Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється відповідно до ст. 51 КЗпП для таких категорій працівників:

1. для працівників віком від 16 до 18 років — 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиждень;

2. згідно з п. 2 ч. 1 ст. 51 КЗпП для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад з шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу, затверджується в порядку, встановленому законодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (учителів, лікарів та інших).

Стаття 56 КЗпП передбачає такий різновид робочого часу як неповний робочий час. За угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Закон вказує на те, що робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників, але оплата праці провалиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Принциповою відмінністю скороченого і неповного робочого часу є те, що скорочений робочий час є обов'язковою державною гарантією охорони праці (через зниження тривалості робочого часу) як для роботодавця, так і для працівника, тоді як неповний робочий час є, як правило, результатом досягнення угоди між суб'єктами трудового договору.

Ст. 62 КЗпП зазначає, що надурочні роботи — це роботи понад встановлену тривалість робочого дня (ст.ст. 52, 53 і 61 КЗпП). Трудове законодавство вказує, що до надурочних робіт працівники можуть залучатися лише у виняткових випадках, визначених законодавством.

Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби, ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). Міра праці у даному випадку визначається не тільки тривалістю робочого часу, але також колом обов’язків і обсягом виконаних робіт (навантаженням).

71.Сучасні методологічні підходи до змісту шкільних правознавчих дисциплін.

Утвердження в Україні громадянського суспільства і розбудова на основі Конституції України суверенної, неза­лежної, демократичної, соціальної правової держави ви­магають суттєвої зміни підходів до формування нового по­коління громадян України. Громадянину нашої держави мають бути притаманні: висока правова культура, послі­довні демократичні переконання, вміння легальними за­собами захищати загальновизнані суспільні цінності. Без належного рівня правових знань і навичок правомірної поведінки неможлива свідома участь особи в суспільному та державному житті. Правовій освіті громадян України сьогодні приділяється велика увага з боку держави, інсти­тутів та установ. Важливе місце в системі правової освіти належить загальноосвітнім навчальним закладам, де чи­тається загальнообов’язковий курс "Основи правознав­ства".

Зазначений курс, що вивчається в10 класах загально­освітніх навчальних закладів, орієнтовано на такі зав­дання:

1. закласти основи системи правових поглядів і переконань учнів;

2. ознайомити учнів з основами конституційного ладу України, дати початкові знання з цивільного, сімейного, трудового, кримінального та інших галузей права;

3. поглибити знання учнів про походження, типи та форми держави, історію творення української держав­ності;

4. сформувати навички правомірної поведінки, навчи­ ти учнів відповідно до норм права діяти в типових життє­вих ситуаціях, виконуючи соціальну роль громадянина, глави чи члена сім’ї, робітника, фермера, підприємця, студента чи учня, власника майна тощо;

5. виховати в учнів переконання у необхідності суворого дотримання законів, непримиренності до протиправної поведінки;

6. виробити у школярів уміння аналізувати суспільно-політичні події в Україні та світі, спираючись на знання з теорії та історії держави і права, користуватися вітчизняними нормативними та міжнародно-правовими актами, різноманітними джерелами права, юридичною літерату­рою.

Розбудова системи освіти в Україні, сучасний рівень розвитку науки і техніки вимагають якісно нового погляду на виховання і навчання студентської молоді, фахову підготовку, що потребує нових підходів до педагогічного процесу у вищій школі. Традиційна системи навчання знаходиться в стані перебудови, впроваджується струнка система змісту і технологій навчання, належне місце серед яких посідають нові інформаційні технології, що спираються на досягнення психології, педагогіки та дидактики.

Нині суттєво змінюється завдання вищої школи. Майбутній вчитель правознавства має знати не лише законодавство та акти правозастосування, уміти їх розв’язувати і тлумачити, його професійна діяльність зобов’язує мати глибокі знання з педагогіки, психології, знати норми моралі, звичаїв та традицій суспільства.

Він має бути готовим до участі у правовому вихованні учнів загальноосвітніх шкіл, а для цього необхідно оволодіти методами, формами і засобами педагогічного впливу на особистість, а також формами, засобами і методами самовдосконалення.

