Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності 2 страница

- здійснення централізованого державного управління
діяльністю цивільної авіації і використанням повітряного
простору;
- забезпечення розвитку цивільної авіації, науковий
супровід діяльності авіації;
забезпечення ефективного використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;
- створення рівних умов для розвитку господарської
діяльності підприємств цивільної авіації усіх форм власності;
- створення умов для інтеграції цивільної авіації України
до європейської та світової авіації;
- управління об'єктами державної власності і майном
підприємств, установ та організацій, що належать до сфери
управління Державіаслужби.
Управління морським транспортом. У відповідності до норм Кодексу торговельного мореплавства України управління морським транспортом здійснює Міністерство транспорту та зв'язку України. Воно затверджує правила, інструкції та інші нормативні акти з питань торговельного мореплавства. За участю заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади України розробляє правила перевезень вантажів, пасажирів і багажу та затверджує їх, а також затверджує правила перевезення пошти.
Спеціальні правила експлуатації риболовних суден затверджуються центральним органом управління в галузі рибного господарства України, роль якого виконує Державний департамент рибного господарства (Укрдержрибгосп). Він є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінагрополітики України і йому підпорядковується. Положення про Укрдержрибгосп затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 04.08.2000 р. № 1226.
154

Управління автомобільним транспортом. Завданнями та функціями державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є:
- формування ринку транспортних послуг шляхом
реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної
та соціальної політики;
контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт;
нормативно-правове регулювання з питань автомобільного транспорту;
- ліцензування діяльності перевізників;
- стандартизація та сертифікація;
- організація та контроль автомобільних перевезень;
- тарифна, інноваційна та інвестиційна політика;
- державне замовлення на соціально значущі послуги
автомобільного транспорту загального користування;
- захист прав споживачів послуг автомобільного
транспорту.
Управління трубопровідним транспортом.
Органи, що здійснюють державне управління у сфері трубопровідного транспорту. Державне управління у сфері трубопровідного транспорту здійснюють центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування в межах їх компетенції відповідно до чинного законодавства України.
На особливий період безпосереднє керівництво підприємствами трубопровідного транспорту та контроль за їх діяльністю забезпечується органами Міністерства оборони України.
Контроль у сфері трубопровідного транспорту спрямовується на забезпечення додержання вимог законодавства про трубопровідний транспорт органами державної виконавчої влади, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями (незалежно від форм власності та видів діяльності) та громадянами.
155

Державний контроль у сфері трубопровідного транспорту здійснюється відповідними міністерствами та відомствами, органами державного нагляду і контролю та іншими спеціально уповноваженими на те державними органами, а також представницькими органами та органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства України.
Управління зв'язком. Правовою основою управління зв'язком є Закони України "Про телекомунікації-" від 18.11.2003 p., "Про поштовий зв'язок" від 04.10.2001 p., "Про телебачення і радіомовлення" від 21.12.1993 p., "Про радіочастотний ресурс України" від 01.06.2000 p., Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, інші нормативно-правові акти.
Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації (Держзв'язку) діє відповідно до Положення про нього, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2004 р. № 1264.
Державний департамент з питань зв'язку та інформатизації є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінтрансзв'язку та підпорядковується йому.
Основними завданнями Держзв'язку є:
- участь у реалізації державної політики у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку;
- здійснення державного управління у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку;
- узагальнення практики застосування та підготовка пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань, що належать до його компетенції, розроблення та організація виконання актів законодавства, здійснення контролю за їх реалізацією;
- розроблення та здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального
156

користування та мереж поштового зв'язку, підвищення їх якості, доступності і забезпечення сталого функціонування;
- участь у формуванні Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання;
- сприяння розвитку підприємництва на конкурентних засадах у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку, проведення у цих сферах державної інвестиційної та антимонопольної політики;
- створення умов для інтеграції сфер телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв'язку у європейський та світовий інформаційний простір.

21. Особливості структури (складу) правових відносин і характеристика її елементів.

Система (організованість) правовідносин розкривається через їх структуру.

Структура правовідносин - це основні елементи правовідносин (суб'єкти) і доцільний спосіб зв'язку між ними на підставі суб'єктивних юридичних прав, обов'язків, повноважень і відповідальності з приводу соціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Термін "структура" є адекватнішим стану правовідносин, оскільки термін "склад" лише фіксує їх елементи без вказівки на їх логічний взаємозв'язок. Правовідносини є логічно пов'язаною конструкцією всіх елементів, де головними полюсами зв'язку є їх суб'єкти, що реалізують суб'єктивні юридичні права, суб'єктивні юридичні обов'язки, повноваження і суб'єктивну юридичну відповідальність заради досягнення результату цього зв'язку.

