Форми міжнародного поділу праці 1 страница

Ред.]Класи економічних інтересів

Економічні інтереси можна класифікувати за різними критеріями:

1. за ознакою суб'єктивності: особисті, колективні і суспільні інтереси,

2. за ступенем важливості: головні та другорядні,

3. за часовою ознакою: поточні, перспективні,

4. за об'єктом інтересів: майнові, фінансові, інтелектуальні, режиму праці та вільного часу,

5. за ступенем усвідомлення: дійсні та помилкові.

7 питання

Поділ праці між країнами як закономірний підсумок розвитку суспільного поділу праці обумовлено відмінностями в природних багатствах, географічному положенні, кліматичних умовах, історичних традиціях виробництва, розмірах трудових ресурсів та іншими факторами.

Міжнародний поділ праці можна визначити як вищий ступінь розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами у певних кількісних і якісних співвідношеннях, що проявляється в обміні товарами, Послугами та іншими результатами суспільно корисної діяльності.

Сучасне міжнародне розподіл праці склалося в результаті розвитку продуктивних сил, Яке відбувалося протягом багатьох століть під впливом науково-технічного прогресу і створило об'єктивні передумови для взаємозв'язку і взаємозалежності національних господарств.

МПП має дві форми: міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва.

Міжнародна спеціалізація виробництва (МСВ) - це концентрація одного виду виробництва на основі диференціації національних виробництв і виготовлення однорідних продуктів понад внутрішніх потреб для інтенсифікації міжнародного обміну.
МСВ розвивається за двома напрямками - виробничому і територіальному. У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузеву, внутрішньогалузеву спеціалізацію і на спеціалізацію окремих підприємств (компаній). У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн та регіонів на виробництві певних продуктів та їх частин для світового ринку.

Основними видами МСВ є предметна (виробництво продуктів), подетальная (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, або стадійна, спеціалізація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологічних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термічна обробка, Виробництво виливків, поковок, заготівель і т. п.). МСВ - динамічна форма МПП. Вона зазнає систематичні зміни в силу внутрішньої логіки свого руху і впливу зовнішніх умов, що визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації виробництва характерні динамічність, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжуваних глибинними змінами в суспільному виробництві, Зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

Міжнародне кооперування виробництва - це координація господарської діяльності підприємств різних країн для збільшення вироблених матеріальних благ при більш високій продуктивності праці.

Загальної об'єктивної основою міжнародного кооперування виробництва (МКВ) є зростаючий рівень розвитку продуктивних сил, а отже, ступінь їх розчленування на галузі, виробництва, підприємства. У результаті впливу НТР була створена матеріальна основа для широкого розвитку виробничого кооперування. НТР змусила змінити і сам характер МКВ, включивши в нього в якості найважливішого елементу науку. Таким чином, головна функція кооперації праці - служити засобом збільшення вироблених матеріальних благ при більш високій продуктивності праці - була доповнена іншою важливою функцією - реалізацією принципово нових завдань, Які дуже важко або неможливо вирішити без об'єднання зусиль виробників декількох країн.

В основні ознаки МКВ входять: Попереднє узгодження сторонами в договірному порядку умов спільної діяльності; координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн в певній, Взаємоузгодженої сфері цієї діяльності в якості головного методу співробітництва; наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств (фірм) з різних країн; закріплення в договірному порядку як головних об'єктів кооперування готових виробів, Компонентів і відповідної технології; розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, Виходячи з основних цілей коопераційних угод; безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних або односторонніх поставок товарів з реалізацією виробничих програм у рамках кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

