Поняття форми держави та характеристика її елементів

Форма держави характеризує державу, визначає організацію державної влади і має відповідне правове закріплення. Всі її елементи фіксуються в конституції, законах і підзаконних ак­тах. Існують форми правління, державного устрою та державно-правового режиму.

Форма правління - це спосіб організації державної влади, що включає в себе порядок утворення державних органів і роз­поділ компетенції між ними. Основними формами правління є мо­нархія і республіка.

Монархія................. це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється одноособово і переходить, як правило, за спад­ком. Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства, проте основною формою державтіої влади стала лише при фео­далізмі, В буржуазному суспільстві збереглися здебільшого фор­мальні ознаки монархії.

Основними ознаками класичної монархічної форми правлін­ня ^ наступне:

- існування одноособового глави держави (монарха);

- глава держави здійснює правління безстроково;

- монарх здійснює керівництво державою на свій розсуд;

- влада глави держави має спадковий характер;

- монарх не несе відповідальності за законами даної держави (юридична безвідповідальність).

Монархії поділяються па дві групи: необмежені та обмежені.

У рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

• деспотична монархія, за якої влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнаний божеством або напівбожеством. Така, форма правління характерна для рабовласницких держав, насамперед стародавнього сходу (Єгипет, Вавилон, Ассірія, Китай);

• абсолютна монархія - це форма правління, за якої влада монарха зумовлюється його приналежністю до правлячої.

Республіка це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється виборними органами, котрі обираються наро­дом па певний строк. Основними ознаками республіки є:

- виборність на псиний строк глави держави та інших вищих органів державної влади;

- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

юридична відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом;

- загальнообов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших державних органів;

- захист прав та інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і держави.

Сучасні республіки поділяються на парламентські, прези­дентські та змішані. Парламентська республіка - цеформа прав­ління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, який фор­мує повністю відповідальний перед ним уряд (Італія, Австрія. Індія, Греція).

У парламентській республіці можливе існування поста прези­дента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має вик­лючно представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою держави стає прем'єр-міністр.

Президентська республіка - це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює президент, котрий поєднує повноваження глави держави і глави уряду (США, Аргентина, Мексика).

Форма державного устрою – це поділ держави на адміністративно-територіальні одиниці, характер взаємовідносин між ними та центром.

Унітарна держава - це форма устрою держави, окремі складові якої не мають суверенітету, усіх ознак державності. Верховна су­веренна влада, в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (воєводства, області, графства) не мають ознак політико-державної самостійності. Деякі унітарні держави (Італія, Україна) включають автономні утворення.

Складними формами державного устрою є федерація і конфе­дерація.

Федерація - це держава, до якої входять кілька територі­альних утворень, що володіють суверенітетом, або мають певні ознаки державності. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає догопірнісгь у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах центральної влади. Суб'єкт феде­рації наділяється установчого владою, має право прийняти власну конституцію, мати свою судову систему (США, Російська Федера­ція).

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, який створюється для досягнення спільних цілей. За кон­федеративного устрою держави, що стають членами конфедерації, зберігають свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах.

Форма державного режиму - це сукупність методів і спо­собів здійснення державної влади. Характер існуючого у певній державі режиму визначається обсягом повноважень влади, спосо­бами і методами її дії.

Цей елемент характеризує: способи взаємодії влади з населенням; політичний статус об'єднань громадян; співвід­ношення правових і позаправових способів здійснення влади; рівень ідеологічного тиску в процесі реалізації владних рішень Залежно від наявності демократичних інститутів політич­ні режими поділяють на демократичні та антидемократичні.

Демократичний режим заснований на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей; наявності інститутів безпо­середньої та представницької демократії; конституційному закріпленні та гарантуванні прав і свобод громадян. Управ­ління державними справами здійснюється з волі більшості, з урахуванням інтересів меншості.

Антидемократичний режим характеризується відсутністю реального здійснення прав та свобод особи; верховенством держави над правом; диктатурою однієї політичної партії; підконтрольністю всіх сфер суспільства державі та мілітари­зацією держави. В юридичній літературі часто вживається термін «авторитарний режим». Він ототожнюється з антиде­мократичним режимом або вважається одним із його різно­видів (поряд з тоталітарним режимом).

Для характеристики держав­ного ладу іноді також вико­ристовують такі поняття:

Тиранія — це влада, що встановлюється або утри­мується шляхом насильства. Характеризується терором та геноцидом, розвинутою системою каральних органів та численними порушеннями прав і свобод особи.

Деспотія — влада, притаманна монархічній формі прав­ління. Характеризується безмежною владою монарха, від­сутністю правових і моральних принципів управління, нехтуванням прав і свобод особи.

