Сформулюйте сутність історичного процесу

Агностицизм

Агностицизм (від грецького agnostos - недоступний пізнанню), філософське вчення, що заперечує можливість пізнання об'єктивного світу і досяжність істини;

Агностицизм Ідеалістичне філософське вчення, яке стверджує, що для людської душі неможливо пізнання як сверхчувствтвенного, так і об'єктивного світу і його закономірностей, досяжність істини і, отже, неможливо богопізнання. Будь-яке пізнання, на думку агностиків, купується тільки за допомогою органів почуттів, пізнанням явищ. Отже, предметом людського пізнання може бути лише те, що доступно цим почуттям, тобто один чуттєвий світ. Створені людиною моральні принципи і уявлення про вищу істоту, про Бога, суть не більше, ніж результат того ж досвіду і діяльності душі і її природного прагнення знайти всюдисущу і всепроникну силу, яка обумовлює і зберігає світової лад.

Термін "агностицизм" був введений в 1869 р. англійським натуралістом Т. Гекслі.

Основні ідеї агностицизму можна знайти вже в античній філософії, зокрема в софізм і скептицизмі.

Вчення агностицизму було створено англійськими філософами, яких ділять на агностиків "старих", і "нових",.Основна відмінність між ними полягає в тому, що перші бачать освіта в людині моральних принципів справою особистого досвіду, а другі - спадкового досвіду. Послідовний агностицизм представлений в навчаннях Джона Берклі і Девіда Юма. Іммануїл Кант, поклавши в основу свій теоретико-пізнавальної концепції розмежування "речі в собі" і "речі для нас", фактично прийняв позицію агностицизму. Спочатку агностицизм ставився виключно до можливості пізнання бога, однак незабаром був поширений і на можливість пізнання об'єктивного світу в принципі, чим відразу протиставив себе багатьох натуралістів і філософів.

У XX столітті уявлення про агностицизм було кілька видозмінено, переважно під впливом його критики, в основному соціалістами і комуністами, пропагують діалектичну пізнаванності світу. В даний час одним з характерних виразів агностицизму є позиція конвенціоналізму.По відношенню до бога, агностицизм заперечує можливість "богопізнання", тобто отримання знань про бога і вже тим більше заперечує навіть саму можливість вирішення питання про існування бога

Питання сенсу історичного процесу є актуальним, виходячи із сучасної суспільно-політичної ситуації, яка складається в світі на сьогоднішньому етапі, оскільки в ХХст., яке завершуєть відбулись світові війни, які понесли за собою мільйони життів, незважаючи на те, що Європа в цілому, є християнською державою і мала б дотримуватись у політичних відносинах моральних вимог християнства. Сучасні політичні відносини - це силові відносини, в яких свою волю диктує сильніший, той хто є економічно і мілітарно більш забезпечений, хоча всюди говориться про права людини і демократію. Ця обставина свідчить про кризу християнських цінностей і християнської церкви в Європі і релігійних цінностей взагалі, оскільки в зовнішніх і внутрішніх суспільно-політичних відносинах панує нетерпимість і боротьба, яка часто завершується трагічно. Звідси і постає питання про сенс буття як окремої людини, так і суспільства чи людства в цілому. Виходячи із цього, питання сенсу історичного процесу, яке належить до галузі філософії історії, зачіпає ряд загально-філософських проблем, без вирішення яких неможливе вирішення сенсу історичного процесу.

Дослідження проблеми сенсу історичного процесу в філософ історії М.Грушевського має значення і викликає зацікавленість уже з того приводу, що він як ніхто інший в українській інтелектуальній традиції дослідив глибинні корені історичного процесу українського народу, його психологію, спосіб мислення і сприйняття світу, його основні цінності і ідеали, а останні безперечно пов'язуються із змістом самого протікання історичного процесу. То ж для того, щоб краще зрозуміти себе, щоб планувати щось в майбутньому необхідно знати своє минуле.

