується специфічної сфери трансферу або передачі технологій, у цілому вдало підкреслює особливості "ноу-хау"). Так, Регламентом Комісії ЄС №772/2004 від 27 квітня 2004 щодо застосування частини третьої статті 81 Договору [про заснування Європейського Співтовариства] до категорій угод про передачу технологій "ноу-хау" визначається як "сукупність незапатентованої практичної інформації, що є результатом досвіду або випробувань і яка є:

- секретною, тобто не загальновідомою або легко доступною;

- значимою, тобто важливою та корисною для виробництва товарів за угодою;

- визначеною, тобто описаною у достатньо повний спосіб так, що можна підтвердити, що вона відповідає критеріям секретності та значимості.

Специфіка ринкового господарювання примушує серйозно ставитися до правової та інформаційної безпеки господарської ді­яльності. З метою забезпечення законних прав та інтересів суб'єк­тів господарювання в умовах ринкової економіки чинним законо­давством України встановлено правові засади режиму інфор­мації, яку суб'єкти господарювання використовують у про­цесі господарської діяльності.

Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 р. інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у воло­дінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних або юри­дичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до передбаче­них ними умов.

Суб'єкти господарювання, які володіють інформацією профе­сійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та ін­шого характеру, одержаною на власні кошти, або такою, яка є пред­метом їх професійного, ділового, виробничого, банківського, комер­ційного та іншого інтересу і не порушує передбаченої законодавст­вом таємниці, самостійно визначають режим доступу до неї, вклю­чаючи належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського ха­рактеру, інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо), а також інформація, приховування якої становить загрозу життю і здоров'ю людей.

Дата добавления: 2015-05-10