Додаток 4 1 страница

Почему респонденты меньше всего склонны видеть в суде ту «инстанцию», которая могла бы помочь «трудному» ребенку? Видимо, в значительной степени это объясняется спецификой правовой культуры граждан, личным опытом общения с правоохранительными органами, недостатком информации. В большей степени эффективной респонденты считают помощь со стороны родственников, а в плане правовой защиты – деятельность органов опеки и попечительства и общественных организаций.

Подавляющее большинство опрошенных экспертов – 83,3% – выступают за внедрение ювенальных технологий в работу с МГР. Так, участие социального работника в суде приветствуют 85,2% опрошенных экспертов. За принятие закона о ювенальной юстиции выступают 60,2% специалистов.

Как показало исследование, в подавляющем большинстве случаев правонарушению несовершеннолетнего предшествует преступление или правонарушение в отношении его самого со стороны взрослых. Именно по этой причине одна из задач профилактической работы заключается, как уже отмечалось, в усилении правовой защищенности молодежи, своевременном выявлении фактов преступлений в отношении несовершеннолетних.

I

(ст. 3), законами та підзаконними нормативно-правовими ак­тами, що складають правову основу діяльності працівників ор­ганів внутрішніх справ.

Важливим структурним елементом механізму забезпечення реалізації прав людини і громадянина є діяльність міліції, що спрямована на нерозголошення відомостей, що стосуються осо­бистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагає іншого. Особисте життя лю­дини охороняється Конституцією і чинним галузевим та іншим законодавством. При виконанні своїх обов'язків працівникам міліції стають відомі певні відомості з особистого життя люди­ни в сфері сімейних відносин, взаємозв'язків між рідними, інтимні відносини, симпатії та антипатії, склад думок, твор­чість, захоплення та інша інформація, людина ж має право на неформальному рівні самостійно визначати коло суб'єктів і зміст розмов на ці теми. Такі відомості працівники органів внутрішніх справ не мають права розголошувати без згоди на це конкретної людини. Якщо це викликається необхідністю ви­конання обов'язків працівниками міліції, то, на нашу думку, подібну інформацію може бути розголошено лише за рішенням

суду-

Тимчасово, в межах чинного законодавства, працівники мі­ліції мають право обмежувати особисті (фізичні) права і сво­боди особи, якщо без цього неможливо виконати покладеш на них обов'язки. Серед таких прав громадян у першу чергу слід назвати право на недоторканність особи, житла і особистого життя, свободи пересування, віросповідання, думки та ін. Ці права в своїй сукупності пов'язані з тією соціальною сферою, де більш за все проявляється свобода особистості, її автономія, де людина має можливість проявити свої нахили та інтереси. При здійсненні працівниками органів внутрішніх справ своїх функцій з правомірного обмеження прав людини, вони в про­цесі своєї діяльності не повинні переходити дозволених меж, повинні діяти згідно з чинним законодавством, що встановлює їх компетенцію, використовувати форми і методи забезпечення прав людини, що не суперечать правовим і моральним ви­могам.

-296-

Конституція України (ст. 55) передбачає, що права і свобо­ди людини та громадянина захищаються судом. Якщо праців­ники міліції тимчасово обмежують право громадянина на інди­відуальну свободу (недоторканність особи, житла, особистого життя), то особа, права якої обмежено, згідно з чинною Кон­ституцією України, може звернутися в суд за захистом. Затри­маному чи заарештованому має бути повідомлено про мотиви затримання чи арешту, роз'яснено його права, надано можли­вість з моменту затримання захищати себе особисто чи корис­туватися послугами захисника. Про арешт чи затримання пра­цівники міліції повинні негайно повідомити родичів затримано­го чи заарештованого,

