Навчально-методичний 3 страница

Умисне вбивство – це протиправне заподіяння смерті іншій особі. Вбивство є злочином з матеріальним складом.

Вбивство може бути вчинено умисно чи з необережності.

Кваліфіковані вбивства – вбивства, вчинені при наявності обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК): двох або більше осіб; малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності; заручника або викраденої людини; вчинене з особливою жорстокістю; вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб; з корисливих мотивів; з хуліганських мотивів; особи чи її близького родича у зв'язку з виконан­ням цією особою службового або громадського обов'язку; з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення; поєднане з зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом; вчинене на замовлення; вчинене за попередньою змовою групою осіб; вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбив­ство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116-118 КК.

Привілейовані види вбивства – вбивства, вчинені при наявності пом’якшуючих обставин: вчинене в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого (ст. 116 КК); умисне вбивство матір’ю своєї новонародженої дитини під час пологів або відразу після них (ст. 117 КК); умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст. 118 КК).

Злочини проти здоров'я – суспільно небезпечні умисні чи необережні дії (або бездіяльність), спрямовані на заподіяння шкоди здоров'ю іншої особи. Спрямованими на заподіяння шкоди здоров'ю визнаються лише ті злочини, головним безпосереднім об'єктом яких є здоров'я іншої особи (потерпілого). Такими не вважаються злочини, при яких заподіяння шкоди здоров'ю є додатковим наслідком і здоров'я для них є додатковим об'єктом.

Об'єктом усіх злочинів проти здоров'я є здоров'я іншої особи незалежно від його стану та наявних аномалій. Кримінально-правова охорона здоров'я не залежить від суспільних ознак особи потерпілого (віку, громадянства, посадового стану). Кримінальний закон однаковою мірою охороняє здоров'я як юнака, так і безнадійно хворої людини похи­лого віку, як героя, так і завзятого негідника. Кримінально-правова охорона здоров'я починається з дня народження людини і забезпечується до самої смерті.

Тілесні ушкодження – злочин, який виражається в протиправному і винному заподіянні шкоди здоров'ю іншої особи, коли порушена анатомічна цілісність та фізіологічні функції тканин чи органів потерпілого під час посягання на його здоров'я. Злочини проти здоров’я особи мають найбільш розповсюджений характер. Відповідальність за тілесні ушкодження встановлена (ст. ст. 121-125, 128 КК).

Характер і ступень тяжкості тілесних ушкоджень визначаються судово-медичною експертизою із застосуванням трьох критеріїв: а) патологоанатомічного (медичного), що є головним. Приймаються до уваги міра прояву і характеру негативних змін в організмі потерпілого, а саме – наявність або відсутність небезпеки для його життя, розлад здоров’я, який може мати постійний або тимчасовий характер; б) економічного (додаткового); в) естетичного (додаткового), пов'язаного з наявністю або відсутністю знівечення обличчя потерпілого.

Види тілесних ушкоджень. За ступенем тяжкості шкоди здоров’ю потерпілого тілесні ушкодження поділяються на тяжкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості, легкі тілесні ушкодження.

До тяжких тілесних ушкоджень належать тілесні ушкодження: небезпечні для життя в момент заподіяння чи такі, що спричинили втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості характеризуються такими ознаками: в момент заподіяння вони не є небезпечними для життя потерпілого і не мають таких наслідків, які передбачені для тяжких тілесних ушкоджень, спричиняють тривалий розлад здоров’я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.

Легкими тілесними ушкодженнями вважаються тілесні ушкодження які, по-перше, не містять ознак тяжких тілесних ушкоджень чи ушкоджень середньої тяжкості, по-друге, викликають короткочасний розлад здоров’я потерпілого чи незначну стійку втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК) або не спричинюють зазначених наслідків (ч. 1 ст. 125 КК).

Побої – злочин, що полягає в умисному завданні потерпілому ударів або вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень. Побої – це нанесення потерпілому кількох ударів з метою завдання йому фізичного болю.

