Назвіть форми та характерні риси історичних форм діалектики

Етимологічне "діалектика" означає вести розмову, вчену бесіду, діалог, зіткнення полярних суджень. Матеріалістична діалектика є вченням про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства й пізнання, людського мислення, що осягає світ. У сучасному розумінні — це спосіб світовідчуття, теорія і метод пізнання. Першим, хто надав поняттю "діалектика" значення методу розумного пізнання, був Гегель. Він наголошував, що діалектика осягає світ в єдності протилежних визначень у саморусі, саморозвитку.

В історичному розвитку діалектика пройшла три основних етапи (Антична, Гегелівська, Марксиська). Антична діалектика не могла носити безпосередньо науковий характер тому, що:

- наука тільки починала свій історичний розвиток;

-суспільна практика, яка формувала античну людину як «мікрокосмосу макрокосмоса», обумовлювала усвідомлення античної людини необхідності пізнання загальних законів світу;

- натуралістичність античної діалектики була пов'язана з розвитком природи;

- наївність античної діалектики обумовлена неспроможністю філософії цього періоду обгрунтувати свої практичні та теоретичні засади.

Гегелівська, об'єктивно-ідеалістична форма діалектики відносила розвиток лише до сфери розуму. Саме Гегель узагальнив весь попередній історико-філософський процес у систему діалектичної теорії. Але, зайнята виключно теоретично- науковими проблемами, гегелівська діалектика байдужа до об'єктивної реальності, до розвитку реальної людини та реальної історії. Тому виникає суперечність між діалектичним методом та філософською системою Гегеля - діалектика стверджує безкінечний розвиток, а система завершується теорією діалектики.

Марксистська форма діалектики (діалектичний матеріалізм) розв'язала протиріччя метафізичного матеріалізму Фейєрбаха та діалектичного ідеалізму Регеля. Маркс не відкрив закони діалектики, а обґрунтував їх як об'єктивні закони універсального розвитку: матеріального світу як такого, суспільства» та людського мислення, адже в процесі предметно-практичної діяльності закони матеріального світу стають законами мислення суспільства.

Некласична філософія в особі німецького філософа Т. Адорно запропонувала форму негативної діалектики" яка конструйована на підставі виокремлення тотожності та протилежностей при абсолютизації саме відмінностей. Отже, негативна діалектика спирається на безкінечність мутацій відмінностей, які втрачають спільну основу.

19 .Розкрийте сутність та основні типи форми діяльності

Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж активна, але змістом її поведінки є пристосування до природних умов життя. її дії визначені успадкованими біологічними особливостями й видовими ознаками. Поведінка тварини регулюється переважно інстинктами, а також набутими умовними рефлексами.

Людина не тільки й не просто пристосовується до природи, а й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам; вона "олюднює" природу. І робить це в таких формах, такими способами, які створюються в процесі самої діяльності, розвиваються історично. Людина діє, спираючись на свої знання про предмети та явища, їхні властивості, причинні зв'язки, закономірності тощо; а самі ці знання вона здобуває, розширює, поглиблює завдяки діяльності.

Аналізуючи діяльність, можна вирізнити такі моменти: потреби, інтереси, мотиви, цілі, засоби, процес діяльності, її наслідки.

Потреби — це ті "вимоги", які людина ставить до навколишнього світу, природи, речей, суспільства і задоволення яких необхідне для повноцінного її життя і благополуччя.

Інтерес — це об'єктивно зумовлене й соціальне опосередковане спрямування уваги й прагнень на ті предмети й дії, які можуть задовольнити певних осіб. Потреби. Усвідомлені потреби й інтереси стають мотивами — спонуками, рушійними силами діяльності. Що саме і для чого робить людина, безпосередньо визначається її мотивами. Знання мотивів — це умова правильної моральної оцінки вчинків, поведінки.

Мета— це те, чого саме людина прагне досягти своєю діяльністю або уникнути. Оскільки людина діє свідомо, вона, починаючи діяти, ставить перед собою мету. Система штучно створених засобів діяльності становить техніку, яку можна поділити на техніку матеріальної і техніку духовної діяльності. Одним із показників суспільного прогресу є розвиток техніки, її вдосконалення, ускладнення, поява нових її видів. Основні етапи цього розвитку:• знаряддя ручної праці (інструменти);• машини і механізми;• автомати.

Завершенням повної діяльності є одержання результату. Якщо мета була реальною, діяльність спланованою й побудованою правильно, з урахуванням об'єктивних можливостей і умов, то результат здебільшого відповідає задуму.

Основні види діяльності:

1) Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на підтворення і засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в засобах і способах здійснення предметних дій; кожний учасник гри психологічно формується як особистість.

2) Навчання — обумовлений історією вид діяльності, який задовольняє потреби суспільства в освічених людях.

3) Праця — діяльність людини, що спрямовується на освоєння і перетворення природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, у результаті якої створюються матеріальні й духовні цінності, формується сама людина.

4) Спілкування – це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми.

Типи діяльності:

(1)комунікативна;

(2)художньо-творча (пізнання світу в художніх образах)

(3)споживча (матеріальне, духовне);

(4)ціннісно-орієнтаційна або духовно-оцінна (пізнання світу з позицій добра і лиха, мораль, ідеологія);

(5)духовно-пізнавальна (дослідження теоретичні, прикладні, практичні);

(6) соціальна (люди - люди, упр-ня, освіта, лікування);

(7)предметна (люди-природа, мат. цінності)

Дата добавления: 2015-05-08