• Важливим у механізмі забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина є вжиття необхідних заходів для по­новлення порушеного права. Реалізація цього структурного елементу механізму має два аспекти: по-перше, коли права людини порушено іншими особами чи діями державних і гро­мадських організацій; по-друге, коли визначені права поруше­но самими працівниками міліції. В першому варіанті працівни­ки міліції, виконуючи свої завдання і функції в межах своєї компетенції, притягують до юридичної відповідальності винних та вживають всіх передбачених законом заходів для поновлен­ня порушеного права. У другому випадку маються на увазі ті ситуації, коли працівники міліції самі порушили якесь право людини в процесі своєї професійної діяльності й закон покла­дає на них обов'язок вжити заходи з відшкодування втрат, за­подіяних їх незаконними діями (ст. 56 Конституції України). Наприклад, у ст. 53 Кримінально-процесуального кодексу (КПК) України передбачається, що в разі припинення кримі­нальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в ді­янні особи складу злочину чи за недоведенням участі особи у вчиненні злочину, а також у випадку винесення виправдуваль­ного вироку підсудному, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані розтлумачити особі порядок поновлення її по­рушених прав і вжити всіх необхідних заходів до відшкодуван­ня втрат, заподіяних особі незаконним засудженням, притяг­ненням як обвинуваченого, затриманням, застосуванням захо­дів припинення злочину і в разі незаконного продовження ви-

-297-

конання призначеного покарання, у випадках, коли кримі­нальний закон, що вступив у законну силу, усуває таке пока­рання.

Чинним законодавством України не регулюється порядок поновлення порушеного права людини в разі її незаконного притягнення до адміністративної та дисциплінарної відпові­дальності. Ми вважаємо, що необхідно прийняти Закон Украї­ни, в якому передбачити порядок поновлення порушених прав у випадках незаконного притягнення особи до кримінальної, адміністративної, дисциплінарної та інших видів юридичної відповідшіьності.

Одним із важливих заходів з поновлення порушеного права є передбачений «Державною програмою боротьби зі злочинніс­тю» розгляд питання про створення фонду відшкодування збитків громадянам, які потерпіли від злочинів та зловживан­ня владою.

У механізм забезпечення органами внутрішніх справ прав людини і громадянина входить і внутрішній бік діяльності їх працівників у межах своїх повноважень із застосування захо­дів фізичного впливу, соціальних засобів і вогнепальної зброї, вибору правових і організаційних форм і методів такої діяль­ності. Важливо тільки, щоб працівники органів внутрішніх справ самі не порушували законів, прав і свобод людини та громадянина. Як зазначалось вище, в структуру правових форм слід включати управлінську, правоохоронну, нормотворчу, про­філактичну, правореалізаційну і правозастосовчу форми.

Розглядаючи управлінську та правоохоронну діяльність мілі­ції із забезпечення прав і свобод людини та громадянина, слід зазначити, що важливе місце в ній належить формам і мето­дам такої діяльності, завдяки яким вирішуються конкретні зав­дання і досягається необхідна мета, що стоїть перед міліцією із забезпечення реалізації цих суб'єктивних прав. Від доскона­лості цих форм і методів залежить ефективність та якість за­безпечення аналізованих прав людини і громадянина. Саме то­му питання удосконалення форм і методів діяльності апарату держави та органів внутрішніх справ і міліції зокрема завжди перебувають у центрі уваги української влади. Значущість цих питань для теорії і практики здійснення функції охорони прав

-298-

людини та громадянина обумовлюється і тим, що вони остан­нім часом активно досліджуються та є предметом пожвавленої дискусії.