Мордування – злочин, який полягає в спричиненні потерпілому фізичних або моральних страждань шляхом систематичного нанесення побоїв або інших насильницьких дій. Мордування передбачено в якості кримінально караного діяння ч. 2 ст. 126 КК і відноситься до злочинів проти здоров’я особи.

Катування – будь-яка дія, якою особі умисно заподіюються сильний фізичний біль або фізичні чи моральні страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб.

Під злочинами проти особистої безпеки слід розуміти – злочини, які ставлять в небезпеку життя і здоров'я. Безпосередній об'єкт злочинів проти особистої безпеки - відносини безпеки особи. Ці суспільні відносини складаються з приводу створення такого стану, при якому немає загрози, не заподіюється й не може бути заподіяно шкоди життю і здоров'ю людини, а небезпека, що виникла, нейтралізується, усувається.

Зміст відносин особистої безпеки полягає у встановленні адресо­ваного всякому і кожному обов'язку: 1) утримуватися від вчинення діянь, внаслідок яких виникає реаль­на загроза (високий ступінь вірогідності заподіяння шкоди) життю та здоров'ю потерпілого; 2) вчиняти дії з нейтралізації, усунення загрози, що виникла в результаті поведінки винного або дії інших факторів.

Злочинами у сфері медичної діяльностіслід вважати злочини, які вчиняються спеціальним суб’єктом – медичним або фармацевтичним працівником. Такими злочинами є: незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК), ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК), неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК), порушення прав пацієнта (ст. 141), незаконного проведення дослідів над людиною (ст. 142), порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК). насильницьке донорство (ст. 144 КК), незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК).

Кримінальний кодекс України у Розділі ІІІ Особливої частини «Злочини проти волі, честі та гідності особи» передбачає відповідальність за вчинення таких злочинів: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146), захоплення заручників (ст. 147), підміна дитини (ст. 148), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо передачі людини (ст. 149), експлуатація дітей (ст. 150), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151).

З приводу визначення родового об’єкта злочинів, закріплених у цьому розділі, існують такі точки зору: М.Й. Коржанський вважає, що родовим об’єктом злочинів проти особи є “суспільні відносини, які визначають суспільні властивості особи: її громадянство, вік, освіту, ім’я та ін.”. А.І. Рарог відмічає, що родовим об’єктом таких злочинів є “сама по собі особа – людина, яка розглядається не лише як біологічний індивід (hоmо sapiens), але й як істота соціальна, як учасник (суб’єкт) існуючих суспільних відносин”. Існують й інші, подібні визначення родового об’єкту цих злочинів, виходячи з яких можна зробити висновок, що ним є відносини, які забезпечують існування людини в суспільстві. Тобто відносини, пов’язані з її життям, здоров’ям, волею, гідністю та іншими цінностями людини.

В юридичній і філософській літературі питання щодо змісту такого явища як свобода досить активно обговорювалося на протязі усього часу існування людства. Проаналізувавши усі точки зору щодо поняття „свобода”, пропонується наступне його визначення: свобода – це можливість людини до певної поведінки у відповідності до своїх бажань, потреб та інтересів, яка здійснюється в межах закону та на основі можливостей і умов, що надаються суспільством і не суперечить інтересам оточуючих.

Щодо таких понять як честь та гідність, то в законодавстві також відсутнє їх визначення. Найбільш розповсюдженою є точка зору згідно якої, честь – це оцінка, яка дається суспільством конкретній людині; гідність – це позитивна самооцінка людини.

З об’єктивної сторони усі злочини, закріплені у цьому розділі здійснюються шляхом активної поведінки. Більшість із них вважаються закінченими з моменту вчинення відповідного суспільно небезпечного діяння, тобто є формальними за конструкцією свого основного складу. Лише окремі вважаються закінченими з моменту настання злочинного наслідку.

