Поняття та види правочинів

Згідно Статтї 202. Цивільного кодексу Правочином є дія особи,спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

1. Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

2. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

3. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні правила про зобов'язання та договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодав­ства або суті одностороннього правочину.

Положення коментованої статті стосовно того, що правочин — це дія особи, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, слід тлумачити поширювальне у тому сенсі, що правочини можуть бути також підставою інших видозмін правовідносин. Наприклад, правочин може бути підставою призупинення, поновлення, реалізації тощо пра­вовідносин. При цьому він може бути водночас і підставою припинення одних правовідносин та підставою виникнення або зміни інших правовідносин. Наприклад, продаж наймачем орен­дованого майна третій особі тягне припинення договору оренди та одночасно є підставою виник­нення правовідносин відповідальності.

Правочини відрізняються від інших юридичних фактів такими рисами:

1)правочини є вольовими актами, спрямованими на досягнення певного правового результату. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як події, котрі відбуваються та створюють правові наслідки незалежно від волі суб'єктів цивільного права;

2) правочини завжди є діями фізичної або юридичної особи. Цим вони відрізняються від адмі­ністративних актів (актів управління), які видають органи державної влади та управління;

3) правочини завжди є правомірними діями, що тягнуть виникнення або видозміни регулятивних цивільних правовідносин. Цим правочини відрізняються від такого виду юридичних фактів, як делікти, котрі порушують цивільні права і тягнуть виникнення регулятивних відносин;

воля в правочинах завжди спрямована саме на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Цим вони відрізняються від юридичних вчинків, де волевиявлення не спрямоване спеціально на створення юридичних наслідків; Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну абоприпинення цивільних прав та обов’язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чибагатосторонніми (договори).

Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка можебути представлена однією або кількома особами.Односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила.Односторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двохабо більше сторін.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсягцивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним івідповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правовихнаслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не можесуперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Форма правочину. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язковаписьмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.У випадках, встановлених договором або законом, волясторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі,якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, що вичняються усно;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, що вичняються усно;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусомабо іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках,встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Недійсність правочину. Підставою недійсності правочину є недодержання в моментвчинення правочину стороною (сторонами) вищевказаних вимог.

Якщонедійсність правочину прямо передбачена законом, він називаєтсья нікчемним. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, то такий правочин визнається недійсним судом і називається оспорюваним.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крімтих, що пов’язані з його недійсністю.

Дата добавления: 2015-05-10