Якщо розглядати правоохоронну форму діяльності органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав і свобод осо­би, то можна сказати, що ця форма вбирає в себе всі інші фор­ми діяльності О ВС, бо вказані органи є правоохоронними. Та коли детальніше розглянути специфіку правоохоронної діяль­ності, у вузькому її розумінні, можна сказати, що це лише та частина діяльності ОВС, яка відображається в діях працівників цих органів з припинення забороненої правовими нормами по­ведінки людини, із застосування примусу у випадках вчинення правопорушень. Охоронна діяльність передбачає втручання працівників органів внутрішніх справ у поведінку суб'єктів у разі, якщо їх діяльність не відповідає законним вимогам режи­му реалізації прав і свобод іншої людини (людей). Правоохо­ронна діяльність органів внутрішніх справ здійснюється згідно з чинними законами України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін, Всі повноваження в правоохорон­ній діяльності працівників ОВС можна поділити на: а) повно­важення в сфері охорони громадського порядку; б) повнова­ження в сфері забезпечення суспільної безпеки; в) інші повно­важення, пов'язані із забезпеченням реалізації прав громадян за допомогою правоохоронної форми діяльності ОВС. Наприк­лад, завданням оперативно-розшукової діяльності є розвідка та з'ясування фактичних даних про протиправну діяльність окре­мих осіб і груп з метою припинення правопорушень. Це систе­ма гласних і негласних пошуків, розвідувальних і контррозві-дувальних заходів, що здійснюються з застосуванням опера­тивних і оперативно-технічних засобів. Звідси можна зробити висновок, що до правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ відноситься і їх оперативно-розшукова діяльність.

У ширшому розумінні правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав людини і гро­мадянина вбирає в себе і профілактичні заходи. Державна програма боротьби із злочинністю в розділі «Профілактика правопорушень» передбачає організацію і проведення ком­плексних профілактичних заходів на рівні міст та інших насе-

-299-

лених пунктів. Ці заходи передбачають концентрацію наявних сил з метою запобігання бідності, безробіття, послаблення со­ціальних і сімейних зв'язків, дискримінації, посилення бороть­би з цими та іншими факторами, що породжують правопору­шення.

Отже, правоохоронна діяльність органів внутрішніх справ як правова форма забезпечення реалізації прав людини і гро­мадянина охоплює виявлення, профілактику, попередження, припинення і розкриття правопорушень та притягнення вин­них до юридичної відповідальності.

До правових форм із забезпечення реалізації прав людини органами внутрішніх справ відносять і їх нормотворчу діяль­ність. Згідно з чинним законодавством Міністерство внутріш­ніх справ (МВС) України в межах своєї компетенції видає нормативні та індивідуальні правові акти. Нормотворча діяль­ність органів внутрішніх справ із забезпечення реалізації прав людини полягає в тому, що ці органи приймають, змінюють, доповняють і відміняють акти, що вміщують норми права. Ос­новними видами таких актів є накази, нормативні розпоря­дження, інструкції, рішення колегії, оголошені наказами, та інші акти, що встановлюють механізми для реалізації норм за­конів.

У структурі правових норм забезпечення реалізації прав гро­мадян важливе місце відводиться правозастосовчій діяльності. Розглядаючи ширше це питання, слід сказати, що правореалі-заційна діяльність органів внутрішніх справ охоплює такі фор­ми реалізації норм права, як додержання, виконання, вико­ристання і застосування. Отже, правозастосовча форма — це елемент ширшої структури, тобто правореалізаційної форми. Органи внутрішніх справ реалізують свої повноваження шля­хом додержання, виконання і використання правових норм. У разі, якщо треба винести владний індивідуально-правовий акт, працівники міліції застосовують норми права. Наприклад, якщо є достатньо доказів, що вказують на вчинення певною особою злочину, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення такої особи як обвинуваченого (ст. 131 КПК України).

-300-

Як уже зазначалось вище, в структуру неправових форм діяльності ОВС із забезпечення прав людини входять організа­ційні форми: а) організаційно-регламентуюча; б) організацій­но-соціальна; в) організаційно-економічна; г) організаційно-виховна.

Організаційно-регламентуюча форма включає в себе кон­кретні дії з організації роботи працівників органів внутрішніх справ: а) організацію роботи з особовим складом ОВС;

б) прийом на службу; в) проходження служби; г) оплату пра­
ці; д) наукову організацію праці та ін. Організація роботи з
особовим складом ОВС повинна включати в себе заходи, спря­
мовані на: а) виконання обов'язків працівників ОВС; б) забо­
рону будь-яких дій, спрямованих на недопущення нелюдського
і такого, що принижує гідність, поводження і покарання;

в) відмову від виконання явно аточинних наказів і розпоря­
джень; г) профілактику і попередження правопорушень та від­
вернення шкідливих наслідків злочинної діяльності; д) індиві­
дуалізацію відповідальності за протиправні дії чи бездіяльність
працівника ОВС; є) законне застосування зброї та інших засо­
бів; є) збереження службової таємниці та конфіденційної
інформації та ін.

