Що означає право власності на землю?

У ст. 14 Конституції України зазначено: земля є основ­ним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантуєть­ся. Це право набувається і реалізується фізичними та юри­дичними особами, державою та територіальними громада­ми відповідно до закону.

Земля як об'єкт права власності — це площа землі, яка включає ґрунт, замкнені водойми, багаторічні на­садження, що знаходяться на ній. Розмір і територіальні межі ділянки, що перебуває у власності відповідної фізич­ної чи юридичної особи, а також порядок її надання вста­новлюються Земельним кодексом України. Право власності на землю підлягає державній реєстрації і виникає з момен­ту такої реєстрації.

Право мати землю у власності належить фізичним осо­бам, які є громадянами України. Громадяни України набу­вають права власності на земельні ділянки на підставі:

• придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, інших правочинів;

• безоплатної передачі з земель державної і комуналь­ної власності;

• приватизації земельних ділянок, які надавались ра­ніше їм у користування;

• прийняття спадщини;

• виділення в натурі (на місцевості) належної частки (паю).

. Крім того, відповідно до ст. 119 Земельного кодексу України, громадянин, який добросовісно, відкрито та без­перервно користується земельною ділянкою протягом 15 ро­ків, але не має документів, що посвідчують право на цю земельну ділянку, можуть звернутися в орган державної влади чи місцевого самоврядування з клопотанням про пе­редачу її у власність або надання в користування. Розмір цієї земельної ділянки визначається в межах норм, визна­чених Земельним кодексом. У цьому разі право власності на земельну ділянку набувається за набувальною давністю.

За іноземними фізичними особами, а також особами без громадянства та іноземними юридичними особами право власності на землю визнається лише у випадках, передба­чених законом.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд, відповідно до цільового призначення, без будь-яких обмежень закладати на ній сади, виноград­ники, пасіки. Він має право вільно користуватися загаль-нопоширеними корисними копалинами, торфом, лісовими угіддями, водними об'єктами, прісними підземними вода­ми, а також споруджувати межові знаки, огорожі (але за погодженням із власниками сусідньої земельної ділянки).

Одночасно власник зобов'язаний здійснювати комплекс заходів з охорони землі, використовувати земельну ділян­ку відповідно до її цільового призначення, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології вироб­ництва, не погіршувати екологічної ситуації, а також до­тримуватися правил добросусідства з власниками і кори­стувачами сумісних земельних ділянок.

Власник земельної ділянки набуває права власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно, яке міцно з'єднано або із землею безпосередньо, або з інши­ми будівлями та спорудами, якщо останні не станов­лять частини іншого нерухомого майна. Необхідно під­креслити, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, сані­тарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим при­значенням.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівни­цтво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Однак на вимогу власника (користувача) земельної ділян­ки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не пору­шує права інших осіб.

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істот­ного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'я­зати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови неможливе або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила са­мочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попередньо­го стану.

При відчуженні будівлі або споруди разом з ними пере­ходить і право власності на земельну ділянку, на якій вони знаходяться і яка належить власникові, без зміни її цільо­вого призначення та у розмірах, визначених договором.

У разі відчуження будівлі або споруди, розташованої на ділянці, наданій власникові цих забудов на праві користу­вання, разом з ними переходить і право користування тією частиною земельної ділянки, на якій розташоване зазначене нерухоме майно і яка необхідна для його обслуговування.

Викуп земельної ділянки з метою суспільної необхідності може здійснюватись у порядку, визначеному судом. Рішен­ня про такий викуп приймається судом за позовом відпо­відного органу держави. Автономної Республіки Крим та територіальної громади. Власник землі має бути не пізніше ніж за один рік до вчинення позову письмово сповіщений про такий викуп.

Плата за земельну ділянку, що викуповується (викупна ціна), строки та інші умови викупу визначаються домовле­ністю з власником ділянки, а в разі спору — судом. При визначенні викупної ціни суд включає до неї ринкову вар­тість ділянки і нерухомого майна, що знаходиться на ній, та всі збитки, завдані власнику викупом земельної ділянки (у тому числі втрачену вигоду), які він несе у зв'язку з до­строковим припиненням своїх зобов'язань перед третіми особами.

За домовленістю з власником йому замість ділянки, що викуповується, має бути надана органом, який вчинив по­зов про викуп земельної ділянки, інша ділянка із зараху­ванням її вартості до викупної ціни.

Дата добавления: 2015-05-10