Основна мета курсу “Методика викладання правознавства” – теоретична та практична підготовка студентів в галузі правового навчання в умовах шкільної освіти.

Завдання курсу:

- передати студенту – майбутньому вчителю правознавства – систему методичних знань, що відображають специфіку правової освіти в сучасних умовах;

- сприяти формуванню вмінь вирішувати актуальні методичні проблеми правової освіти учнів;

- привертати увагу майбутнього фахівця до наступним актуальним проблемам правової освіти як: цінності, система, процес та результат.

Зростаючий інтерес до педагогічних технологій обумовлений необхідністю впровадити в педагогіку системно-діяльнісний підхід, потребою реалізувати особистісно-орієнтоване навчання, можливістю вилучити з навчання малоефективні вербальні способи передачі знань, проектувати технологічний ланцюжок процедур, прийомів, форм взаємодії викладача і студентів, які дають гарантії освітнім результатам і знижують негативні наслідки роботи низько кваліфікованих педагогів. Це актуально і в процесі правового навчання, що має виконувати такі дидактичні завдання, як формування вміння студентів використовувати юридичну термінологію та застосовувати законодавчі акти, розвиток правового мислення, формування громадянської активності. Правова освіта на сучасному етапі не може полягати лише в інформаційній або просвітницькій діяльності, серед її завдань - навчити особу орієнтуватися у правовому просторі з практичною метою, дотримуватися стандартів правомірної поведінки та стимулювати її з боку інших осіб.

Правова культура самих школярів являє собою складну психологічну, особову освіту, що представляє сукупність стійких характеристик правосвідомості і діяльності (поведінки) на основі правових норм.

Отже, завданням правової освіти виступає формування самостійної форми свідомості — правосвідомості як сукупності уявлень і відчуттів, що виражають відношення людей до права, правових явищ в суспільному житті.

Очікувані результати - в результаті вивчення курсу студенти повинні

з а с в о ї т и:

· основні принципи побудови змісту правової шкільної освіти;

· теорію та методику формування правової культури у дітей, підлітків і молоді;

· методики проведення різних типів уроків з правознавства;

· методики запровадження елементів сучасних інноваційних технологій.

в м і т и:

· використовувати юридичну термінологію з різних галузей права;

· планувати навчальну діяльність в навчально-виховному процесі;

· розробляти форми, прийоми перевірки знань та вмінь вихованців відповідно вимог особистісно-орієнтованої освіти;

· формулювати дидактичні мету у відповідності з вимогами навчальної дисципліни;

· аналізувати урок правових знань;

· аналізувати індивідуальні, інтелектуально-психологічні особливості школярів;

· використовувати наочність, робити самоаналіз;

· використовувати методи стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.

· розробляти сценарії позакласних правовиховних заходів.

Сучасні методологічні підходи та принципи шкільних правознавчих дисциплін базуються на засадах по-перше «Національної ідеї освіти» (збагаченя національних освітніх традицій, формування громадянина патріота України); по-друге розвиток освіти в контексті тенденцій розвитку кращіх світових освітніх систем.

Приріорітетними напрямами методології правової освіти є фомування загальнолюдських цінностей та високого рівня правової свідомості, впровадження іновацій правового навчання, інтеграція в світовий освітній простір, оновлення форм та методів організації навчально-виховного процесу при викладанні правознавчих дисциплін.

Провідними фахівцями педагогами, академіками АПН акцентується увага на доцільності розвитку педагогіки толерантності, розвиток багатогранних правових та особистісних компетенцій.

Впровадження комп’ютерних технологій в правовому навчанні; розвиток практичних навичок життєдіяльності в сучасному суспільстві, в соціально-правових відносинах.

Отже, концептуальними основами правознавчої освіти юристи та педагоги визначають такі принципи, як: гуманізація та демократизація навчального процесу, діалогічність взаємодій вчителя та учня на уроках правознавства, практична спрямованість уроків правознавства, полікуртурність та духовність.

Дата добавления: 2015-05-10