Суб’єктивна сторона основних складів аналізованих злочинів характеризується виною у вигляді прямого умислу. Для окремих із них обов’язковою є мета. Так, у ст. 147 КК вказується, що захоплення заручників здійснюється з метою спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника. Ст. 149 КК також передбачає мету, як обов’язкову ознаку цього складу злочину. Окремі статті вказують на мотив, як обов’язкову ознаку злочину, зокрема ст. 148 КК передбачає, як обов’язковий, корисливий або інші особисті мотиви.

Суб’єктом злочинів проти волі, честі та гідності є фізична, осудна особа, які досягли 16-річного віку. Лише у ст. 147 КК допускається відповідальність особи, яка досягла 14-річного віку.

До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості відносять перш за все зґвалтування, а також інші злочини передбачені в розділі IV Особливої частини (ст. 152-156 КК).

Тема 12. Злочини проти власності (2 години)

Родовим об’єктом злочинів, передбачених Розділу VI Особливої частини КК, є відносини власності, а також право власності яке полягає у володінні, користуванні і розпорядженні майном. Додатковими об’єктами можуть виступати життя, здоров’я, психічна і фізична недоторканість людини.

Особливе значення для цих злочинів має їх предмет (приватне, комунальне або державне майно). Майно як предмет злочину має такі ознаки: 1) юридична – право на майно належить певному власнику або особі, якій воно на законній підставі ввірено, знаходиться у її веденні чи під її охоро­ною, для винного майно є чужим; 2) економічна – майно має представляти певну матеріальну цінність, мати певну вартість, є втіленням праці людей; 3) фізична – це предмети, речі, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

Не відносяться до предметів злочинів проти власності предмети, що знаходяться в природному стані: ліс на корені, риба та інші водні тварини в природних водоймах, звірі у лісі тощо. За винятком, якщо ці предмети вже витягнуті з природного стану за допомогою праці людини, або вирощуються людиною тощо. Крім майна у деяких злочинах проти власності предметом мо­жуть бути право на майно, а також дії майнового характеру, наприк­лад, при вимаганні та шахрайстві.

Об'єктивна сторона більшості складів злочинів проти власності сконструйована законо­давцем як злочини з матеріальним складом. Однак для закінчення таких злочинів як розбій, вимагання, погроза знищення майна не потрібно фактичного настання шкоди (так звані усічені склади злочинів).

Суб'єктивна сторона більшості злочинів проти власності характеризується прямим умислом, коли особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, передбачає спричинення матеріальної шкоди і бажає цього, одночасно бажаючи та власного незаконного збагачення. Поряд з цим знищення або пошкодження майна може бути вчинене і з непрямим умис­лом, а необережне знищення або пошкодження майна і по­рушення обов'язків щодо охорони майна можуть бути вчинені через необережність.

Злочини, що утворюють групу посягань проти власності, розрізняються між собою за характером діяння, способом їх вчинення, мотивами. Їх можна поділити на: 1) корисливі (статті 185-193 КК): пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 185-191 КК); не пов'язані із обертанням чужого майна на користь винного або інших осіб (статті 192, 193 КК); 2) некорисливі (статті 194-198 КК).

Загальними ознаками, що об’єднують першу групу злочинів, є: протиправне і безоплатне обертання чужого майна на користь винного або інших осіб; корисливий мотив – прагнення до незаконного збагачення за рахунок чужого майна. Безпосереднім об'єктом посягання при розкраданні є право власності на майно.

Суб'єктом корисливих злочинів (крадіжки, грабежу, розбою, вимагання) є будь-яка осудна особа, якій виповнилося 14 років. В інших ви­падках – осудна особа, яка досягла 16-річного віку. У разі привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службо­вим становищем суб’єкт спеціальний – особа, якій майно ввірено чи перебувало в її віданні або службова особа. Суб'єктивна сторона цих злочинів характеризується прямим умислом, корисливими мотивом і метою.

Злочини, не пов’язані з оберненням майна на користь винного чи інших осіб (ст. ст. 192, 193, 198 КК), характеризуються заподіянням шкоди власникові без обернення на свою користь чи інших осіб чужого або нічийного майна.