Отже, термін "структура" містить елементний склад правовідносин і правові зв'язки між ними, тобто власне відносини між суб'єктами.

Суб'єкти, або суб'єктний склад, - це сукупність осіб, які беруть участь у правовідносинах (якнайменше дві - правомочний і зобов'язаний).

Об'єктом є те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність його суб'єктів.

Зміст - це суб'єктивні права, обов'язки, повноваження, відповідальність суб'єктів правовідносин, а також структура змісту - спосіб взаємозв'язку, що виникає на підставі суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності. Структура змісту правовідносин утворює не зв'язок її змістовних елементів (суб'єктивних прав, обов'язків, повноважень, відповідальності), а той правовий зв'язок, який виникає на їх підставі з приводу домагання чогось. Інакше кажучи, це юридичне взаємне становище суб'єктів, яке визначає, формує їх поведінку через кореспондуючі один одному права і обов'язки заради задоволення їх інтересів. Структура змісту правовідносин може бути простою і складною.

Юридичний факт є підставою виникнення, зміни і припинення правовідносин.

21. Основні проблеми приватизації державного та комунального майна

Приватизація державного майна - це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та вилучення коштів на структурну перебудову економіки України. Таке визначення містить стаття 1 Закону України «Про приватизацію державного майна».

Об'єктами приватизації можуть бути: а) майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства; б) об'єкти незавершеного будівництва; в) акції (частки, паї), що належать державі у майні інших суб'єктів господарювання.

Відповідно до частини 3 статті 146 ГК приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється такими способами:

а) купівля-продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом — спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов — найвищу ціну (комерційний конкурс);

б) викуп цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом. Приватизація зданих в оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі - товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. При перетворенні орендних підприємств у відкриті акціонерні товариства його засновниками виступають з боку держави відповідний державний орган приватизації, а з боку орендаря - господарське товариство, створене орендарями. До статутного фонду товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря. На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товариства. Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно з законодавством про приватизацію;

в) викуп майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.

Порядок приватизації державного майна передбачає наявність таких стадій:

- опублікування списку об'єктів, які підлягають приватизації, У виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

- прийняття рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви або виходячи із завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

- опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта;

- проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

- затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Державний орган приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію об'єкта затверджує склад комісії з приватизації об'єкта і встановлює строк подання проекту плану приватизації.

Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації - продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації - покупцеві (недержавній юридичній або фізичній особі).

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна", яка називається "Способи приватизації", приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

- продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або за рівних фіксованих умов - найвищу ціну (комерційний конкурс);

- продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

- продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених ч. 1 ст. 12 Закону України "Про приватизацію державного майна";

- викупу майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

22. Особливості підстав (юридичні факти) виникнення, зміни і припинення правових відносин і їх види

Очевидним є той факт, що правовідносини неможливі без суб'єктів права — їх має бути не менше двох. Необхідною є також правова норма, без якої суспільні відносини не набувають правового характеру. Але цих двох умов замало. Наприклад, існують продавець і покупець — суб'єкти можливих правовідносин. Існує і норма цивільного права, що регулює договір купівлі-продажу. Але чи існують між ними правовідносини? Ні, оскільки не вистачає юридичного факту — поштовху до виникнення правовідносин. Таким фактом має виступити договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем.

Юридичний факт — це конкретна життєва обставина, з якою норми права пов'язують виникнення, зміну або відміну правовідносин. Юридичні факти відображені в гіпотезах правових норм.

Різновиди юридичних фактів: 1) за вольовою ознакою факти поділяються на:

• події — обставини, що не залежать від волі людини (загибель застрахованого майна від пожежі або повені, народження або смерть людини, закінчення строку, тощо);

• дії — обставини, що залежать від волі людини (складання заповіту, дарування):

а) правомірні (дозволені) дії:

• юридичні акти — така правомірна поведінка, що здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (складання людиною заповіту, договір, судове рішення);

• юридичні вчинки — дії, що не мають спеціальної мети викликати юридичні наслідки (знахідка скарбу, написання літературного твору, наукове відкриття).

б) неправомірні (заборонені) дії (правопорушення) (крадіжка, торгівля в недозволеному місці).

• провина;

• злочин.