8 питання

Економічна система — це надзвичайно складна категорія, що мас розгалужену структуру, систему законів її функціонування і розвитку. Йдеться не про простий набір різних елементів, а про їхню ієрархічну побудову, де є основні системоутворюючі елементи, що визначають природу економічних систем, поєднання загальноекономічних і специфічних законів.
Джерелом розвитку економічних систем, переходу однієї економічної системи у більш високу є суперечності, глибина і гострота яких визначають, чи може система бути удосконалена завдяки реформам і перейти на вищий ступінь розвитку, як ми це бачимо на прикладі еволюції економічної системи капіталізму, чи вона настільки неефективна, настільки зжила себе, що лише революційні методи, тобто ліквідація її, заміна новою системою забезпечать соціально-економічний прогрес, як ми це бачимо на прикладі нашої країни, коли йдеться про перехід від адміністративно-командної системи до ринкової економіки.
Основні структурні елементи економічної системи. Основу економічної системи становить суспільний поділ праці. Це визначається тим, що спеціалізація підприємств на виробництві окремих продуктів і тим більше їхніх частин — вузлів, деталей — породжує сталі економічні зв'язки, перетворює народне господарство на єдине ціле. Через це економіка — не нагромадження фабрик, заводів, сільськогосподарських, торгових та інших закладів. Суспільний подія праці перетворює їх на невід'ємні частини суспільного виробництва.
Сучасні продуктивні сили, що ґрунтуються на розвиненому суспільному поділі праці, є складною структурою взаємопов'язаних галузей і виробництв. І якщо вважати, що кожному етапу розвитку суспільства властиві і своєрідна техніка, і технологія виробництва, тобто технологічний спосіб виробництва, і своєрідне співвідношення між сферами та галузями народного господарства, то цілком зрозуміло, що все це знаходить узагальнений вияв у специфічній структурі суспільного виробництва.
Водночас спосіб виробництва охоплює виробничі відносини як суспільну форму продуктивних сил. Через це суспільний поділ праці означає розподіл не лише засобів виробництва, а й робочої сили. Для задоволення різноманітних потреб суспільства потрібні різні та кількісно визначені маси суспільної сукупної праці, які прикладаються у різних сферах і галузях народного господарства, тобто розподіл суспільної праці у відповідних пропорціях. Отже, суспільна організація праці — це не хаотичний рух робочої сили, а її розподіл і функціонування у суворій відповідності з потребами суспільства. Пропорціональність суспільного виробництва є об'єктивною необхідністю його успішного розвитку.
Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин знаходить вияв у діалектиці усуспільнення і відокремлення, що визначає організаційно-економічну і соціально-економічну структуру економічної системи. Розвиток продуктивних сил, удосконалення техніки і технології посилюють процеси концентрації виробництва, зростання його усуспільнення. Це зумовлює розвиток форм власності на засоби виробництва, всієї системи виробничих відносин. Усуспільнення виробництва — це об'єктивно зумовлена форма руху способу виробництва, діалектична єдність загальноекономічного і конкретно-історичного, матеріально-речового і суспільно-економічного змісту. Так, у докапіталістичних формаціях усуспільнення економіки відбувалось у найпростіших формах і виявляло себе слабо. Через це для них була характерна розпорошеність дрібних господарств, що ґрунтувалися на ручній праці. Капіталізм, створивши велике машинне виробництво, зумовив прискорення процесу злиття розрізнених процесів виробництва у різних галузях виробництва в єдиний взаємопов'язаний суспільний процес, істотно розвинув суспільний характер виробництва. Концентрація і централізація капіталу зумовили збільшення розмірів підприємств, розширення меж суспільно комбінованої праці.
