Верховна рада України. Законодавча функція Верховної Ради України

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, яка розглядає та вирішує найважливіші питання державного і суспільного життя держави, що потребують законодавчого регулювання, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України.

Верховна Рада України є однопалатним представницьким органом законодавчої влади, до складу якої входять 450 народних депутатів, які обираються на підставі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Верховна Рада України може здійснювати свої повноваження за умови обрання до її складу не менше двох третин від її конституційного складу, тобто не менше 300 народних депутатів.

Верховна Рада України працює в сесійному режимі. Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією України строки, і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менше як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Засідання Верховної Ради проводяться відкрито, а за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради можливе також проведення закритих засідань.

Верховна Рада України приймає закони та постанови більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

З метою організації своєї роботи Верховна Рада України обирає зі складу народних депутатів Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, які в разі потреби можуть бути відкликані.

Важлива роль у законодавчому процесі, у здійсненні контрольних функцій Верховної Ради України належить комітетам, які працюють постійно.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада Ук­раїни затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. До складу комітетів Верховної Ради обираються народні депутати (10—30 осіб) на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень.

Народним депутатом України може бути лише громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Народний депутат повинен мати громадянство України, бо саме ця властивість визначає наявність повноцінних правових зв’язків між особою і державою, у тому числі й наявність усіх юридичних прав і обов’язків, передбачених Конституцією України.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитись від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі, їм забороняється займатись будь-якою діяльністю, крім наукової та викладацької. Повноваження народних депутатів України набувають чинності з моменту складання ними перед Верховною Радою України відповідної присяги.

Конституція України закріпляє низку гарантій депутатської діяльності, які покликані забезпечити сприятливі умови для виконання народними депутатами своїх повноважень. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність, яка означає, що народний депутат не може бути притягнутим до будь-якої юридич­ної відповідальності за діяльність, яку він здійснює під час реалізації своїх депутатських повноважень.

Депутатська недоторканність також означає й те, що народного депутата України не можна притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради України, вираженої у відповідній постанові, що приймається на її пленарному засіданні.

Обсяг повноважень народних депутатів України визначається Конституцією України та чинним законодавством. Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України відповідного скликання.

Важливими формами депутатської діяльності є депутатський запит і депутатське звернення.

Депутатський запит — це поставлена на сесії Верховної Ради України вимога народного депутата України до певних органів та посадових осіб дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до посадових осіб державних органів, керівників підприємств, установ та організацій, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Чинне законодавство передбачає відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог народного депутата України.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Якщо нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України суперечать Конституції України та прийнятим законам, то Президент України може їх скасувати.

До системи органів виконавчої влади в Україні входять також центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети, відомства).

Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій формують персональний склад місцевих державних адміністрацій.

Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані цим органам відповідною радою.

Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Крім того, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам народних депутатів у частині повноважень, делегованих їм цими радами.

Законодавча функція:

До функцій Верховної Ради часом зараховують також бюджетно-фінансову та зовнішньополітичну функ­ції. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються її головними функціями.

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природньо, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення — Президент.

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схва­лений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Кон­ституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома тре­тинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Законопроект про внесення змін до Конституції, який розглядався Верховною Радою і не був прийнятий, може бути поданий до Верховної Ради не менш як через рік від дня прийняття такого рішення щодо даного за­конопроекту.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції.

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів.

Зі змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засади використання при­родних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, тран­спорту і зв’язку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва;

правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демо­графічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведен­ня виборів та референдумів; організація й порядок ді­яльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, за­сади судової експертизи, організація і діяльність проку­ратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Виключно законами визначаються також територіальний устрій України; засади місцевого самоврядування; статус столиці України; спеціальний статус інших міст; правовий режим державного кордону; основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпе­чення громадського порядку; правовий режим воєнного й надзвичайного стану, зон надзвичайної екологічної ситуації.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них.

Крім нього, виключно законами встановлюються:

Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ва­ги, міри й часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92 Конституції).

Дата добавления: 2015-05-10