Який позов називають негаторним? 2 страница

Творчість — це цілеспрямована інтелектуальна діяль­ність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється оригінальністю, неповторністю і суспіль­но-історичною унікальністю.

Будь-якій людині властива творчість у діяльності: ху­дожній, літературній, науковій, технічній, виробничій тощо. За цілеспрямованістю творчість можна умовно по­ділити на два основних види: духовна і науково-технічна творчість.

Зміст, спрямованість, сила емоційного впливу літерату­ри, мистецтва, науки визначають духовність сучасного су­спільства. Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, вважають духов­ною творчістю. Духовна творчість охоплює літературу, на­уку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звуко­запис, радіо, телебачення та інші види діяльності гумані­тарного характеру.

До результатів науково-технічної творчості належать наукові відкриття, винаходи в усіх галузях людської діяль­ності, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин та ін. Ці результати науково-технічної твор­чості можна використовувати в будь-який спосіб, що не суперечить закону в підприємницькій діяльності, — у про­мисловості, сільськогосподарському виробництві тощо.

Крім того, до результатів творчої діяльності належать комерційне найменування, торговельна марка, комерційні таємниці та ін. Призначення їх — індивідуалізація учас­ників цивільного обігу, товарів, послуг.

Цивільне законодавство встановлює, що всі результати творчої діяльності визнаються товаром і, отже, є об'єктами. права інтелектуальної власності.

До об'єктів права інтелектуальної власності Цивіль­ний кодекс України відносить:

• твори науки, літератури і мистецтва;

• виконання творів;

• фонограми і організації мовлення;

• комп'ютерні програми;

• компіляції даних (бази даних);

• наукові відкриття;

• винаходи, корисні моделі, промислові зразки;

• компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

• раціоналізаторські пропозиції;

• сорти рослин, породи тварин;

• комерційні (фірмові) найменування, торговельні мар­ки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

• комерційні таємниці.

Права на об'єкти інтелектуальної власності виникають за фактом їх створення або внаслідок надання їм правової охорони уповноваженим державним органом у випадках і в порядку, встановлених Цивільним кодексом України або іншими законами.

Отже, всі результати творчої діяльності з погляду ци­вільно-правової охорони умовно можна поділити на три гру­пи: одна група охороняється авторським правом, друга — правом промислової власності, третя — правом на засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу товарів і послуг.

Які особливості судового захисту права інтелектуальної власності?

Право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивіль­ним кодексом України та іншим законом. Всім авторам результатів інтелектуальної діяльності належать щодо них особисті немайнові та майнові права. Захист цих прав здійснюється нормами різних галузей права — криміналь­ного, адміністративного, цивільного.

Проте найчастіше застосовують цивільно-правові засоби захисту права інтелектуальної власності. Порушення прав автора можуть бути пов'язані з порушенням його майнових інтересів або тільки особистих прав. Наприклад, випуск у світ твору без імені автора, зі змінами, самовільно внесени­ми видавництвом, постановки драматичного твору зі зміна­ми без схвалення автора, перекручення твору — все це по­рушення особистих прав без матеріальної шкоди. У таких випадках автор має право вимагати здійснення заходів, не­обхідних для задоволення його порушених інтересів.

Однак дуже часто порушення особистих прав автора зав­дає йому також майнових збитків (наприклад, використан­ня промислового зразка без дозволу автора і без виплати йому винагороди). Ввезення на митну територію України виробів (товарів), в яких використано об'єкти права інте­лектуальної власності, захищеного на території України, без дозволу суб'єктів права інтелектуальної власності, є пору­шенням цього права незалежно від того, чи ці об'єкти захи­щалися або захищатимуться в країнах їх походження. Ви­роби (товари) виготовлені з використанням об'єктів інтелек­туальної власності та розповсюджені в межах України з порушенням права на них, є контрафактними.

Будь-яке порушення права інтелектуальної влас­ності, в тому числі невизнання цього права чи посяган­ня на нього, тягне за собою відповідальність, встановле­ну Цивільним кодексом Украіни, законом чи договором.

Порушення права інтелектуальної власності тягне за собою обов'язок порушника відшкодування власнику зав­даних збитків. У зв'язку з цим кожній особі надається пра­во звернутися до суду за захистом свого права інтелекту­альної власності. Способи захисту цих прав визначено ст. 16 Загальних положень Цивільного кодексу України.

