Прав та інтересів

СІМЕЙНИХ ОБОВ'ЯЗКІВ. ЗАХИСТ СІМЕЙНИХ

ЗДІЙСНЕННЯ СІМЕЙНИХ ПРАВ ТА ВИКОНАННЯ

ТЕМА З

Відповідно до ст. З Конституції України, права та свободи лю­дини є вищою соціальною цінністю, їх визнання, виконання та захист - обов'язком держави. Цей конституційний принцип вті­лений та знаходить своє відображення та розвиток у статтях 5, 7 СК України, в яких визначено, що учасники сімейних правовід­носин на власний розсуд розпоряджаються належними їм сімей­ними правами, в тому числі і правом на захист цих прав.

Межі здійснення сімейних прав обмежені:

Ø вимогою закону: суб'єкт сімейних правовідносин, здійсню­ючи своє право, може обирати один з варіантів поведінки, перед­бачених законом (наприклад, шлюбний договір не може регу­лювати особисті відносини між подружжям,- ч. З ст. 93 СК Ук­раїни);

Ø здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків не повинні порушувати права, свободи та законні інтереси інших членів сім'ї та інших громадян (наприклад, якщо шлюбний дого­вір визначає умови, що ставлять одного з подружжя у надзви­чайно невигідне матеріальне становище, то ці умови суд визнає недійсними за позовом одного з подружжя, права якого поруше­ні або обмежені,- ч. 4 ст. 93 СК України);

Ø сімейні права повинні здійснюватись відповідно до призна­чення цих прав (наприклад, опіка та піклування встановлюють­ся над дітьми з метою їх виховання, забезпечення, а також для захисту їх прав та інтересів,- 243 СК України).

Особливості здійснення сімейних прав та виконання обов'язків обумовлені їх специфікою та змістом, а саме:

Ø здійснення більшості суб'єктивних сімейних прав та вико­
нання обов'язків характеризуються тривалими, багатократно
повторюваними діями, що пояснюється тривалим характером сі­
мейних правовідносин: батьківські права та обов'язки, права та
обов'язки опікунів, права та обов'язки подружжя та ін.;

Ø реалізація окремих сімейних прав, навпаки, має вичерпну

дію та визначає припинення сімейних правовідносин: реалізація права на розлучення припиняє подружні правовідносини;

Ø дієздатні суб'єкти сімейних правовідносин особисто здійс­нюють свої права та виконують обов'язки, інститут договірного представництва в сімейному праві не застосовується. Можливо лише законне представництво неповнолітніх та недієздатних осіб;

Ø здійснення деяких сімейних прав є одночасно і обов'язком їх носія: батьки мають право і зобов'язуються виховувати дити­ну,- статті 150, 151 СК України;

Ø у сімейних правовідносинах носії суб'єктивних сімейних прав не завжди їх реалізують. Батьки (переважно батько), які проживають окремо від своїх дітей після припинення шлюбу, найчастіше не використовують надані ст. 157 СК України права на особисте спілкування з дитиною, на участь у її вихованні;

Ø обов'язки, виконання яких має не тільки особисте, а й су­спільне значення, потребують безумовного виконання за наяв­ності вимог з боку особи, яка заінтересована в їх виконанні. Отже, імперативність вимоги про виконання обов'язку збігаєть­ся з диспозитивністю правила про здійснення відповідного пра­ва (наприклад, має суспільне значення обов'язок батьків щодо забезпечення неповнолітніх та непрацездатних повнолітніх ді­тей,- статті 150, 152 СК України).

Відповідно до ст. 18 СК України, захист сімейних прав та ін­тересів здійснюється судом за правилами цивільного судочин­ства, а у випадках, передбачених СК України, захист сімейних прав здійснюється в адміністративному порядку.

Особливості захисту сімейних прав та інтересів:

Ø кожний учасник сімейних відносин, який досяг чотирнад­цяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за за­хистом свого права або інтересу,- ч. 1 ст. 18 СК України;

Ø захист порушених і оспорюваних сімейних прав відбуваєть­ся в судах у порядку позовного провадження (стягнення алімен­тів, розподіл спільного майна подружжя та ін.);

Ø захист охоронюваних інтересів відбувається у порядку окремого провадження (встановлення факту визнання батьків­ства, фактів реєстрації народження, усиновлення, шлюбу, роз­лучення);

Ø в адміністративному порядку захист сімейних прав здійс­нюється шляхом звернення до державних органів або до кон-

кретної посадової особи (органи виконавчої влади, органи місце­вого самоврядування, органи опіки та піклування, державні ор­гани реєстрації актів цивільного стану, посадові особи освітніх, виховних, лікувальних закладів і установ та ін.