Процес усуспільнення виробництва, хоча і має надзвичайно важливе значення, все ж не є абсолютним, адже на кожному етапі розвитку суспільства цей процес взаємодіє з процесом відокремлення. Це єдність протилежностей, оскільки усуспільнення неможливе поза відокремленням. Лише через відокремлення зростає усуспільнення. Проте як би не зростало усуспільнення, воно досягає навіть загальнодержавних масштабів, проте народне господарство будь-якої країни складається з величезної кількості підприємств, об'єднань, фірм, які діють на основі відокремлення — економічної самостійності, самофінансування, самоокупності, самоуправління. Взаємодія усуспільнення і відокремлення визначають єдність і цілісність економіки, з одного боку, і відмінність, відокремленість господарських одиниць у межах цієї єдності — з іншого.
Тривалий час у нашій економічній літературі заперечувалася категорія відокремлення за умов панування загальнодержавної власності, її діалектичний взаємозв'язок з усуспільненням. Це призвело до однобічної трактовки, згідно з якою процес усуспільнення відбувається безперервно і неухильно.
Досвід засвідчив, що абсолютизація усуспільнення призвела до створення в нашій країні такої економіки, яка за своєю соціально-економічною, організаційно-економічною та технолого-виробничою структурою суперечить сучасним тенденціям.
Розвиток передових країн підтверджує, що науково-технічний прогрес у другій половині XX ст. привів до створення нового технологічного способу виробництва, для якого характерні широкий розвиток кібернетики, інформатики, що істотно змінило внутрішню структуру машин і устаткування, суміщення в них різних процесів та елементів, мініатюризація техніки. Все це справило величезний вплив на процес усуспільнення виробництва. Виявилось, що в США, наприклад, починаючи з 60-х років зменшуються середні розміри підприємств, істотно змінюється організаційно-економічна структура економіки через збільшення кількості невеликих підприємств, малого бізнесу. Це переконливо свідчить, що в епоху індустріалізації в діалектичній взаємодії усуспільнення і відокремлення пануюча роль належала усуспільненню. А в постіндустріальну епоху стало очевидним, що усуспільнення не відбувається ні безперервно, ні неухильно, але зберігаючи свою важливу роль, особливо в сферах і країнах, які ще не пройшли епоху індустріалізації. Водночас його розвиток супроводжується зростанням ролі та значення відокремлення.
Своєчасне пізнання того нового в діалектиці усуспільнення і відокремлення, що принесли сучасний стан НТП, постіндустріальна епоха, дали можливість оптимально поєднати велике, середнє і дрібне виробництво. Це прискорило науково-технічний прогрес та реалізацію його результатів у господарській практиці, забезпечило значне підвищення ефективності виробництва й істотне поліпшення задоволення потреб населення. І навпаки, догматична абсолютизація усуспільнення в теорії та на практиці в нашій країні призвели до вкрай неефективної структури економіки, в якій панують підприємства-гіганти, державний монополізм, що суперечить розвитку продуктивних сил за умов НТП, сковує підприємницьку ініціативу, породжує безгосподарність, низьку якість продукції, тобто не дає змоги з найбільшою віддачею привести в дію рушійні сили розвитку економіки.
Кожна економічна система породжує іманентні їй економічні закони, механізми функціонування і розвитку.
В економіці, як і в будь-якій іншій сфері суспільного життя і в природі, крізь зовнішнє нагромадження випадковостей прокладає собі шлях необхідність, тобто закономірність розвитку. Економічні закони — це закони суспільних дій людей. Вони виявляються як пануюча тенденція, що пробивається через сукупність явищ і процесів. Економічні закони — це типові, стійкі, що повторюються, як правило, причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Вони визначають головні напрями розвитку певної сфери економічної життєдіяльності людини.
Економічні закони об'єктивні, вони виникають та існують незалежно від волі й свідомості людей. Кожен тип виробничих відносин, кожна економічна система породжують властиві їй економічні закони. Хоча закони виникають та існують незалежно від волі й свідомості людей, проте реалізуються вони через діяльність останніх. Для цього люди мають пізнати ці закони і діяти згідно з ними.
