Норми міжнародного права і міжнародні договори

Отже, основу цивільного законодавства України, як за­значалось вище, становить Конституція України. Вона має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймають на основі Конституції. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41 Конституції Украї­ни, в яких встановлюються цивільно-правові засади регу­лювання відносин власності та ст. 21—24, 27—34, які ви­значають основні права і обов'язки громадян України, зміст правоздатності громадян у нормах цивільного права. Згідно з Конституцією України (ст. 92), виключно Законами України визначаються:

• права та свободи громадян, гарантії цих прав і свобод;

• правосуб'єктність громадян;

• правовий режим власності;

• правові засади та гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

• засади цивільно-правової відповідальності та ін.

Закони є основною формою правотворення в нашій дер­жаві. Їх приймають у різний час, тому необхідна відповідна систематизація законів у кодексах. Головним кодифікацій­ним актом цивільного права є Цивільний кодекс України, один із найважливіших законів України. Зміст Цивільного кодексу України утворюють шість книг ("Загальні положен­ня", "Особисті немайнові права фізичних осіб", "Право влас­ності та інші речові права", "Право інтелектуальної влас­ності", "Зобов'язальне право", "Спадкове право"), до скла­ду яких входить 1308 статей.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймають відповідно до Конституції Украї­ни та Цивільного кодексу України. До цивільних кодифі­каційних актів слід віднести Господарський кодекс Украї­ни, Повітряний кодекс України, Закони України "Про госпо­дарські товариства", "Про захист прав споживачів" та ін.

Елементами системи цивільного законодавства поряд із законами є також укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України. Але у разі, якщо указ Прези­дента України, постанова Кабінету Міністрів України, нор­мативний акт Автономної Республіки Крим суперечать по­ложенням Цивільного кодексу або іншому законові Украї­ни, застосовують відповідно положення Цивільного кодек­су або іншого закону України.

Тексти законів, прийнятих Верховною Радою України, публікуються в газеті "Голос України," а також спеціаль­ному виданні "Відомості Верховної Ради України", яке ви­ходить 52 рази на рік.

З нормативними актами, які приймає Кабінет Міністрів України, можна ознайомитися в газеті "Урядовий кур'єр" та в Збірнику урядових нормативних актів України.

На рівні уряду України прийнято велику кількість нор­мативних актів, які регулюють цивільні відносини. Серед цих актів можна назвати Положення про обов'язкове особи­сте страхування від нещасних випадків на транспорті (14 вересня 1996 р.). Правила торгівлі в кредит (31 серпня 1999 р.), Правила користування електричною енергією для населення (26 червня 1999 р.) та ін.

З нормативних актів, прийнятих міністерствами та інши­ми центральними органами виконавчої влади, які регулю­ють цивільні відносини, можна назвати Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами (18 груд­ня 1995 р.). Правила продажу непродовольчих товарів (27 травня 1996 р.) — затверджені Міністерством зовніш­ньоекономічних зв'язків і торгівлі України; Типовий договір про надання послуг електрозв'язку (13 липня 1999 р.) — затверджений Державним комітетом зв'язку і інформати­ зації України; Положення про порядок відчуження основ­них засобів, які знаходяться в державній власності (13 лип­ня 1999 р.) — затверджене Фондом державного майна Украї­ни та ін.

Співвідношення між актами цивільного законодав­ства і договорами, які укладають суб'єкти між собою, полягає в тому, що учасники цивільних правовідносин ма­ють право укладати між собою договір, який не передбаче­ний актами цивільного законодавства, або врегулювати в договорі, що передбачений актами цивільного законодав­ства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторо­ни в договорі мають право відступати від положень, визна­чених в актах цивільного законодавства, і самостійно вре­гульовувати свої відносини. Але сторони в договорі не мо­жуть відступати від положень, визначених в актах цивіль­ного законодавства, коли у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає зі змісту або із суті відносин між сторонами.

Цивільні відносини можуть регулюватися також звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбаче­не актами законодавства, але є усталеним, таким, що ши­роко застосовується у цивільній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. Напри­клад, ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства Украї­ни передбачає, що за відсутності згоди сторін щодо трива­лості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення роз­вантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту. Але необхідно пам'ятати, що звичай, який суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується.

Чинний міжнародний договір, що регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного зако­нодавства. Коли у чинному міжнародному договорі Украї­ни, укладеному у встановленому законом порядку, містя-

ться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним ак­том цивільного законодавства, застосовують правила відпо­відного міжнародного договору України. Таким чином, нор­ми міжнародного права і міжнародні договори також є дже­релом цивільного права України.

Що розуміють під поняттями "аналогія закону" і "аналогія права"?

Навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують цивільно-правового регулювання.

Так, безпосередньо в Цивільному кодексі України, не­зважаючи на регулювання ним широкого кола приватних відносин, відсутня правова регламентація питань, які ви­никають на практиці у зв'язку з медичним обслуговуван­ням, функціонуванням закладів громадського харчуван­ня та іншими видами повсякденного обслуговування, тоб­то ці відносини залишилися поза полем правового регу­лювання.

Суспільні відносини, які залишаються поза полем пра­вового регулювання, утворюють прогалини в праві. Під прогалиною в праві звичайно розуміють випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулюван­ня, але воно не передбачене конкретним законом, правовою нормою. Засобом усунення прогалин є прийняття нових норм або редагування застарілих.

Однак життя не стоїть на місці, і учасники цивільних відносин не можуть чекати, поки прогалину в праві усуне законодавець. Вихід полягає в тому, що суб'єктам цивіль­них правовідносин і суду надається право вирішувати спра­ви такого роду за допомогою аналогії.