Групу некорисливих посягань на власність складають злочини, передбачені ст.ст. 194-197 КК. Від інших злочинів проти власності їх відрізняє те, що: вони не містять корисливого мотиву; пов’язані з заподіянням матеріальної шкоди специфічними способами – шляхом знищення або пошкодження майна чи порушення обов’язків щодо охорони майна. Ці злочини в свою чергу поділяють на: 1) діяння, що пов’язані із знищенням або пошкодженням майна чи погрозою його знищення (ст. ст. 194-196 КК); 2) діяння, що полягають у порушенні обов’язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).

Тема 13. Злочини у сфері господарської діяльності та злочини

проти довкілля (2 годин)

Злочини у сфері господарської діяльності посягають на суспільні відносини, що складаються з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання товарів, робіт та послуг. Більшість злочинів у сфері господарської діяльності вчинюються шляхом дії (наприклад, незаконне відкриття або використання за межами України валютних рахунків, контрабанда тощо). Окремі злочини можуть виразитися тільки в утриманні від дій (наприклад, ухилення від сплати податків).

Для настання відповідальності за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності, в одних випадках, має значення настання негативних наслідків, в інших - ні. Так, при виготовленні, зберіганні, придбанні, перевезенні, пересиланні, ввезенні в Україну з метою збуту чи збут підроблених грошей, наприклад, сам факт придбання цих грошей є злочинним. А, наприклад, при доведенні до банкрутства, важливим для настання кримінальної відповідальності є настання шкідливого наслідку - банкрутство.

Всі злочини у сфері господарської діяльності характеризуються виключно умисною формою вини. Тобто особа – злочинець розуміє злочинність свого діяння, осмислює те, що це діяння призведе до покарання, але все ж таки бажає настання негативних наслідків. Крім цього під час притягнення до відповідальності постає питання про наявність мотиву та мети у діях злочинця.

Відповідальність за злочин настає з 16-річного віку. В деяких злочинах винною може бути особа, яка має спеціальний статус (наприклад, службова особа, платник податку тощо).

Злочини у сфері господарської діяльності умовно можна об'єднати в декілька груп:

1) злочини у сфері банківської системи України: незаконні дії з документами на переказ, платіжними картками та іншими засобами доступу до банківських рахунків, обладнанням для їх виготовлення (ст. 200 КК);

2) злочини у сфері бюджетної системи України: нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (ст. 210 КК); видання нормативно-правових або розпорядчих актів, що зменшують надходження бюджету або збільшують витрати бюджету всупереч закону (ст. 211 КК);

3) злочини у сфері кредитно-фінансової системи України: виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї (ст. 199 КК); контрабанда (ст. 201 КК); ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) (ст. 212); незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ст. 204 КК); незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ст. 216 КК); ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків та загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ст. 212-1 КК).

4) незаконний обіг дисків для лазерних систем зчитування, матриць, обладнання та сировини для їх виробництва (ст. 203-1 КК); фіктивне підприємництво (ст. 205 КК); протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК); легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ст. 209 КК); умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом або фінансування тероризму (ст. 209-1 КК); порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом (ст. 213 КК).

5) незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару (ст. 229 КК); незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231 КК); розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 КК); незаконне використання інсайдерської інформації (ст.232-1 КК); приховування інформації про діяльність емітента (232-2 КК).

6) доведення до банкрутства (ст. 219 КК).

7) злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів: шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК); виготовлення, збут або використання підроблених недержавних цінних паперів (ст. 224 КК).

8) умисне введення в обіг на ринку України (випуск на ринок України) небезпечної продукції (ст. 227 КК).

9) злочини у сфері приватизації державного та комунального майна: незаконна приватизація державного, комунального майна (ст. 233 КК).

Див. зміни до розділу VII від 15.11.2011 р. (вступив до сили з 17.01.2012 р.).

Основне завдання Розділу VIII Особливої частини КК «Злочини проти довкілля» - охорона суспільних відносин в сфері охорони довкілля і раціонального використання природних об'єктів, своєчасного їх відновлення.