Сенс історичного процесу слід шукати в самому соціумі, а не десь поза ним. Проте сам історичний процес пов'язаний із народом, з його територією, яку він населяє, а взаємодія народу і території реалізується в культурі. Історичний процес, процес життя є єдністю цих трьох начал, які корелюють одне одного. Дослідники відмічають, що "…народ та історія перебувають у кореляції: історичний сенс має внутрішні сили творення долі самого народу, однак ця кореляція зі сторони історії не є фатальною, і народ може звільнитись від неї через розвиток освіти, і сам уже корелювати історичний сенс; причому доля народу, яка залежить від різноманітних факторів не є тотожня сенсу історії. Сенс в історії може покладати людина, направляючи свою діяльність в ту чи іншу сторону, однак і сам історичний процес може мати власний сенс і власну мету

44.Києво-Могилянська академія і її роль у розвитку філософської думки укр. та інших народ.

Братські школи відіграли значну роль в розвитку освіти, грамотності на теренах України. Вони мали досить широкий обсяг предметів, проте викладання наук у них не було систематизованим, мало фрагментарний характер. Брак цих наукових засобів добре розуміли представники старого православ'я, але як ніхто інший усі обмеження наукових засобів братських шкіл того часу, сумнівні наслідки, що з них випливали, усвідомив П. Могила. Вихід з такого становища він вбачав у заснуванні в Україні таких навчальних закладів, які не поступалися б науковим рівнем західноєвропейським. З цією метою у 1631 р. ним була організована вища Лаврська школа, яка після злиття з Київською братською школою закладає основи Київської колегії, яка називається Києво-Могилянською, підносячи українську освіту на якісно новий щабель. Досить швидко колегія отримує загальне визнання і вже з середини XVII ст. цей вищий навчальний заклад починають називати академією.Організована як світський вищий навчальний заклад Києво-Могилянська академія, за задумом П. Могили, мала стати заборолом православ'я та української національності, користуючись зброєю, якою на них нападали вороги — наукою та освітою, створити людину, яка, міцно зберігаючи свою віру і мову, національну гідність, за своїми здібностями і рівнем освіти стояла б поряд з іншими народами, гарантувала допитливій молоді підготовку до подальшого покликання в житті —більш ґрунтовну і всебічну. Створена ним колегія стала вищим навчальним закладом нового типу у Східній Європі, зберігши освітні традиції і гуманістичний дух братських шкіл при досягненні європейського рівня вищої освіти.

До академії приймалися представники всіх станів. Переважну більшість студентів тут становили діти козацької старшини, міщан, селян, навчалося багато сербів, македонян, валахів, вихідців з "німецьких земель".. За змістом навчання класи називалися: фара (аналогія), інфіма, граматика, синтаксима, піїтика, риторика, філософія і богослов'я. У фарі (аналогії) вивчали елементарну граматику, слов'янську, польську та почасти латинську мови, правила каліграфії та орфографії.

Досить змістовним був філософський курс. Наприкінці 30-х років її курс був трирічним, проте пізніше викладання філософії в академії обмежувалось двома роками. До курсу філософії входила раціональна (діалектика і логіка), моральна (етика) і натуральна філософія. Остання розділялась на фізику, математику і метафізику. Фізика передбачала вивчення природи, а також космогонії, есхатології, метеорології, фізіологічної психології у зв'язку із зоологією. Завершував навчання курс богослов'я. Воно викладалося спочатку протягом чотирьох, а потім трьох років. На цьому релігійному курсі було вільне відвідування, а сам він передбачав оволодіння змістом не лише суто богословських наук — догматики й моралі, а й загальним змістом знань в галузі релігії — історії релігії, церковного красномовства тощо. На філософських і богословських заняттях щотижня або щомісяця проводилися диспути, завершуючи вивчення певного розділу науки.

Велику увагу в академії приділяли вивченню іноземних мов.

Професори Києво-Могилянської академії пов'язували здійснення своїх суспільних ідеалів з поширенням освіти, вбачали в цьому критерій суспільного розвитку, прищеплюючи ці погляди своїм вихованцям, що працювали урядовцями громадських та військових установ, священниками, учителями різних шкіл. Сотні шкіл, десятки семінарій, у тому числі й у найвіддаленіших куточках Російської імперії та інших слов'янських країн, зобов'язані своїм створенням випускникам Києво-Могилянської академії. Щодо рівня філософського знання в Києво-Могилянській академії, то він знайшов свій відбиток в лекціях її провідних професорів.

Дата добавления: 2015-05-08