Оскільки економічний розвиток характеризується наступністю і послідовністю, то система економічних законів містить загальні економічні закони, властиві всім способам виробництва, всім економічним системам. Це закони відповідності продуктивних сил і виробничих відносин, економії часу, зростання продуктивності праці та ефективності виробництва. Друга група економічних законів відбиває загальні риси не всіх, а ряду способів виробництва. До неї належать передусім закони товарного виробництва та інтенсивного типу економічного розвитку.
І нарешті особливу групу в цілісній системі економічних законів становлять специфічні економічні закони, які породжуються конкретними соціально-економічними відносинами певного способу виробництва чи економічної системи. Відомо, що феодалізм має свої економічні закони, а капіталізм — свої. Система економічних законів, що поєднує загальні, особливі та специфічні закони, визначає рух економічних систем. їхнє функціонування і розвиток. Якщо загальні закони визначають поступальний процес розвитку суспільного виробництва, перехід від одного ступеня до іншого, пов'язують економічну історію людства в єдине ціле, то особливі та специфічні визначають конкретні закономірності і форми, з яких розвивається ця економічна система.
Складовою економічної системи є механізм її функціонування і розвитку. Механізм руху економічної системи — це функціональний аспект виробничих відносин, які визначають сутність економічної системи, взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами і надбудовою. Він містить як глибокі докорінні (сутнісні) відносини власності, тобто ядро виробничих відносин, так і поверхові організаційні структури та конкретні форми господарювання. Як відомо, К. Маркс розрізняв капітал-власність — сутність відносин і канітал-функцію, так і ми можемо розрізняти сутнісний, конституюючий аспект виробничих відносин та їхній функціональний аспект, який у взаємозв'язку з продуктивними силами та надбудовою утворює механізм господарювання економічної системи. Інакше кажучи, якщо виробничі відносини та властиві їм економічні закони об'єктивно необхідно виступають у формах власності та інших економічних категорій — гроші, собівартість, прибуток, ціни, фінанси, кредит, то все в сукупності й становить механізм господарювання економічних систем. Це форма дії та використання економічних законів, або, точніше кажучи, форма організації суспільних дій людей, спрямованих на реалізацію економічних законів. Господарський механізм має складну структуру, яка містить поряд з об'єктивними економічними категоріями, як головними і визначальними, також економічну роль держави, політико-правові форми господарських відносин, соціально-психологічні аспекти управління.
Отже, економічна система — надзвичайно складне утворення, яке охоплює продуктивні сили і виробничі відносини, тобто спосіб виробництва на певному етапі розвитку. До економічної системи входять також надбудова, передусім економічна роль держави, її політико-правові форми.
В економічній літературі часто зустрічається визначення, за яким економічна система зводиться до системи виробничих відносин. З таким підходом важко погодитися. Досвід України та інших постсоціалістичних країн щодо переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки засвідчує, що потрібно не лише перетворити форми власності та організаційно-економічні відносини (роздержавлення власності, демонополізація економіки тощо), а й істотно змінити виробничо-технологічну структуру економіки. Без структурної перебудови народного господарства, зміни співвідношення між важкою промисловістю і споживчим сектором економіки, перебудови системи державного управління економікою і переходу на економічні методи регулювання перейти до ринкової економіки неможливо. Інакше кажучи, радикальна економічна реформа охоплює не лише виробничі відносини, в тому числі систему управління економіки, а й продуктивні сили, їхню структурну реорганізацію та надбудовні елементи. Лише у такий спосіб можна перейти до принципово нової економічної системи ринкової економіки.