Довкілля - це навколишнє природне середовище, яке оточує людину і створює природні умови для її життя. Розділ складається з 19 статей (ст. ст. 236-254 КК), що передбачають відповідальність за діяння, які посягають на екологічну безпеку, на суспільні відносини в сфері її захисту.

Екологічна безпека - це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей.

Ці злочини можуть проявлятися в таких діях: 1) порушення певних правил (ст. 236, ст. 240, ст. 242 КК); 2) невжиття заходів (ст. 237 КК); 3) приховування або перекручування відомостей (ст. 238 КК); 4) забруднення або псування природних об'єктів, їх знищення чи пошкодження (ст. 239, ст. 241, ст. 243, ст. 245 КК) 5)певні незаконні дії (ст. 246, ст. 248, ст. 249 КК).

Ці діяння можуть мати тяжкі наслідки: призвести до загибелі людей чи спричиненні інших тяжких наслідків, масове захворювання людей, загибель об'єктів тваринного і рослинного світу.

Відповідальність за ці діяння можуть нести особи, яким виповнилося 16 років і які під час вчинення цих дій здатні були усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

Масове знищення тваринного або рослинного світу означає: приведення у непридатний стан рослин на великих площах, у великому розмірі або на значну суму; знищення або приведення у придатний або в частково непридатний стан врожаю сільськогосподарських рослин у великій кількості або на значну суму; знищення тварин; знищення посівного матеріалу, земель, насаджень; знищення та отруєння риби.

За своїм видовим об’єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на: 1) злочини проти екологічної безпеки (ст. ст. 236, 237, 238 і 253 КК);2) злочини у сфері землекористування, охорони надр та атмосферного повітря (ст. ст. 239, 240, 241 і 254 КК); 3)злочини у сфері водних ресурсів (ст. ст. 242, 243 і 244 КК); 4) злочини у сфері лісокористування, захисту рослинного та тваринного світу (ст. ст. 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252 КК).

Тема 14. Злочини проти громадської безпеки, громадського

порядку та моральності (2 години)

Злочини проти громадської безпеки — це умисні чи необережні суспільно небезпечні діяння, що заподіюють істотну шкоду чи створюють реальну погрозу заподіяння шкоди безпечним умовам життя суспільства. Відповідальність за дані злочини передбачена статтями Розділу IX Особливої частини КК, а також розділами X та XI Особливої частини КК України.

Специфіка злочинів, що посягають на загальну безпеку, полягає в тому, що вони відбуваються в будь-яких сферах життєдіяльності суспільства, торкаються його глибинних інтересів в області забезпечення безпеки і нормальних умов існування, пов’язані із заподіянням тяжкої шкоди широкому колу юридичних і фізичних осіб.

Як видовий об'єкткримінально-правової охорони безпечні умови життя суспільства (суспільна безпека) містять в собі сукупність суспільних відносин по забезпеченню недоторканності життя і здоров'я громадян, майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, суспільного спокою, нормальної діяльності державних і суспільних інститутів.

За особливостями об'єктивної сторони ці злочини вчинюються шляхом як дії (більшість злочинів), так і бездіяльності. Шляхом бездіяльності можуть вчинюватися злочини, для яких характерне порушення яких-небудь правил – недбале збереження вогнепальної зброї чи бойових припасів, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. ст. 264, 270 КК).

Суб'єктивна сторона злочинів проти суспільної безпеки характеризується в основному умисною формою вини, але до наслідків деяких видів злочинів може бути необережна вина.

З 14-річного віку відповідальність настає за бандитизм, здійснення терористичного акта, викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем з метою викрадення вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин, радіоактивних матеріалів (ст. ст. 257, 258, ч. 3 ст. 262 КК), а також за транспортні злочини (ст. 277, 278, 289 КК); за вчинення інших злочинів проти громадської безпеки відповідальність настає із 16 років.

