Писемність в середньовічній Русі

Книжна культура давньоруського суспільства, як сакральна, так і позасакральна, ґрунтувалась на занесе­них з балканського середовища зраз­ках. але дуже рано породила і власну літературу. Слово «література» тут слід вживати з застереженнями, б" йдеться про різні сфери письменства, що передували майбутнім історично­му, художньому, географічному, природничо-науковому жанрам тощо. Маючи на увазі цю обставину, буде­мо говорити про «книжність» взагалі

Насамперед формою позасакральної книжної культури, що набула власного оригінального розвитку на Русі,стала культура літописання,

Завдяки праці поколінь дослідниківлітописних текстів ми тепер можемо уявити, як створювалися літописи. В тексті кожного літопису можна зна­йти частини, переписані з іншого, старішого тексту, що писався в яко­мусь іншому монастирі чи князів­ському дворі, а також вставки різно­го роду — історичні повісті, іноді цілком фольклорного характеру, грамоти, інші документи. Оскільки поняттяавторства тодішня культура не знала, компілятор не посилався на джерела, і сьогодні встановити, де, що і звідки запозичено, надзвичайно важко. В деяких випадках очевидно лише, що у кількох текстів був один попередник (протограф), але харак­тер цього протографа можна визна­чити тільки гіпотетично, сам він на­завжди втрачений.

Культура виготовлення і читання книги, переклад і написання нових творів, коротше кажучи, професійна література в Київській Русі мала хри­стиянський характер. Переважна ма­са книг являла собою списки книг, виготовлених у Болгарії. Книги писа­лись на пергамені — спеціально підготовленому матеріалі з телячої шкіри, почерком, який називають старший полуустав. Книга була справжнім витвором художнього ре­месла, витвором мистецтва. Так, зна­менитий Ізборник Святослава 1073 р. був замовлений київським князем для себе і виконаний розкішно: пре­красно переписаний кількома писцями, чудово декорований, оправлений у красиву шкіряну обкладку, а, голов­не, прикрашений гарними мініатю­рами. При цьому фронтиспіси повто­рювали елементи архітектурних кон­струкцій, в тому числі храмових, а іноді візантійські будівничі втілюва­ли фронтиспіси книг в архітектурні обрамлення. Зображення святих у книжних мініатюрах могли копіюва­тись в іконах. Орнаментальні декора­тивні композиції розроблялись у книжкових ілюстраціях, але такі ж елементи декору ми бачимо на стінах соборів. За тематикою переважна більшість книг так чи інакше пов'яза­на з християнським віровченням і культом. І в цьому немає нічого див­ного, якщо ми згадаємо, що і храм, і саме буття з християнського погляду були свого роду книгою.

Характерним виявом ставлення до храму як до книги є графіті на хра­мових стінах. За церковними норма­ми, дряпання храмових стін вважа­лось таким же страшним гріхом, як наруга над могилами. Проте писали на стінах Київської Софії солідні лю­ди — князі, члени їх сімей та близькі до них люди.

Дуже розповсюдженими текстами в Київській Русі були апокрифи. По-грецьки це слово означає «таємний потаємний»; апокрифи створювались одночасно з тими текстами, які були включені в канон Святого письма. Після того, як відібрано було тексти канонічні, продовжували творитися неканонічні тексти, які час від часу включалися до списків отреченних книг. Саме в отреченній, апокрифіч­ній літературі твориться християн­ська міфологія, що краще узго­джується з традиційними архаїчними міфологемами, ніж офіційне христи­янське віровчення. Зокрема, в апо­крифічній літературі можна розпізна­ти уявлення про «шаманський по­літ», — надприродне переміщення в просторі, відвідання світу, де небо зустрічаються з землею, де можна без­посередньо спілкуватися з богами; по­дорож до «нижнього світу», світу мертвих: звертання до вищих сил че­рез посередників, що відіграють та­кож роль оборонців простого люду, їх заступників перед вищими силами.

Дата добавления: 2015-05-08