Метод політичної економії

Будь-яка наука завжди використовує певний метод. Метод - це грецьке слово (тейіосіов), яке в перекладі означає спосіб пізнання, шлях дослідження. У сучасному науковому обігу цей термін означає той спосіб, той інструментарій, за допомогою якого здійснюється процес наукового пізнання.

Усі наукові дисципліни мають єдиний загальний метод, який у нашій літературі називають методом діалектичного та історичного матеріалізму. Головними ознаками цього методу виступають такі науково-світоглядні моменти або принципи:

o необхідно досліджувати явища чи процеси, виходячи з того, що вони постійно знаходяться в русі;

o неможливо ігнорувати процеси виникнення й розвитку того чи іншого явища або феномена, бо кожна наступна форма містить у собі й ознаки попередньої;

o усі явища необхідно розглядати як певну систему, що має власну структуру і характеризується взаємозв'язками і взаємовпливом елементів, з яких вона складається;

o в основі наукового дослідження є пошук протилежностей і суперечностей, бо саме вони є джерелом розвитку;

o необхідно враховувати те, що в умовах об'єктивної реальності сутність речей і явищ виявляється в певній формі, яка відображає вплив цілої низки об'єктивних і суб'єктивних факторів і призводить до того, що ця сутність не збігається з формою свого зовнішнього прояву.

Ці принципи в сукупності і складають метод діалектичного та історичного матеріалізму, що застосовується в будь-якій науці. Це може бути і суспільна, і економічна, і будь-яка інша наукова дисципліна. При цьому неважливо, чи визнає себе дослідник матеріалістом, чи ні, бо поза цими принципами аналіз будь-якого явища перестає бути науковим.

У межах цього загального методу кожна конкретна наука має власний особливий метод. Це обумовлено специфікою предмета, який для кожної наукової дисципліни один і відрізняється від інших. У такому сенсі говорять про спеціальні методи, кожен з яких відображає специфіку тієї чи іншої науки та її предмета.

Політекономія, як наука, що вивчає виробничі відносини, на відміну від природознавчих наук, не може використати той інструментарій, який притаманний цим наукам. Скажімо, у хімії для дослідження явищ можна скористатися реактивами, різноманітними приладами, можна поставити експеримент тощо. На відміну від цього, під час вивчення відносин, які виникають між людьми в процесі виробництва, використати прилади, реактиви або щось подібне просто неможливо. Дуже обмежені тут можливості і в плані проведення експериментів. З цього погляду політекономія має досить обмежений інструментарій дослідження свого предмету порівняно з природознавчими науками. Але, мабуть, головне полягає в тому, що тут суто матеріальна (речова) частина інструментарію в загальній його сукупності практично відсутня, і в основному метод політекономії базується на певних формах організації мислення. Серед складових методу політекономії перш за все слід назвати такий прийом, як абстракція.

Абстракція (латинське аbstrakto, що означає відволікання) означає те, що дослідник під час аналізу того чи іншого явища відволікається від усього несуттєвого в цьому явищі. Абстрагування застосовується для того, щоб, відволікаючись від несуттєвого, поверхового, з'ясувати внутрішні, сталі, суттєві зв'язки явища, розкрити його сутність і сформулювати як певну категорію.

Необхідність і виняткова важливість цього прийому в методі політичної економії викликані тим, що виникнення й реалізація виробничих відносин є занадто складними процесами, які супроводжуються дією величезної кількості різноманітних факторів, що часто не впливають на сутність, але дуже ускладнюють економічний аналіз.

Використовуючи абстрагування, слід завжди пам'ятати, що воно не може бути довільним. Цей прийом дасть позитивні результати тільки тоді, коли абстрагування буде науковим. Для забезпечення науковості необхідно визначати межу абстрагування. Вона завжди пролягає там, де конкретні обставини, чинники або якісь фактори, що взаємодіють з явищем, не мають суттєвого впливу на його сутність.