У випадках та в порядку, встановлених законом, суд за заявою потерпілого може застосувати негайні заходи, спря­мовані на запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів. Зокрема, до розгляду справи в суді він має право постановити рішення про заборону відповідачеві чи іншій особі, щодо якої є до­статні підстави вважати, що вона є порушником права інте­лектуальної власності, вчиняти певні дії (виробництво, відтворення, розповсюдження, а також транспортування, збереження або володіння з метою випуску в цивільний обіг виробів (товару), щодо яких припускається, що вони є кон­трафактними).

Суд має право постановити такі рішення:

• про зупинення пропуску через митний кордон Украї­ни товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з пору­шенням права інтелектуальної власності;

• вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелекту­альної власності;

• вилучення всієї партії виробів (товарів), щодо яких припускається, що вони є контрафактними, а також мате­ріалів і обладнання, призначених для їх виготовлення і розповсюдження;

• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання пра­ва інтелектуальної власності (розмір такого стягнення ви­значається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення);

• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.

Крім того, за наявності достатніх даних про вчинення зло­чину, за який відповідно до чинного законодавства передбаче­на кримінальна відповідальність, для забезпечення цивільно­го позову, суд може вжити заходи з накладення арешту:

а) на вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними;

б) матеріали та обладнання, призначені для виготовлен­ня і використання таких виробів (товарів);

в) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законо­давства передбачена кримінальна відповідальність.

Порушник права інтелектуальної власності зобо­в'язаний:

• задовольнити всі вимоги, що випливають із факту порушення права інтелектуальної власності;

• відшкодувати заподіяні порушенням збитки, включа­ючи втрачену вигоду;

• повернути суб'єктові права інтелектуальної власності, одержані внаслідок порушення доходи (прибутки) в повно­му обсязі;

• відшкодувати володільцеві права інтелектуальної влас­ності моральну шкоду в розмірі, що визначається судом.

Особа, яка неправомірно використала засоби індивідуа­лізації учасників цивільного обігу, товарів і послуг, зобов'я­зана знищити зображення індивідуалізації, усунути його з товару та його упаковки.

Що таке авторське право?

Головними напрямами духовної творчості людей є на­укова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, спо­собами об'єктивного вираження духовного багатства лю­дини, є предметом правової охорони. Суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребу­ють правового регулювання, яке і бере на себе авторське право.

В об'єктивному розумінні авторське право — це су­купність правових норм, які регулюють відносини, що ви­никають внаслідок створення і використання творів літера­тури, мистецтва й науки. Авторське право встановлює спри­ятливі правові умови для творчої діяльності, забезпечує доступність результатів цієї діяльності всьому суспільстві. Воно визначає і забезпечує широкий захист особистих (не-майнових) і майнових прав авторів.

У суб'єктивному розумінні, авторське право — це су­купність прав, які належать автору або його правона­ступнику у зв'язку зі створенням і використанням тво­ру літератури, науки, мистецтва.

Основними нормативними актами, які регулюють су­спільні відносини, пов'язані з авторським правом, є Кон­ституція України, Цивільний кодекс України, Закон Украї­ни "Про авторське право та суміжні права" у редакції від 11 липня 2001 р. та інші закони. Важливе значення у регу­люванні авторських відносин мають також типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів Украї­ни або за його дорученням відповідними відомствами і твор­чими спілками.

Особливу групу джерел сучасного авторського права ста­новлять міжнародні договори: Всесвітня (Женевська) кон­венція про авторське право (1952 р.); Конвенція, що ство­рює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Же­невська конвенція про охорону інтересів виробників фоно­грам від незаконного їх відтворення (1971 р.); Брюссель­ська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сиг­нали, які передають через супутники (1974 р.). Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжна­родного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституцій­ним правом.

Для правильного й однозначного застосування законо­давства про захист авторського права важливе значення має також судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України си­стематизує й аналізує таку практику, робить висновки, про які повідомляє суди.

Що є об'єктом авторського права?