2) за юридичними наслідками:

• правотворчі — факти, що викликають виникнення правовідносин (укладення договору оренди, прийняття на роботу, обрання на державну посаду тощо);

• правозмінні — факти, що викликають зміну правовідносин (зміна прізвища при одруженні, присвоєння спеціального звання, зміна умов договору оренди, тощо);

• правоприпинні — факти, що викликають припинення правовідносин (звільнення з роботи, розлучення, виконання обов'язку тощо).

22. Розмежування понять «цивільне зобов’язання» та «господарське зобов’язання».

Зобов’язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообігу, а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю юридичних та фізичних осіб.

Система зобов’язального права поділяється на загальну та особливу частини. Загальна частина складається з норм, які поширюються на всі зобов’язання, що виникають у цивільно-правових відносинах (наприклад, норми про поняття і підстави виникнення зобов’язань, виконання зобов’язань, відповідальність суб’єктів за порушення зобов’язань та їх припинення). Особлива частина зобов’язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов’язань (наприклад, купівлю-продаж, поставку, майновий найм, підряд, підряд на капітальне будівництво тощо).

Зобов’язання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання складається з суб’єктів, об’єктів та змісту.

Суб’єктами зобов’язання є кредитор, тобто особа, якій належить право вимоги, і боржник — особа, яка несе обов’язок, що відповідає праву вимоги кредитора.

Об’єкти зобов’язань — це відповідні дії, на реалізацію яких спрямовані права та обов’язки суб’єктів (наприклад, передача майна, виконання роботи, сплата грошей тощо).

Зміст зобов’язання становлять права, вимоги кредитора та обов’язки боржника. При цьому за змістом зобов’язання спрямовані на передачу майна (наприклад, на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування, поставки, позички тощо); виконання робіт на підставі договорів підряду, побутового замовлення, підряду на капітальне будівництво, договорів про спільну діяльність; надання послуг на підставі договорів перевезень, страхування, доручення, комісії, схову; сплату грошей на підставі договорів позички, кредитних договорів, договорів банківського вкладу і банківського рахунка; відшкодування шкоди, заподіяної в результаті протиправних дій, а також шкоди, якої зазнав громадянин внаслідок рятування об’єктів державної і колективної власності; повернення безпідставно придбаного майна і на передачу безпідставно збереженого майна.

Зобов’язання виникають за таких підстав: договорами та іншими правочинами; внаслідок створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; через заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Крім того, зобов’язання можуть виникати безпосередньо з акта цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акта органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду). У випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення зобов’язань може бути настання або ненастання певної події.

Зобов’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з Цивільним кодексом України зобов’язання припиняються: виконанням, зарахуванням, передачею відступного; прощенням боргу; поєднанням боржника і кредитора в одній особі; за домовленістю сторін; внаслідок зміни плану; неможливістю виконання; смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

Зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо боржник видав кредитору в посвідчення зобов’язання борговий документ, то кредитор, приймаючи виконання, повинен повернути цей документ, а у разі неможливості повернення зазначити про це в розписці, що ним видається. Розписка може бути замінена написом на борговому документі, що повертається. Знаходження боргового документа у боржника посвідчує припинення зобов’язання, поки не доведено інше. При відмові кредитора видати розписку, повернути борговий документ або відмітити в розписці неможливість його повернення бор­жник вправі затримати виконання. У такому разі кредитор вважається таким, що прострочив зобов’язання.

Зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом пред’явлення вимоги. Для зарахування досить заяви однієї сторони. Не допускається зарахування вимог: у разі спливу строку позовної давності; про відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті; про довічне утримання; в інших випадках, передбачених законом.

Зобов’язання припиняється:

за згодою сторін внаслідок передачі боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передачі відступного встановлюються сторонами;

внаслідок звільнення (прощення) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора;

якщо боржник і кредитор — одна особа. Якщо згодом цей збіг припиняється, зобов’язання виникає знову;

угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов’язання іншим між тими ж особами.

Зобов’язання між організаціями підлягає припиненню або зміні сторонами в установленому порядку у випадках, якщо підстави, на яких зобов’язання основане, змінені розпорядженням, обов’язковим для обох сторін;

неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає;

зі смертю боржника, якщо воно нерозривно пов’язане з його особою, у зв’язку з чим не може бути виконане іншою особою;

зі смертю кредитора, якщо виконання провадиться особисто для кредитора;

ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора). Законодавством України виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи може бути покладено на іншу юридичну особу (наприклад, відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті).

Дата добавления: 2015-05-08