Побудова економічної системи і джерела руху. Принципово важлива риса будь-якої системи, а тим більше економічної, полягає в тому, що всі її елементи перебувають у глибокому, органічному взаємозв'язку та взаємодії, що вона до того ж побудована за ієрархічним принципом, згідно з яким є елементи основні, визначальні та елементи підпорядковані, ті, що визначаються. В економічній системі визначальна роль належить виробничим відносинам, відносинам власності. Саме вони визначають соціально-економічну природу економічної системи, специфічні закони її функціонування і розвитку, характер економічних зв'язків між суб'єктами економічної системи — підприємствами, організаціями, індивідами та їхніми колективами, які виступають у формі горизонтальних, матеріальних, грошових та інформаційних потоків, а також вертикальних, передусім інформаційних, пов'язаних з управлінням економікою.
Відмітною рисою категорії «економічна система» є те, що вона не статична, не застигла, а є живим організмом, який перебуває у постійному русі. На основі розвитку і розв'язання суперечностей суспільство розвивається як природничо-історичний процес, коли кожна економічна система, виникнувши, розвивається у напрямі цілісності, підкорює окремі елементи суспільства або створює нові, яких їй не вистачає. Завдяки цьому система у ході історичного розвитку перетворюється на цілісність.
Водночас було б неправильно вважати, що економічна система безперервно і неухильно розвивається і вдосконалюється. Навпаки, для неї властивий циклічний характер руху, тобто вона проходить послідовні фази: економічна криза, депресія, пожвавлення, піднесення, а потім все знову. І це не випадково, адже за умов стихійного господарства криза є насильним, навіть руйнівним способом встановлення пропорційності між виробництвом і споживанням, виробництвом і обігом тощо. Матеріальною основою циклічного характеру руху економічної системи є становлення основного капіталу, оскільки лише технічне та організаційне вдосконалення забезпечує зниження його витрат, зростання конкурентоспроможності підприємств. Це забезпечує перехід від депресії до пожвавлення, а потім і до піднесення.
Поряд з цими порівняно короткими циклами, які охоплюють, як правило, 8—12 років, відомий економіст М. Кондратьев відкрив довгі цикли, які він назвав «довгі хвилі».
Саме теорія «довгих хвиль» дає змогу краще зрозуміти внутрішні стадійні зміни, властиві економіці. Аналіз свідчить, що приблизно один раз у півсторіччя відбуваються глибокі трансформації економіки, які зумовлюють її перехід до нової, вищої фази. Ці довгі цикли фазових переходів засновані на періодичних технічних революціях і структурних кризах в економіці.
Конкретне розкриття довгих циклів, взаємозв'язку технічних революцій зі змінами в економічній системі дає змогу передбачати не лише історичні періоди успішного розвитку економіки, а й неминучі періоди його спадів, глибоких структурних криз. Інакше кажучи, якщо звичайний цикл пов'язаний з оновленням основного капіталу і охоплює менший період, то довга хвиля, довгий цикл пов'язаний з глибокою структурною перебудовою економіки. Це перехід від мануфактури до фабрики наприкінці XVIII ст.. поширення акціонерних товариств, починаючи з 1820 p., наступ монополістичного капіталу в останній чверті XIX ст., поширення державного монополістичного регулювання з 30-х років XX ст., становлення міжнародних, особливо транснаціональних форм капіталу з 70-х років XX ст.
Поєднання різних елементів, які відрізняються за багатьма ознаками і темпами розвитку, неминуче породжує внутрішні суперечності економічної системи. Це передусім суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами. Виробничі відносини, якщо вони відповідають рівню і характеру продуктивних сил, є могутнім чинником розвитку останніх. Однак на практиці під впливом безперервного науково-технічного прогресу продуктивні сили змінюються, розвиваються, а виробничі відносини ще залишаються старими. І форми власності, форми розподілу, інші елементи виробничих відносин приходять у суперечність з потребами розвитку продуктивних сил, гальмують їхнє зростання і вдосконалення. Розв'язання цієї суперечності досягається через удосконалення