Залежно від характеру вчинюваних дій, злочини проти громадської безпеки можна поділити на групи:

1. злочини, пов’язані із створенням злочинної організації, терористичної групи та інших злочинних об’єднань (ст. 255–261);

2. злочини, пов’язані із незаконним поводженням із зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами чи радіоактивними матеріалами (ст. 262–266);

3. злочини, пов’язані із порушенням різних правил, що забезпечують громадську безпеку (ст. 267– 270).

Самостійними групами є злочини проти безпеки виробництва,(ст. 271-275) та злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту (ст. 276-292) норми цих злочинів є бланкетними, тому їх застосування пов’язане із використанням інших нормативно-правових актів.

Транспортний засіб – пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Наприклад незаконне заволодіння транспортним засобом вчиняється умисно, з будь-якою метою та характеризується протиправним вилученням будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі (ст. 289 КК);

Злочини проти громадського порядку та моральності передбачені Розділом XII Особливої частини КК. Об'єднуються діяння у розділі, головним чином, за ознаками родових об'єктів цих посягань, якими і виступають громадський порядок і моральність. Громадський порядок - сукупність суспільних відносин, що створюються для забезпе­чення охорони громадського спокою, громадської моральності як умови суспільного життя людей.

На громадський порядок посягають діяння, передбачені статтями 293-296 КК.

Громадською моральністю називаються суспільні відносини, які утворюються на засадах загальнолюдських цінностей (добра, істини, справедливості) і вимагають від особи певної поведінки та забороняють поведінку, що не є відповідною до цих цінностей. На охорону громадської моральності спрямовані норми статей 297-304 КК.

Об'єктивна і суб'єктивна сторони посягань, відповідальність за які передбачають статті Розділу XII, дуже різноманітні і характеризуються як дією, так і бездіяльністю, вчинюються як умисно, так і необережно.

Особливу увагу слід звернути на аналіз наступних складів злочинів.

Масові заворушення (ст. 294 КК) – злочин, що полягає у організації масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.

Хуліганство – злочин, передбачений ст. 296 КК, який полягає у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Наруга над могилою – злочин, передбачений статтею 297 КК, який полягає у вчиненні певних дій, які посягають на суспільні відносини, пов'язані із збереженням пам'яті про померлих.

Жорстоке поводження з тваринами – злочин, передбачений ст. 299 КК, який полягає в знущанні над тваринами, що відносяться до хребетних, вчиненому із застосуванням жорстоких методів або з хуліганських мотивів, а також нацькуванні зазначених тварин одна на одну, вчиненому з хуліганських чи корисливих мотивів.

Сутенерство або втягнення особи до заняття проституцією – склад злочину передбачений ст. 303 КК. Сутенерством слід вважати дії особи щодо забезпечення заняття проституцією іншою особою. Втягнення чи примушування особи до заняття проституцією відбувається шляхом обману, шантажу чи з використанням уразливого стану цієї особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства.

Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність – склад злочину, передбачений ст. 304 КК. Об'єктом цього злочину є моральні засади суспільства у ставленні до виховання підростаючого покоління. Вони передбачають охорону неповнолітніх від негативного впливу, який може викликати бажання займатися діяльністю, що негативно сприймається суспільством.

Тема 15. Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (2 години)

Наркотичні засоби – включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (ст. 1 Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.1995 № 60/95-ВР). З 1 січня 2008 р. у межах ст. 1 Закону України „Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори” замість вищезазначеного легального визначення набрало чинності таке легальне визначення наркотичних засобів: наркотичні засоби – речовини природні чи синтетичні, препарати, рослини, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.

Психотропні речовини – включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та справляти депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, або емоцій, або мислення, або поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними (ст. 1 Закону України "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 15.02.1995 № 60/95-ВР). З 1 січня 2008 р. у межах ст. 1 Закону України „Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори” замість вищезазначеного легального визначення набирає чинності таке легальне визначення психотропних речовин: психотропні речовини – речовини природні чи синтетичні, препарати, природні матеріали, включені до Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

Дата добавления: 2015-05-10