Слід звернути увагу на відмежування мір відповідальності від мір захисту. На думку більшості вчених (Антокольська М. В., Малеін Н. С, Гопанчук В. С. та ін.), головною відмінністю мір захисту від мір відповідальності є їх цільова спрямованість: міри захисту спрямовані на захист порушеного суб'єктивного права, а міри відповідальності, крім захисту порушеного права, визнача­ють покарання винних правопорушників у вигляді настання для них несприятливих наслідків особистого або майнового характе­ру. Несприятливі наслідки майнового характеру, а саме: майнові санкції за невиконання аліментних зобов'язань, можливість встановити майнову відповідальність за порушення шлюбного договору та згода про сплату аліментів - вперше передбачені но­вим чинним СК України.

Відмінності мір захисту та мір відповідальності:

Ø міри відповідальності застосовуються за наявності вини правопорушника (позбавлення батьківських прав - ст. 164 СК України), а міри захисту - незалежно від вини (обмеження бать­ківських прав - ст. 170 СК України);

Ø у разі застосування мір відповідальності винний правопо­рушник позбавляється суб'єктивного права або для нього вини­кають додаткові несприятливі майнові наслідки (відповідаль­ність за прострочення сплати аліментів - ст. 196 СК України), у разі застосування мір захисту правопорушник найчастіше

змушений виконувати обов'язок у тому обсязі, в якому він не виконав його добровільно (стягнення аліментів у судовому по­рядку).

Сімейно-правові міри захисту - це способи сімейно-правово­го впливу, що спрямовані на попередження або припинення по­рушення суб'єктивних сімейних прав, що застосовуються у вста­новленому законом порядку, незалежно від вини правопоруш­ника.

На відміну від мір відповідальності, міри сімейно-правового захисту застосовуються за наявності лише однієї підстави: пору­шення або загрози порушення суб'єктивного сімейного права.

Способи захисту сімейних прав:

Ø самозахист (один з подружжя може передати майно, що складає відповідну частку у спільному майні подружжя, на збе­рігання родичам);

Ø визнання права судом (визнання батьківства, материнства -статті 128, 132 СК України);

Ø відновлення стану, який існував до порушення права (у разі визнання шлюбу недійсним - ст. 39 СК України);

Ø припинення дій, що порушують право або загрожують його порушенню (батьки мають право вимагати повернення дитини від інших осіб, які його незаконно утримують - ст. 163 СК Ук­раїни);

Ø визнання правочину недійсним (визнання шлюбного догово­ру недійсним - ст. 103 СК України, договір між батьками про сплату аліментів на дитину - ст. 189 СК України);

Ø примусове виконання зобов'язань (стягнення аліментів у су­довому порядку - статті 191, 194 СК України та ін.);

Ø припинення (зміна) сімейного правовідношення (скасування усиновлення - ст. 238 СК України);

Ø інші способи, передбачені законом (наприклад, обмеження
можливості використання окремих суб'єктивних прав є спосо­
бом їх захисту: чоловік не має права без згоди жінки порушува­
ти справу про припинення шлюбу під час вагітності жінки
та ін.).

Міри сімейно-правової відповідальності - це встановлені сі­мейним законодавством міри державного впливу на винного правопорушника, що виражаються у позбавленні його суб'єк­тивного права або у додаткових несприятливих майнових на­слідках.

30
Характерні риси сімейно-правової відповідальності:

Ø застосовується тільки до учасників сімейних правовідносин;

Ø застосування мір сімейно-правової відповідальності зале­жить від вольового акту заінтересованої особи;

Ø можливість суб'єктів сімейних правовідносин самим вста­новлювати міри майнової відповідальності за порушення умов шлюбного договору та згоди про сплату аліментів.

Оскільки результат протиправної поведінки не є необхідною підставою сімейно-правової відповідальності, то в сімейному праві можливо «усічене поняття вини», якщо вина включає тіль­ки психічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної поведінки

(наприклад, ст. 164 СК України передбачає в якості підстави позбавлення батьківських прав відмову батьків без поважної причини забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я).

Наявність шкоди не завжди обов'язкова для настання сімей­но-правової відповідальності.

У випадках, якщо майнова та (або) моральна шкода входять до складу сімейного правопорушення, необхідна наявність при­чинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою (наприклад, внаслідок прострочення сплати аліментів батьком дитини мати змушена взяти гроші у борг під відсотки, у разі стягнення відсотків з платника аліментів необхідно вста­новити причинний зв'язок між притриманням аліментів та укладанням договору позики - ст. 196 СК України).

Дата добавления: 2015-05-10