Тоталітаризм —різновид антидемократичного політич­ного режиму. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології та правлячої партії; зростанням партійного та державного апаратів; монополією держави на інформацію; централізмом управління і повним контролем держави над усіма сферами суспільного життя.

Авторитаризм — різновид антидемократичного політич­ного режиму. Характеризується пріоритетом інтересів дер­жави над особистістю, відсутністю гарантій щодо інтересів особи, неможливістю існування опозиції та відведення парламентові ролі органу, що затверджує рішення еліти.

Теократія —форма державного правління, за якої влада перебуває в руках духовенства чи глави церкви. Здійснення влади супроводжується посиленням релігійної регламентації всіх сфер суспільного та особистого життя громадян. Характеризується наданням релігійним святам статусу державних і відправленням судочинства на основі норм церковного права (Папська область в Італії до 1870 р., Ватикан).

Охлократія — назва форми держави, яка, на думку дея­ких авторів, виникає внаслідок виродження демократії (дослівний переклад з грецької—«влада натовпу»). Це влада суспільно-політичних груп, які, користуючись попу­лістськими гаслами, керують суспільством найпримітивнішими методами. Вирізняється нестабільністю політичного курсу, спрощенням складних суспільних проблем, провока­ціями з метою збудження масових рухів, реалізацією полі­тичних авантюр, що є загрозою для суспільства.

18.Конституція України, її зміст, властивості та структура.

Конститу́ція Украї́ни — Основний Закон держави України. Ухвалений 28 червня 1996 року на 5-й сесії Верховної Ради України 2-го скликання. Конституція України набула чинності з дня її прийняття. На пам'ять про прийняття Конституції в Україні щорічно святкується державне свято — День Конституції України.

Структура Конституції:

Чинна Конституція України складається з 15 розділів. 161 стаття зібрана у 14 розділів, а XV розділ містить 16 перехідних положень. Тексту Конституції передує Преамбула.

Преамбула конституції - це звичайна для світової конституційної практики невелика за обсягом, урочиста, написана навіть із певним пафосом вступна частина до її основного змісту, що має багатофункціональний характер. Вона виконує принаймні дві основні функції: по-перше, вказує на те, хто і в якому порядку прийняв конституцію, і, по-друге, містить коротку характеристику умов І мотивів прийняття конституції та покладених при цьому завдань. Тобто преамбула конституції має концептуальний характер.

Преамбула Конституції України декларує: "Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., схваленим 1 грудня 1991 р. всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію - Основний Закон України".

Преамбула Конституції України 1996 р. визначає основні цілі, задля досягнення яких було прийнято цю Конституцію, а саме: забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя; зміцнення громадянської злагоди; розвиток і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.

Нормативну частину Конституції України 1996 р. складає переважно її основна частина, що складається з 13 розділів та 159 статей. Основну частину Конституції України 1996 р. складають групи норм Конституції, що визначають загальні засади суспільного і державного ладу; права, свободи та обов'язки людини І громадянина; конституційні основи виборів і референдумів; правовий статус вищих органів державної влади - Верховної Ради України. Президента України, Кабінету Міністрів України;' правовий статус прокуратури; систему та функції судів загальної юрисдикції; особливості адміністративно-територіального устрою України: правовий статус АРК; основи місцевого самоврядування; порядок внесення змін до Конституції України.

Розділ І "Загальні засади" Конституції України містить норми, що визначають основи суспільного і державного ладу України.

Норми цього розділу Конституції України визначають основні напрямки розвитку громадянського суспільства, основні принципи суспільного життя, пріоритети національного правотворення і державотворення, принцип народного суверенітету, права Українського народу, закріплюють форму держави, пріоритет людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки як найвищої соціальної цінності, основні напрямки зовнішньополітичної діяльності держави, встановлюють державні символи України тощо.

Основні положення:

Конституція України ухвалена і введена в дію Верховною Радою України 28 червня 1996 року. Складається з преамбули та 15 розділів. У преамбулі підкреслюється, що ВР України ухвалює цю Конституцію — Основний Закон України від імені українського народу — громадян України всіх національностей.

У Конституції України передбачена досить жорстка процедура внесення до неї змін та доповнень. Для схвалення відповідних змін до різних її розділів вимагається від 2/3 до 3/4 голосів від конституційного складу ВР України. Якщо ж зміни скасовують чи обмежують права й свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи загрожують територіальній цілісності д-ви, то Конституція України взагалі не може бути змінена (ст. 157).

З прийняттям Конституції України 1996 року втратили чинність Конституція 1978 і Конституційний договір між ВР України та Президентом України від 8 червня 1995.

Дата добавления: 2015-05-10