Організаційно-соціальна форма - це: а) правове положен­ня; б) правовий захист; в) соціальний захист; г) державне страхування і відшкодування шкоди, що заподіяна працівни­кам ОВС та ін.

До організаційно-економічної форми перш за все належить фінансування і матеріально-технічне забезпечення діяльності міліції та інших органів внутрішніх справ.

Організаційно-виховна форма вбирає в себе внутрішнє ви­ховання працівників ОВС, а також виховну роботу, що її про­водять працівники ОВС щодо інших осіб з метою забезпечення реалізації прав людини і громадянина.

Структурними елементами загальних методів діяльності ОВС із забезпечення реалізації прав і свобод людини є методи переконання і примусу. Метод переконання застосовується у внутрішній роботі, тобто за допомогою переконання стиму­люється високоефективна праця співробітників органів внут-

-301-

рішніх справ, творче, активне, дисципліноване і відповідальне ставлення при виконанні ними своїх повноважень.

Поряд із методами заохочення можуть застосовуватись і ме­тоди примусу (стягнення) до працівників, що порушують дис­ципліну. Методи переконання і примусу застосовуються пра­цівниками ОВС і щодо інших осіб з метою створення умов зі здійснення суб'єктивних прав, припинення правопорушень та відновлення порушеного права, наприклад, примусове позбав­лення водія права на управління транспортним засобом, мето­ди застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї тощо.

Структурними елементами спеціальних методів діяльності ОВС із забезпечення прав громадянина є методи: а) індиві­дуальної роботи; б) вдосконалення керівництва; в) правозас-Ікосовчої діяльності ОВС; г) своєчасного й обгрунтованого реа­гування на пропозиції, заяви і скарги громадян; д) навчання працівників ОВС і поширення передового досвіду; є) заохочен­ня і стягнення та ін.

Одним із спеціальних методів діяльності ОВС із забезпечен­ня реалізації прав, свобод і обов'язків людини та громадянина є своєчасне та обгрунтоване реагування працівників ОВС на звернення громадян. З метою захисту та відновлення поруше­них прав і свобод людини та громадянина будь-які особи мо­жуть звертатися до органів внутрішніх справ. Скарги, що є ви­дом звернень громадян, які надходять в органи внутрішніх справ, можна поділити на кілька видів. До них відносять скарги:

— що містять повідомлення про порушення прав і свобод
громадян чи громадського порядку, що охороняються законом;

— на неправомірні дії співробітників органів внутрішніх
справ;

— співробітників органів внутрішніх справ з різних питань
службового та особистого характеру;

— що містять відомості про вчинений чи підготовлюваний
злочин.

Остання скарга є підставою для порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України). Кримінально-процесуальне за­конодавство ці скарги громадян називає заявами, а організацій та посадових осіб — повідомленнями.

-302-

Розгляд та вирішення скарг, заяв та пропозицій проходить певні стадії, а саме: а) облік (розгляд заяв, скарг та пропози­цій); б) вирішення заяв, скарг та пропозицій; в) виконання рішень; г) оскарження та перегляд рішень.

Остання стадія необов'язкова і відбувається тоді, коли заці­кавлені особи не згідні з рішенням і порушують клопотання про його перегляд.

Кожна стадія має свої завдання, без вирішення яких немож­ливо переходити до вирішення завдань наступної стадії. Сутність і значення кожної стадії можна охарактеризувати окремо.

Усі звернення, що надійшли від громадян, працівників орга­нів внутрішніх справ, мають бути зареєстровані в управлінні справами (секретаріаті, канцелярії) у день їх надходження; за-ведять картки обліку. У зверненні вказуються прізвище, ім'я та по батькові, місце проживання громадянина та викладаєть­ся суть порушеного питання. Письмове звернення має бути підписане заявником (заявниками) із зазначенням дати. Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертаєть­ся заявникові з відповідними роз'ясненнями в термін не пізніше як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених Законом України «Про звернення громадян» (ст. 7).