Перший вид аналогії (за відсутності закону, який регу­лює спірні відносини) носить назву аналогія закону. Сут­ність цього виду полягає в тому, що певні цивільні відноси­

ни, не врегульовані Цивільним кодексом України, іншими актами цивільного законодавства чи договором, можуть регулюватися тими правовими нормами цих актів, що ре­гулюють подібні за змістом цивільні відносини.

Аналогія закону має місце, якщо:

• відносини, щодо яких виник спір, за своїм характе­ром потребують цивільно-правового регулювання;

• ці відносини не регулюються якимись конкретними нормами права;

• є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією.

Вирішуючи справу шляхом використання аналогії зако­ну, суд повинен не лише покластися на конкретну норму закону, а й обґрунтувати, чому він вважає за можливе її застосувати.

У певних випадках законодавець з метою "нормативної економії" сам вказує на необхідність застосування аналогіч­ного закону. Так, до відносин за договорами контрактації, міни, не врегульованих правилами щодо цих договорів, застосовують загальні положення про договір купівлі-про­дажу і правила про договори поставки, якщо інше не перед­бачено договором, законом або іншими нормативно-право­вими актами.

Трапляються і більш суттєві прогалини в законі, коли відсутні не лише прямі, а й аналогічні норми. Такі прога­лини заповнюють за допомогою аналогії права. Їх сутність полягає в тому, що у разі неможливості використати анало­гію закону для регулювання цивільних відносин вони регу­люються відповідно до принципів цивільного законодавства. При використанні аналогії права необхідно визначити, яки­ми засадами і змістом цивільного законодавства суд керу­ється, оскільки без такого детального аргументування рі­шення суду вважається необґрунтованим.

Слід підкреслити, що положення Цивільного кодексу України застосовують до врегулювання відносин, які вини­кають у сфері використання природних ресурсів та охоро­ни довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

У чому полягає зміст цивільно-правових відносин?

Цивільна правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини між майнове самостійними, юри­дична рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюють­ся, припиняються на підставі юридичних фактів і за­безпечуються можливістю застосування державного примусу.

Для цивільно-правових відносин характерні специфічні ознаки, які вирізняють їх з-поміж інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід визна­чити такі їх особливості:

• цивільно-правові відносини — це особисті немайнові та майнові відносини;

• вільне волевиявлення, майнова відокремленість та юридична рівність учасників цих відносин;

• юридичні права та обов'язки суб'єктів цивільно-пра­вових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів;

• невиконання будь-ким з учасників правовідносин взя­тих обов'язків або порушення чужих прав тягне за собою застосування до порушника засобів державного примусу. Як правило, засоби такого примусу мають майновий ха­рактер.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основ­них елементів: суб'єкта, об'єкта і змісту.

Суб'єктами цивільних правовідносин виступають учас­ники їх. Ними можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим і те­риторіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, називається активним суб'єктом, або суб'єктом права. Суб'єкт цивільно-правовових відносин, на якого покладено обов'язок, називається пасивним су­б'єктом, або суб'єктом обов'язку.

Як правило, в цивільних правовідносинах кожен з учас­ників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Наприклад, у правовідносинах, що виникають із договорів купівлі-продажу, підряду, лізингу, перевезення, комерцій­ної концесії, схову, кожен із суб'єктів правовідносин має права і несе певні обов'язки.

Суб'єктам цивільно-правових відносин притаманна суспіль­но-юридична якість цивільної правосуб'єктності, яка скла­дається з цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.

Об'єкти цивільно-правових відносин — це те, на що спрямовані суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок з метою задоволення інтересів суб'єктів.

Залежно від змісту можна говорити, що виникнення цивільно-правових відносин пов'язане з необхідністю при­дбання, перевезення речей, надання послуг, публікації творів науки та літератури, захисту честі та ділової репу­тації тощо. Тобто об'єктами цивільно-правових відносин є:

а) особисті немайнові блага,

б) речі,

в) дії, в тому числі послуги,

г) результати духовної та інтелектуальної творчості.

Зміст цивільних правовідносин утворюють суб'єктив­не право і суб'єктивний обов'язок.

Суб'єктивне цивільне право — це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, яка забезпе­чується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і мож­ливістю застосування до них державного примусу. Суб'єк­тивному праву уповноваженої особи притаманна своя струк­тура, яка складається з трьох прав (повноважень):

• право (повноваження) на власні дії;

• право (повноваження) на чужі дії;

• право (повноваження) вимагати застосування засобів примусу до зобов'язаних осіб, які не виконали чи неналеж­ним чином виконали зобов'язання.

Наприклад, власник речі вправі володіти, користуватись і розпоряджатися нею. Він також вправі вимагати від усіх осіб і держави утримуватися від порушення його права влас­ності, а при порушенні, наприклад, подати позов про ви­требування майна з чужого незаконного володіння. Влас­ник також може вимагати усунення будь-яких інших пору­шень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням права володіння.

Суб'єктивне право пов'язане із суб'єктивним обов'язком, оскільки здійснення цього права залежить від поведінки зобов'язаних осіб. Суб'єктивний цивільний обов'язок — це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволен­ня інтересів уповноваженої особи. Зміст цивільно-правово­го обов'язку полягає в тому, що закон (договір) зобов'язує особу до певної поведінки (здійснити певні дії чи утримати­ся від певних дій). Тобто це заснована на законі міра відпо­відної (щодо задоволення інтересів певної особи) поведінки зобов'язаної особи. Наприклад, за договором перевезення вантажу, транспортна організація (перевізник) зобов'язана доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту при­значення і видати його отримувачу.

Дата добавления: 2015-05-10