Об'єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі, неза­лежно від жанру, достоїнства, обсягу, мети (освіта, інфор­мація, пропаганда, розваги тощо), а також способу і форми їх відтворення. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У Цивільному ко­дексі України вміщено загальний перелік об'єктів автор­ського права та їх загальні ознаки. Він не дає повного пере­ліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивно­го вираження творчої діяльності людей.

Але об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої діяльності автора. Наприклад, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) охо­роняються як літературні твори нарівні з музичними, фо­тографічними, аудіовізуальними творами. Однак не буде об'єктом авторського права суто технічна робота (напри­клад, передрук на комп'ютері чужого твору). Авторське пра­во не поширюється на ідеї, процеси, методи діяльності або математичні концепції як такі, офіційні документи (зако­ни, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні перекла­ди, офіційні символи і знаки (прапори, герби, ордени, гро­шові знаки тощо), повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації.

Сам твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершеності, але обов'язково повинен бути придатний для сприймання, відтворювання. Ця об'єк­тивна форма може бути усною та письмовою (ноти, схеми, запис на плівку, магнітну плівку, фотографії тощо).

До об'єктів авторського права відносять сценічні оброб­ки творів та обробки фольклору, придатні для суспільного показу, програми для електронних обчислювальних машин усіх видів, включаючи прикладні програми та операційні системи, переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача також вважається творчою.

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднано кілька форм, наприклад кіно — і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). У цьому разі об'єктом авторського права є фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського пра­ва в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, текст, робота оператора, художника-постановника, які уві­йшли як частина до твору.

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: скульптура, картина, ноти, рукопис тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, в яку він втіле­ний, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — картину, скульптуру, книгу. На річ, в яку матеріально втілюється твір, може бути право власності, право користування тощо, але не ав­торське право. Так, продаж художником своєї картини не позбавляє його авторського права. Таким чином, право інте­лектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного.

Хто є суб'єктом авторських відносин?

Право на твір належить його творцеві, тому, хто створив скульптуру, музику, аудіовізуальний твір, оригінальне ком­понування інтегральної мікросхеми, написав картину, кни­гу. Тобто первинним суб'єктом авторського права є автор твору. Однак поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автор твору, як зазначалося, може бути тільки його творець, тоб­то фізична особа: громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Суб'єктом авторського права можуть бути автор твору, а також інші фізичні та юридичні особи, для яких право може виникати в силу закону, договору або спадкування. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав — неавтори — не можуть мати права, які мають ав­тори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємни­ми від нього.

Таким чином, первинним суб'єктом, якому належить авторське право є автор, а авторське право правона­ступників є похідним.

Згідно з Цивільним кодексом України та Законом Украї­ни "Про авторське право та суміжні права", авторське право поширюється:

• на авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані або не

опубліковані, але знаходяться в об'єктивній формі на тери­торії України;

• авторів, незалежно від громадянства і постійного місця проживання, твори яких уперше опубліковані в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковані в Україні;

• авторів, які є громадянами України або мають постійне місце проживання на території України, незалежно від того, на якій території вперше було опубліковано їх твори.

Відповідно до міжнародних договорів України, авторське право поширюється на авторів незалежно від громадянства, твори яких уперше опубліковані або не опубліковані, але вони знаходяться в об'єктивній формі на території іншої держави.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Авторське право на твір, ство­рений спільною працею двох і більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи ста­новить такий твір одне нерозривне ціле або складається із частин, кожна з яких має самостійне значення. Взаємовід­носини співавторів можуть визначатися договором між ними. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно. Право на використання твору належить співвласникам спільно, а винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частинах, якщо в договорі не передбачено інше.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна пра­ця не є одним цілим. Особи, що організовують створення творів (видавці енциклопедій, виробники фільмів, продю­сери тощо) не визнаються авторами творів.

Видавцям належить виключне право на використання таких видань у цілому, а також право на зазначення свого найменування при будь-якому використанні такого видан­ня. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено договором на створення такого твору.

Авторами аудіовізуального твору вважаються автори сценаріїв, музичних творів, спеціально створених для да­ного аудіовізуального твору, режисери-постановники, опе­ратори та ін. Автор раніше створеного твору, переробленого: або включеного як частина аудіовізуального твору, також вважається співавтором аудіовізуального твору. Постанов­ник аудіовізуального твору має право за будь-якого вико­ристання твору зазначити своє ім'я або найменування чи вимагати такого зазначення.