В органах внутрішніх справ, де облік звернень здійснюється із застосуванням ЕОМ, до карток обліку дозволяється вносити додаткові реквізити. При цьому повинні зберігатися дані, пе­редбачені вказаною карткою обліку.

Журнальна форма реєстрації пропозицій, заяв і скарг та об­ліку особистого прийому громадян допускається в органах внутрішніх справ з річним обсягом надходження до 600 пропо­зицій, заяв та скарг і такою самою кількістю звернень грома­дян на особистому прийомі.

Письмові пропозиції, заяви і скарги, подані на особистому прийомі, також підлягають централізованій реєстрації на реєстраційно-контрольних картках, придатних для оброблення персональними комп'ютерами, або в журналах.

Повторні звернення реєструються за тим самим номером, Що й основні. Повторними вважаються звернення, в яких: а) оскаржується рішення, прийняте за попереднім звернен-

-303-

ням, що надійшло до органу внутрішніх справ; б) повідомлен­ня про несвоєчасне вирішення попереднього звернення, якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством термін розгляду; в) звертається увага на інші недоліки, допу­щені при вирішенні попереднього звернення.

Звернення від громадян з одного і того самого питання, на­діслані органами вищого рівня за належністю для їх вирішення до органів внутрішніх справ, повторними не вважаються.

Керівник органу внутрішніх справ зобов'язаний ретельно розібратися в причинах повторного звернення громадянина. Якщо воно обумовлено порушенням установленого порядку розгляду, до винних посадових осіб вживаються відповідні за­ходи реагування.

Щодо кожного звернення не пізніше як у п'ятиденний тер­мін повинно бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до свого провадження, передати на вирішення в підпорядкований чи інший орган внутрішніх справ; надіслати за належністю до іншого відомства, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції органів внутрішніх справ. Про переси­лання звернення до іншого органу внутрішніх справ або іншого відомства обов'язково сповіщається заявник.

Якщо у зверненні поряд з питаннями щодо компетенції ор­ганів внутрішніх справ порушуються питання, що підлягають розв'язанню в інших центральних органах виконавчої влади, то не пізніше як у п'ятиденний термін до цього відомства над­силається копія звернення або витяг з нього, про що спові­щається заявнику.

Посадові особи органів внутрішніх справ при розгляді звер­нень громадян зобов'язані уважно вникати в їх суть, у разі по­треби вимагати у виконавців матеріали їх перевірки, направ­ляти працівників на місця для перевірки викладених у звер­ненні обставин, вживати інших заходів для об'єктивного вирі­шення поставлених автором звернення питань, з'ясування та усунення причин та умов, що спонукають авторів скаржитися. До перевірки звернень можуть залучатися позаштатні спів­робітники органів внутрішніх справ та представники гро­мадськості.

-304-

За результатами перевірки звернення складається мотивова ний висновок, який має містити в собі об'єктивний аналіз зіб­раних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлено порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або службовим станови­щем, то у висновку повинно бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання вин­них. Висновок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керівником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Рішення, які приймаються за зверненнями, повинні бути обгрунтованими. Посадова особа, визнавши заяву чи ркаргу такою, що підлягає задоволенню, зобов'язана забезнечити своєчасне і правильне виконання прийнятого рішення.

Матеріали перевірки доповідаються начальникові органу внутрішніх справ. Начальник, ознайомившись з матеріалами справи, приймає рішення задовольнити скаргу повністю чи від­хилити як необгрунтовану. Формою рішення є висновок, в якому вказується: ким проводилася перевірка, що було підста­вою для її провадження, що було нею встановлено, яке прий­няте рішення. У висновку повинні міститись конкретні відпо­віді на всі поставлені в скарзі питання.