Сутність явища, визначена за допомогою абстракції, є певним щаблем для пізнання конкретного, яке є єдністю різноманітних сторін, властивостей та рис. При цьому слід пам'ятати, що конкретне завжди багатше від абстрактного і через це не можна безпосередньо зводити конкретне до абстрактного.

Важливою складовою частиною методу політекономії виступають аналіз та синтез. Аналіз полягає в тому, що те економічне явище або процес, які досліджуються, у думці розкладаються на певні складові частини. Кожна з цих частин, або елементів, вивчається окремо, що дає можливість глибше зануритись в їх суть. Синтез полягає в тому, що ті складові частини явища, які було виділено в процесі аналізу, знову поєднуються з метою отримати уявлення про явище загалом. При цьому мова йде не про якусь механічну цілісність, а про цілісність, що є органічною для даного явища, тобто це цілісність, яка відображає суму елементів в їх взаємообумовленості і взаємозв'язках.

Аналіз і синтез виступають як певна єдність. Тільки їх поєднання дає можливість отримати дійсно наукове уявлення про економічне явище, або процес у його єдності, розкрити його сутність і водночас усе різноманіття його прояву в реальній дійсності.

До методу політичної економії належать також індукція та дедукція. Ці прийоми наукового дослідження взаємопов'язані між собою. Різниця між ними полягає в тому, що індукція являє собою рух думки від одиничного до загального. Індукцію застосовують тоді, коли є можливість з маси конкретних явищ чи його складових виділити найбільш типове і вже на підставі цього аналізу робити узагальнюючі висновки щодо явища загалом.

Дедукція, навпаки, відображає такий рух думки, який йде від загального до одиничного. Найчастіше цей прийом організації наукового мислення застосовують тоді, коли явище дозволяє внаслідок своєї прозорості, відносної нескладності тощо визначити його суть, а вже на її підставі аналізувати конкретні форми її прояву.

Суттєве значення в методі політекономії має і такий його елемент, як поєднання історичного і логічного аспектів дослідження. Суть цього поєднання полягає в тому, що вимоги формальної логіки аналізу (від простих форм до складних, від менш розвинутої форми дійсності до більш досконалої і т.ін.) не повинні вступати всупереч логіці історичного розвитку. Яскравим прикладом такого поєднання може бути праця К Маркса "Капітал". Це глибоке наукове дослідження системи капіталістичного виробництва починається з аналізу первинної і водночас найпростішої форми товарного виробництва, а саме з товару. Далі аналізуються більш складні форми, такі як гроші, капітал тощо. Ця логіка наукового дослідження цілком відповідає історичному характеру розвитку суспільного виробництва. Адже спочатку з'являється товар, який приводить до появи грошей, а згодом вони перетворюються на капітал, а не навпаки.

Характеризуючи метод політекономії, слід підкреслити, що він так само виступає і методом економікс як другої складової частини економічної теорії. Але оскільки економікс має власний предмет дослідження, то природно, що і її метод не може бути зведений до методу політекономії. В умовах, коли наші вітчизняні вчені були змушені, по суті, ігнорувати дослідження реальних процесів ринкової економіки як на макрорівні, так і на мікрорівні, основний внесок у методологію економікс було зроблено провідними вченими Заходу. Саме вони, поряд із методом політекономії, використовували і такі прийоми:

o застосування в аналізі різноманітних моделей (найчастіше математичних);

o вивчення взаємозв'язків, якими характеризуються ті чи інші економічні процеси і явища на основі широкого залучення статистичних даних;

o поєднання аналізу явищ в стані їх статичної рівноваги і в динаміці їх розвитку;

o персоналізація, як прийом, який дає можливість вивчати явища з точки зору суб'єктивної його оцінки окремою людиною або їх певним угрупованням;

o широке застосування порівняльного аналізу, що має суттєве значення з позиції найбільш чіткого визначення тих чи інших особливостей економічних явищ.

Перелічені прийоми, безсумнівно, деякою мірою застосовуються і в політекономії, але все-таки в цілому вони входять до методу економікс. їх значне використання в економікс обумовлене специфікою її предмета порівняно з предметом політекономії.

