Система законодавства

Якщо поняття системи права відбиває суттєву властивість змісту об'єктивного юридичного права, то поняття системи законодавства відображає специфіку його форми.

Система законодавства — це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Структура системи законодавства — це зумовлена системою права, інтересами держави та потребами практики правового регулювання внутрішня організація впорядкованих нормативно-правових актів (та інших письмових нормативно-правових джерел), яка виражається в їх єдності й погодженості, а також у розподілі за галузями, інститутами та іншими групами законодавства.

Структура системи законодавства має два основних різновиди:

- галузева (розподіл нормативно-правових актів за предметом правового регулювання);

- субординаційна або ієрархічна, (розподіл нормативно-правових актів за певними групами залежно від юридичної сили (закони, укази та ін.).

Крім того, у федеративних державах система законодавства структурується на законодавство суб'єктів федерації (законодавство республік, штатів) та законодавство федеральне (союзне законодавство). Отже, в таких випадках утворюється ще й федеративна структура законодавства (наприклад, у Російській Федерації).

Перший різновид структури законодавства значною мірою наближається до структури системи права, проте повністю з нею не збігається, оскільки залежить не тільки від останньої, а й від інших соціальних чинників. Якщо система права формується цілком об'єктивно, то система законодавства завжди є результатом цілеспрямованої діяльності певних суб'єктів систематизації, а тому залежить від інтересів держави, потреб юридичної практики, рівня розвитку юридичної науки, законодавчої техніки тощо.

4. Систематизація законодавства

Здійснювати систематизацію законодавства необхідно, зокрема, для:

- встановлення й усунення дефектів законодавства;

- підвищення його ефективності;

- забезпечення зручності користування ним, полегшення пошуків юридичної норми, яка підлягає застосуванню чи реалізації;

- сприяння вивченню законодавства, а також його дослідженню.

Систематизація законодавства — це діяльність щодо зведення нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс.

Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами (шляхом інкорпорації і кодифікації).

Інкорпорація — це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в одному збірнику.

Види інкорпорації:

1) за юридичним значенням — офіційна (підготовка і видання правотворчими органами або уповноваженими, за їх рішенням, організаціями збірників чинних нормативно-правових актів: наприклад, Зібрання законодавства України) і неофіційна (підготовка і видання збірників нормативно-правових актів неправотворчими органами або будь-якими іншими організаціями чи особами);

2) за обсягом — загальна (генеральна), галузева, міжгалузева, спеціальна (за окремими інститутами однієї галузі законодавства);

3) за критерієм об'єднання нормативно-правових актів — предметна, хронологічна, суб'єктивна (залежно від органу, яким видано інкорпоровані акти) та ін.

Кодифікація законодавства — це спосіб його систематизації, який полягає у змістовній переробці й погодженні певної, пов'язаної спільним предметом регулювання групи юридичних норм та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті.

Отже, така систематизація законодавства завжди має офіційний (правотворчий) характер.

Види кодифікації:

1) за обсягом — галузева, міжгалузева, спеціальна;

2) за формою вираження — основи (основні засади) законодавства, кодекс, статут, закон, положення та ін.

Тема 16 Правові (юридичні) норми

У кожному випадку, в кожній ситуації суб'єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною «одиничною» юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї системи об'єктивного юридичного права. І лише знаючи закономірності побудови і «життя» цієї частинки права, можна домогтися її правильного застосування і здійснення, забезпечити юридичну правомірність поведінки. Наприклад, не встановивши диспозиції норми, не можна скласти уявлення про те, які дії дозволяються, або вимагаються, або ж забороняються державою; якщо не знайти гіпотезу норми, залишається невідомим, в яких ситуаціях можуть виникнути передбачені нею права, обов'язки, заборони, а не відшукавши її санкцію, неможливо з'ясувати, в який спосіб гарантується загальна обов'язковість диспозиції.

Що ж до класифікації юридичних норм, то вона розкриває саме такі їх видові особливості, які зумовлюють специфіку діяльності щодо їхнього застосування і реалізації.

1. Загальна характеристика правової норми

Правова норма — це формально-обов'язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.

Ознаки загального характеру правової норми

Правова норма:

а) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

б) адресована колу неперсоніфікованих суб'єктів;

в) діє в часі безперервно;

г) не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

д) її чинність припиняється, скасовується за спеціальною процедурою.

2. Структура правової норми

Структура (або внутрішня форма) правової норми — це об'єктивно зумовлена потребами правового регулювання її внутрішня організація, яка виражається в поділі норми на складові елементи та у певних зв'язках між ними.

Елементи правової норми (обов'язкові) — диспозиція, гіпотеза, санкція.

Диспозиція — це частина норми, в якій зазначаються права або обов'язки суб'єктів. Це — центральна, основна частина юридичної норми, яка власне і вказує, описує дозволену (можливу), обов'язкову (несолідну) й заборонену (неприпустиму) поведінку суб'єкта. ■}

Гіпотеза — частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини відображаються спеціальним поняттям «юридичні факти». Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиції правової норми.

Санкція — частина норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми.

Факультативний елемент юридичної норми — заохочення. Це — частина норми, в якій зазначаються певні цінності, блага. їх може отримати суб'єкт у разі добровільного здійснення ним диспозиції.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом — прості і складні;

2) за ступенем визначеності змісту — абсолютно визначені і відносно визначені (зокрема, оцінні, альтернативні).

Крім того, санкції поділяються на каральні (штрафні) й відновлювальні.

3. Норма права і стаття закону

Форма викладу норм у статтях нормативно-правових актів:

1) за рівнем узагальнення — казуїстична (зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, шляхом переліку певних фактів, випадків, дій, ознак та ін.), абстрактна (зміст норми розкривається неіндивідуалізованими поняттями);

2) за повнотою викладу — повна (в одній статті вміщено всі обов'язкові елементи певної норми), відсильна (в одній статті вміщено не всі обов'язкові елементи норми або не всі фрагменти її тексту, але наводиться посилання на ті конкретні статті даного чи іншого нормативно-правового акта, в яких міститься «відсутня» частина припису); бланкетна (ситуація, схожа з попередньою, проте посилання подається щодо певної групи чи виду нормативних актів, а не їх конкретних статей).

Навіть у випадках, коли юридична норма і стаття закону (нормативно-правового акта) не збігаються за обсягом, остання завжди є логічно (і граматично) завершеним реченням, яке виражає певне нормативне судження, «деонтичну» (зобов'язальну) думку законодавця. Тому змістом будь-якої статті закону є так чи інакше припис законодавця (котрий, як було з'ясовано, може не «дорівнювати» юридичній нормі в її повному, тобто триеле-ментному обсязі).

Нормативно-правовий припис — вміщене у статті нормативно-правового акта логічно і граматично завершене деонтичне судження загального характеру.

Отже, стаття нормативно-правового акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка — у повному обсязі, а частіше — у неповному), так і юридично-нормативного припису, за допомогою якого ця норма «організовується», будується. Такий припис, складаючи первинну клітину змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми — або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези і санкції.

Крім юридичних норм або їх частин — юридичних приписів,— в окремих статтях нормативно-правового акта можуть вміщуватись і ненормативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історичних ситуацій, станів, правотворчі цілі, завдання законодавства тощо). Тому із цієї причини система законодавства (як система нормативно-правових актів) і система права (як система державно- обов'язкових правил поведінки загального характеру) не однакові за обсягом: перша — ширша, більш «об'ємна» аніж друга.

Дата добавления: 2015-05-10