Після закінчення перевірки і фактичного виконання прий­нятого рішення звернення разом з матеріалами перевірки, по­вертаються до секретаріату (канцелярії) органу внутрішніх справ з написом «До справи» і підписом посадової особи, яка прийняла рішення.

З моменту прийняття рішення настає стадія виконання рі­шення. Воно виконується у вказаному у висновку обсязі та в ті строки, що встановлені законом та іншими нормативними актами.

Термін розгляду заяв та повідомлень рахується від дня їх надходження до органу внутрішніх справ до дня направлення заявнику повідомлення про результати "їх розгляду.

Звернення вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі поставлені в них питання, вжито необхідних заходів і заявни­кам дано вичерпні відповіді.

11 3-50 -305-

Відповідь за результатами розгляду звернення в обов'язко­вому порядку дає той орган, який його отримав і до компетен­ції якого входить розв'язання порушених у зверненні питань, за підписом керівників або осіб, що виконують їх обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у звер­ненні, доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на закон і викладенням мотивів відмови, а також з роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті заходи або наводиться причина відмо­ви в задоволенні скарги. На прохання громадян їм роз'яс­нюється порядок оскарження прийнятого рішення. Якщо дава­лася усна відповідь, то складається відповідна довідка, яка до­дається до матеріалів перевірки звернення. У картці обліку (журналі) фіксується, що про наслідки перевірки заявника по­відомлено в особистій бесіді.

Стадія оскарження та перегляду рішення здійснюється у ра­зі, якщо особа, що подала скаргу, чи особа (орган), чиї дії ос­каржуються, не погоджується з рішенням органу внутрішніх справ і вимагає його перегляду. Громадянин має право оскар­жити рішення в той орган (підприємство, установу чи органі­зацію), якому безпосередньо підпорядкований ОВС, що роз­глядав звернення та прийняв рішення, яке оскаржується.

Одним із методів швидкого реагування на звернення грома­дян в ОВС є їх особистий прийом. Він проводиться в усіх під­розділах ОВС, навчальних закладах освіти, на підприємствах, в установах і організаціях системи MB С України, а також за місцем роботи та проживання населення тими керівниками та посадовими особами органів внутрішніх справ, які мають пра­во приймати рішення з питань, що входять до їх компетенції.

Прийом проводиться регулярно в установлені дні та години в зручний для громадян час за місцем їх роботи і проживання. При вирішенні питання про час прийому враховуються розпо­рядок роботи органів державної влади, місцевого самовряду вання, установ, об'єднань громадян, підприємств, а також інші місцеві умови й можливості. Графіки прийому доводяться до відома іромадян.

В органах внутрішніх справ прийом проводиться у всі робочі дні тижня. Не менше двох разів на тиждень прийом громадян

-306-

проводиться у вечірній час. У чергових частинах органів внут­рішніх справ громадяни приймаються цілодобово.

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструють­ся. Якщо вирішити порушене в усному зверненні питання без­посередньо на особистому прийомі неможливо, то воно розгля­дається у тому самому порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Керівний склад ОВС України зобов'язаний проводити осо­бисті прийоми громадян не менш як двічі на місяць. Керівники структурних підрозділів цих органів, "їхні заступники, керівни­ки інших органів внутрішніх справ повинні приймати іромадян не рідше одного разу, а дільничні інспектори міліції — не рідше двох разів на тиждень.

Для прийому громадян в ОВС відводяться спеціальні кімна­ти (приймальні), що обладнуються відповідним інвентарем і забезпечуються посібниками згідно з переліком, Вхід до прий­мальні повинен бути вільний, без оформлення перепусток.

Особистий прийом громадян за місцем їх роботи і прожи­вання проводиться у приміщеннях, які надають керівники від­повідних установ. Дільничні інспектори міліції приймають грома­дян у службових приміщеннях на дільницях, які обслуговують.

Графіки прийому відвідувачів в органах внутрішніх справ затверджують керівники цих органів. Графіки прийому грома­дян за місцем їх проживання і роботи погоджуються відповідно з місцевими державними адміністраціями, адміністрацією під­приємств, установ, організацій.

Дата добавления: 2015-05-10