Автор музичного твору з текстом або без тексту, створе­ного спеціально для аудіовізуального твору, зберігає право на одержання винагороди за використання свого музичного твору при кожному публічному виконанні аудіовізуального твору і його публічному сповіщенні, а також здавання в прокат примірників аудіовізуального твору.

Без згоди автора та інших володільців майнових прав на фільм забороняється знищення остаточного варіанта фільму (негатива, оригінального запису).

Авторське право на твір, створений за договором найму, належить авторові. Розмір авторської винагороди за кож­ний вид використання твору, створеного за договором най­му, та порядок її виплати встановлюються в самому дого­ворі найму.

Виключне право на використання твору, створеного за договором найму, належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцеві), якщо в договорі най­му не передбачено інше. Роботодавець також має право при будь-якому використанні твору, створеного за договором найму, зазначати своє найменування або вимагати такого зазначення.

Авторське право на запис інтерв'ю належить особі, що дала інтерв'ю, та особі, що взяла інтерв'ю і здійснила його

запис, як співавторам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, що дала це інтерв'ю.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, держава, до яких ав­торське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, в порядку спадкування. Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти пере­крученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Який зміст суб'єктивного авторського права?

Відповідно до закону автору належать особисті немай- {. нові і майнові права, що виникають зі створенням і викори- \ станням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. ' При цьому для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Ав­торське право виникає з моменту створення твору. Осо­ба, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі — ©, імені особи, яка має автор­ське право і року першої публікації твору.

Автор або особа, яка має авторське право на твір, може зареєструвати це право в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Орган, який забезпечує державну реєстрацію, видає свідоцтва про реє­страцію прав автора на твір, включаючи правомочності осо­би на твір, факт і дату публікування твору, договорів, які засвідчують право автора на твір, складає і періодично видає каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору, державна реєстрація визнається судом як юридична пре­зумпція прав автора або особи, яка має виключну право-

мочність на твір, тобто вважається дійсною, якщо в судово­му порядку не буде доведено інше.

Особистими немайновими правами автора є право на авторське ім'я, право авторства, право на обнародування твору і право протидіяти будь-якому перекрученню, спо­творенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому по­сяганню на твір (недоторканність твору).

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випускати свій твір під власним ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно). Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець вправі називати себе автором твору, а всі інші осо­би, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора.

Право на обнародування твору — це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалось. Його ще називають правом випуску твору у світ. Письмові твори (наукові, художні, музично-драматичні тощо) випус­кають у світ шляхом видання; твори образотворчого ми­стецтва — шляхом їх показу на виставках, розміщення в музеях для загального огляду. Право першого опублікуван­ня твору належить самому авторові.

Право на недоторканність твору — це протидія будь-якому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репу­тації автора. За чинними в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна зро­бити лише за згодою автора. Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад можли­вий лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Автору чи іншій особі, що має авторське право, нале­жать майнові права. Майнові права інтелектуальної влас­

ності іноді називають виключним правом. Виключне право — це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить ав­торське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за ви­нятком випадків, встановлених іншим законом. Майнови­ми правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти вико­ристання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання.

Закон надає автору чи іншій особі, що має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

1. Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі.

2. Публічне виконання і публічне сповіщення творів. Публічне виконання — це подання творів, фонограм, вико­нань, передач, організацій мовлення шляхом декламації, співу, гри, танцю та іншим способом як у живому вико­нанні, так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах), у місцях, де присутні чи можуть бути присутні особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих сім'ї.

Публічне сповіщення — це така передача в ефір чи по проводах зображення і (або) звуків твору, виконань фоно­грам, передач організацій мовлення, коли зазначені зобра­ження чи звуки можуть бути сприйняті невизначеним ко­лом осіб.

3. Публічний показ — це будь-яка демонстрація оригі­налу або примірника творів, виконань, передач організацій мовлення безпосередньо або на екрані за допомогою теле­візійного кадру, слайда, плівки (за винятком передачі в ефір по проводах) або за допомогою інших пристроїв чи процесів невизначеному колу осіб.

Дата добавления: 2015-05-10