виробничих відносин, розподілу, зміну форм власності, інших їхніх елементів, приведенням їх у відповідність зі станом продуктивних сил. Це відкриває простір для подальшого розвитку продуктивних сил. І лише на певному етапі розвитку економічної системи, коли вся система виробничих відносин зживає себе, їх уже не можна вдосконалити, а треба замінити якісно новими. В цих умовах розгортається загальна криза економічної системи, в ході якої суспільство створює нові форми власності, розподілу, господарювання, тобто нові виробничі відносини, які лише і здатні подолати спад виробництва, забезпечити його піднесення. Саме сьогодні в процесі глибокої кризи економіки наше суспільство докорінно реформує усю систему виробничих відносин, щоб забезпечити подальший економічний і соціальний прогрес.
Глибока внутрішня суперечність існує між виробничими відносинами, тобто економічним базисом, і надбудовою, тобто політикою, державою, правом. Якщо економічна політика, державне економічне регулювання, в тому числі господарське право, відбивають прогресивний характер виробничих відносин, то вони активно впливають на розвиток продуктивних сил, усієї економічної системи. І навпаки, якщо економічна політика, система державного управління, право характеризують застарілі виробничі відносини, узаконюють їх, то вони стають гальмом у розвитку народного господарства. Знову ж таки наочним прикладом є наша сучасність. 1 економічна політика, і система державного управління, і право були пристосовані до адміністративно-командної системи економіки, до властивих їй виробничих відносин, пов'язаних з надмірним одержавленням власності, небаченою централізацією держаного управління, приниженням ролі людини у господарському житті. Як і віджилі виробничі відносини, так і породжена ними надбудова стала однією з головних причин загальної кризи економічної системи, що існувала. Через це лише докорінна перебудова системи державного управління, зміна економічної політики, створення системи юридичних актів, які відбивають характерні риси ринкових відносин і сприяють встановленню їх, є необхідною умовою подолання адміністративно-командної системи і переходу країни до ринкової економіки.
Важливі суперечності виникають у процесі виробництва між промисловістю і сільським господарством, між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, диспропорційність у їхньому розвитку, між виробництвом і споживанням, між пропозицією товарів і платоспроможним попитом на них. В адміністративно-командній системі попит, наявність грошей у населення значно перевищують пропозицію товарів, що призводить до товарного дефіциту, з одного боку, та інфляції, тобто обезцінення грошей — з іншого; між матеріально-речовими потоками і грошовими потоками внаслідок недосконалості системи ціноутворення, заниження цін на сировину, паливно-енергетичні ресурси і завищення цін на готову продукцію машинобудування (автомобілі, комбайни, верстати, прилади тощо), легкої та інших галузей промисловості. Долаються ці суперечності різними способами. Головний з них — це зміна структури виробництва, пріоритетний розвиток споживчого сектора економіки, що має подолати товарний дефіцит, збільшити виробництво різноманітних товарів. Водночас важливу роль мають відіграти суттєві удосконалення ціноутворення, наближення цін до вартості товарів, упорядкування джерел формування доходів населення, посилення контролю за державними витратами з бюджету країни. Суперечності, що стосуються окремих аспектів економічної системи, розв'язуються еволюційним шляхом, шляхом удосконалення тих чи інших елементів виробничих відносин, системи державного управління економікою. Коли суперечності занадто загострені, охоплюють усю систему, тоді вони розв'язуються революційним шляхом, тобто ліквідацією старих виробничих відносин і встановленням нових, прогресивних, які забезпечують перехід економіки в нову якість, створення і функціонування нової економічної системи.
Цілком зрозуміло, що кожна органічна система проходить закономірні етапи виникнення, становлення, зрілості, занепаду, переходу в якісно нову економічну систему.