Метод економічної науки важливо відрізняти від наукових підходів. Суть підходу полягає в тому, що процес дослідження здійснюється з певної позиції. У сучасній економічній літературі найбільш поширеними є функціональний та генетичний підходи.

Функціональний підхід полягає в тому, що в аналізі економічних явищ робиться наголос на з'ясуванні головних причино-наслідкових зв'язків, які обумовлюють дане конкретне економічне явище або процес.

Генетичний підхід полягає в тому, що об'єкт досліджується в процесі його поступової еволюції. Тут акцент під час з'ясування сутності явища ставиться на тому, як воно формувалось у процесі свого зародження, становлення й розвитку.

Як функціональний, так і генетичний підходи виступають різними сторонами здійснення наукового аналізу і тому мають відносне самостійне значення. Але поєднання в дослідженні як генетичного, так і функціонального підходів відкриває можливість для найбільш повної характеристики предмета аналізу.

Поряд с цими підходами можна виділити також мікро- і макропід-хід. Перший переважає в мікроекономіці, а другий, відповідно, у макроекономіці. Проте це не означає неможливості наведених вище підходів у політекономічному дослідженні. Аналіз виробничих відносин, залежно від конкретної мети дослідження, може бути здійснено як з погляду їх місця в якійсь частковій системі виробничих відносин (наприклад, на рівні, що складаються в трудовому колективі), так і з погляду загальноекономічних процесів, тобто на макрорівні.

5 питання

Економічні потреби - це частина суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного виробництва, включаючи виробничу і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені налічують близько 11 тис. потреб, серед яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні здібностей людини. В зв'язку з цим виділяють:

* фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);
*духовні потреби, задоволення яких забезпечує відтворення та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);
*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок).

За способом задоволення виділяють:

- індивідуальні - це потреби в одязі, житлі, їжі та ін.;
- колективні - ті, що спільно задовольняються у трудовому колективі (підвищення кваліфікаційного рівня працівників, будівництво спільних баз і будиночків відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);
- суспільні - це потреби у забезпеченні громадського порядку, захисті навколишнього середовища тощо.

За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на:

- абсолютні потреби - визначаються максимально можливим обсягом виробництва матеріальних благ і послуг (за найбільш сприятливих умов), які могли бути спожиті суспільством;
- дійсні потреби - відповідають рівню розвитку економіки певної країни;
- платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

Численні потреби людини за спільністю ознак можна об'єднати у такі групи:

* матеріальні і духовні;
* загальні і конкретні;
* поточні та перспективні;
* задоволені і незадоволені;
* дійсні та абсолютні.

Потреби характеризують лише можливість споживання, але щоб ця можливість перетворилася в дійсність, слід виробити життєві засоби. Величезна роль економічних потреб полягає в тому, що вони спонукають людей до дії. Отже, виробництво забезпечує різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

Продуктивні сили, безперервно розвиваючись, не лише створюють умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.

6 питання

Економічний інтерес — реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб суб'єктів господарської діяльності ^[1].

Економічні інтереси близькі до економічних потреб, і в той же час не тотожні потребам, їхньому задоволенню. По-перше, економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та діях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів. По-друге, економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб. Можна вважати, що економічні інтереси це суспільна форма прояву і розвитку економічних потреб. Інтереси безпосередньо пов'язані з психологією, зі звичаями, з культурним рівнем. Економіка не може функціонувати і розвиватись поза інтересами людей^[2].

Суперечності інтересів мають як суб'єктивну (волюнтаризм) так і об'єктивну (відмінності в економічному положенні) причини. Інтереси приводяться в дію певним мотиваційним механізмом.

На кожному історичному етапі у системі економічних інтересів, крім основного, можна виділити головний інтерес, який:

· має специфіку та економічні проблеми певного етапу;

· є відзеркаленням реальних особистих інтересів, суспільного інтересу в цілому;

· трансформується в певну економічну політику^[1].

Спільність економічних інтересів спільноти, що займає певну територію, є основою формування економічної нації.

Дата добавления: 2015-05-08