9 питанян

У структурному відношенні спосіб виробництва постає як єдність продуктивних сил і виробничих відносин.

Розвиток продуктивних сил є головним критерієм суспільного прогресу. Продуктивні сили - це матеріальні фактори виробництва, завдяки яким воно може здійснюватися, як цілеспрямований процес перетворення. До продуктивних сил належать люди, що здійснюють суспільне виробництво, а також засоби цього виробництва, головним компонентом яких є знаряддя праці. Крім цього для здійснення процесу виробництва необхідні ще виробничі будівлі, зв'язок, транспорт, тобто певна інфраструктура. Ідеться про умови праці, котрі разом із знаряддями праці і становлять засоби праці.

До цього комплексу належать також історично набутий досвід виробництва, уміння, знання, навички, різні форми об'єднання виробничих зусиль на основі розпорядку та кооперації праці, духовні компоненти. У своїй діяльності людина оволодіває різними силами природи, перетворює їх у засоби виробництва. Вогонь, сила води, вітру, електрична та атомна енергія-це стихійні сили, які перетворюються з допомогою знань та техніки в продуктивні сили людини. Отже, до продуктивних сил суспільства належать суспільне вироблені сили самої людини, а також різноманітні сили природи, освоєні нею і поставлені на службу суспільному виробництву.

Суспільні фактори виробництва - це продукти діяльності, властивості яких заздалегідь визначені людиною і тому забезпечують виконання конкретних функцій. Їх субстратом може бути як чиста речовина природи, так і речовина, що пройшла відповідну обробку в процесі виробничої діяльності суспільства.

При розгляді продуктивних сил доцільно звернути увагу на співвідношення категорій "засоби праці" і "засоби виробництва". Процес виробництва обов'язково передбачає предмет праці, без якого засоби праці лишаються такими тільки в можливості. Засіб праці і предмет праці в своїй сутності виступають як засіб виробництва. Предмети праці становлять матеріали, які служать основою для створення необхідних речей. Вони можуть бути як суто природними утвореннями, до виникнення котрих людина непричетна, так і природними речами, які пройшли через процес праці.

Потрібно враховувати і той факт, що якість виробленого продукту буде залежати від якості предмета і засобів праці. Нині у виробничі процеси запроваджується кібернетичне устаткування, що змінює людину. Проте людина, залишається головною продуктивною силою.

В процесі виробничої діяльності знаряддя праці, предмет праці втрачають свою функціональну самостійність. Відповідно весь продуктивний процес перетворюється на механізм реалізації сутнісних сил людини.

Предметний зміст праці і доцільна діяльність людини постають діалектичною єдністю матеріальних і духовних сил, у взаємодії яких відбувається дійсний рух реального історичного процесу.

Для процесу праці потрібне не просто засоби виробництва й людина, а такий агент, який володів би такими властивостями, які необхідні для перетворення предмета праці на продукт, який задовольняє суспільні потреби.

Теоретичною стороною практичної виробничої діяльності є наука, котра виступає духовним регулятором виробництва. Наука і виробництво все тісніше пов'язуються одне з одним.

Варто зазначити, що науково-технічна революція постійно чинить зростаючий вплив на всі сфери суспільного життя, розвиток самої людини, слід врахувати, що вона є одним з соціальних процесів, і саме тому здійснюється як практична реалізація людської діяльності у конкретній системі суспільних відносин. НТР обумовила корінні зміни в усій системі продуктивних сил.

НТП приведе до існування індустріального і постіндустріального суспільства. Існують різі концепції, які розглядають ці суспільства. Одночасно виникають концепції, де йдеться про негативні наслідки НТР.

Вплив НТР на людину, її життя і діяльність залежить насамперед від суспільних умов, конкретно - історичної системи суспільних відносин, основу яких становлять виробничі відносини.

Виробничі відносини - це конкретно - історичний спосіб привласнення людиною умов своєї праці. Саме власність - це той конкретно-історичний спосіб, яким поєднується жива та уречевлена праця, праця та її умови.

Продуктивні сили становлять зміст способу виробництва. Але зміст не існує сам собі, поза конкретною формою. Цією формою і є виробничі відносини.

У процесі виробництва складається не тільки багаторівневі системи зв'язків людини з природою, але й також багаторівнева система спілкування людей між собою, форми якої стають все більш різноманітними внаслідок постійного розвитку продуктивних сил.

Виробничі відносини становлять основу всієї системи суспільних відносин. Вони визначають формування соціальної сутності людини. Соціальні характеристики будь-якого способу виробництва закладені у виробничих відносинах. Тому що, виробничі відносини відображають властивості форм власності, а також несуть у собі особливість конкретної соціальної системи.

Дата добавления: 2015-05-08